Бельгійські журналісти Тібо Куаньє і Саймон Клемент закінчили відрядження трьома східними областями України. Для видання МО*Magazine – це відомий бельгійський незалежний некомерційний медіапроєкт – вони готують низку складних матеріалів із прифронтових регіонів. В останній день у Харкові відвідали психіатричні лікарні, щоб розказати про людей, які страждають через війну. До того опрацювали кілька тем щодо евакуацій тварин, у тому числі евакуацій повторних, – для цього їздили у Краматорськ. Окрема тема – історія редактора газети «Ворскла» Олексія Пасюги з Сумщини.
Менше ніж за тиждень бельгійці побували в прифронтових Харкові, Краматорську та Великій Писарівці. Перед стартом відрядження завітали до ЦЖС Харків: взяти захисне спорядження і детектор дронів.
«Я був у Харкові і області в 2022 році і зараз побачив, як ситуація змінилася через реальність дронів»
Саймон Клемент згадує, що під час роботи на Донеччині двічі фіксували дрони. Першу «зустріч» жартома називає «хибною тривогою», бо детектор зафіксував український безпілотник. А от під час другої – довелося швидко лишати місце перебування.

«Думаю, ми почувалися в безпеці, бо отримали ваш захист і детектор. Особливо важливо це було для поїздки до Краматорська. Про це нас попереджали і добре поінформували, що небезпеки на дорозі є, навіть якщо встановлена сітка. Із детектором дронів, я вважаю, безпечніше, ніж їздити без нічого. Я був у Харкові і області в 2022 році і зараз побачив, як ситуація повністю змінилася через реальність дронів. Тож, без жилетів, детектора і шоломів це був би зовсім інший досвід. У 2022 році все було інакше. Наприклад, у жовтні було набагато порожніше, але й безпечніше. Журналісти могли поїхати буквально на передову. Я маю на увазі, я тоді дістався, здається, пів кілометра від російського кордону. Тепер це абсолютно неможливо. Я вважаю дуже важливим, щоб ці райони були доступні для журналістів, і щоб медійники могли туди ходити, не стикаючись із жодними ризиками, як журналісти, щоб мали змогу висвітлювати ситуацію. Але це просто стало неможливим через нинішні умови».
«Розмови з людьми на Сумщині – це найгарніші історії, які я коли-небудь писав»
Одна з історій, яку розкажуть у Бельгії журналісти, буде присвячена роботі Олексія Пасюги, редактора «Ворскли». Тібо і Саймон задокументували один із звичних для газетяра днів. Кажуть, шоковані, бо газету розносять екстремально – до прифронтового села її везе друг редактора, і робить це попри всі небезпеки вночі на велосипеді.
Тібо Куаньє наголошує, до поїздки у Велику Писарівку навіть не уявляв, наскільки велика вага газети і інформації для людини в умовах війни.
«Наш найяскравіший і найбільш позитивний спогад про це відрядження – це знайомство з Олексієм Пасюгою. За день, коли ми стежили за Олексієм, коли він доставляв газети, ми побачили і відчули багато всього. Це був як біль людей, які мусили тікати зі свого села, але також енергія людини продовжувати видавати і доставляти газету. І я вважаю, що це була дуже тепла і людська історія. Для мене це були найгарніші історії, які я коли-небудь писав. Я вважаю, що мало що буде краще як для журналіста, як фотографа, висвітлювати людину, яка виконує свою роботу в таких складних умовах, яка поділяє ті ж цінності і діє відповідно до них».
«Спілкуйтеся з людьми, які мають більше досвіду»
Бельгійські медійники ще деякий час продовжать працювати в Україні, але в іншому регіоні. Для себе і європейських колег мають одну головну пораду щодо роботи в Україні – треба обов’язково зважати на досвід колег, які вже працювали чи працюють тут.
«Я думаю, що варто зв’язатися з ЦЖС, профорганізаціями, бути поінформованим і спілкуватися. Обов’язково спілкуйтеся з місцевими журналістами, спілкуйтеся з людьми, які мають більше досвіду. Ми мали гарний досвід спілкування з бельгійськими журналістами, які тут навчалися. Наш колега, Арно Декер, який був кореспондентом національного телебачення, дав нам гарне уявлення про ситуацію. Я вважаю, що дуже важливо завжди бути уважним до того, куди ти їдеш. Особливо знати, з чим можеш зіткнутися на дорозі. І добре підготувався. А потім, мабуть, довіряти колегам-журналістам, фіксерам, щоб вони допомагали планувати».

Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності у Харкові – телефон: 093 813 75 44 (координатор Ганна Черненко)
Харківський ЦЖС

























Дискусія з цього приводу: