Заключні коментарі та висновки на Міжнародній конференції в Досі, Катар, 16-17 лютого 2020.
Наступні основні правила повинні керувати всіма зацікавленими сторонами при обговоренні регуляції онлайн-контенту:
• ЗАКОННІСТЬ — будь-які обмеження щодо контенту повинні бути передбачені законами, які є точними, публічними та прозорими; осіб, чиє висловлювання обмежують, слід звістити особливим повідомленням. Обмеження мають бути оскаржувані, а помилкові рішення повинні бути виправлені; слід уникати розпливчастих формулювань.
• НЕОБХІДНІСТЬ — відповідно до міжнародного права, слід вживати найменших обмежувальних заходів з усіх можливих для регулювання контенту (а це рідко криміналізація); ефективність вжитих заходів слід регулярно оцінювати.
• ПУБЛІЧНА ЗВІТНІСТЬ — всі правила модерації контенту та підстави для втручання повинні базуватися на інклюзивних консультаційних процесах з усіма відповідними зацікавленими сторонами; всі правила та рішення повинні підлягати незалежному нагляду.
• ДОСТУП ДО ЗАСОБІВ ПРАВОВОГО ЗАХОДУ — слід поважати процедурні гарантії, наприклад, доступ до незалежних судів чи трибуналів. Державні установи ніколи не повинні бути арбітрами законного вираження.
• ПРОЗОРІСТЬ — стандарти, згідно з якими компанія приймає рішення про блокування та пріоритетність інформації повинні бути загальнодоступними. Регулярні звіти про прозорість повинні відображати усі дії та рішення, що стосуються обмежень онлайн контенту, в тому числі урядові прохання видалити інформацію.
Під час пленарних дебатів та робочих груп учасники розробили наступні ключові рекомендації для різних зацікавлених сторін.
Держави повинні:
• Переконатися, що обмеження щодо висловлення в Інтернеті є законними, необхідними та пропорційними.
• Скасувати будь-який закон, який неправомірно криміналізує або обмежує висловлення, і онлайн, і офлайн. При цьому, заборонити законом будь-яку пропаганду національної, расової чи релігійної ненависті, що є розпалюванням дискримінації, ворожнечі чи насильства.
• Утриматися від встановлення законів чи домовленостей, які вимагатимуть “проактивного” моніторингу чи фільтрації контенту, що одночасно суперечить праву на приватність та може розцінюватися як цензура перед публікацією.
• Прийняти моделі регулювання, коли арбітрами законного вираження стануть лише незалежні судові органи, а не державні установи. Держави також повинні уникати делегування відповідальності бути арбітрами контенту на компанії.
• Створити або зміцнити національні правозахисні установи (НПУ) відповідно до Паризьких принципів та забезпечити, щоб НПУ не зазнавали репресій чи будь-яких актів залякування внаслідок їх мандатної діяльності, в тому числі онлайн.
• Включити захист НПУ в рамки національної політики щодо кібербезпеки, планів та інфраструктури.
Компанії соціальних мереж повинні:
• Використовуйте міжнародне законодавство про права людини як зразок та брати на себе відповідальність забезпечити захист громадянського простору в Інтернеті відповідно до Керівних принципів бізнесу та прав людини, особливо у випадках відключення Інтернету та з приводу прозорості.
• Дотримуватися як початкової точки “Санта-Кларських принципів щодо прозорості та підзвітності в модерації контенту” та виконувати рекомендації спеціального доповідача ООН про сприяння та захист права на свободу думок та вираження поглядів.
• Покращити реагування на онлайн атаки, залякування та погрози критичним голосам, в тому числі шляхом посилення співпраці між технічними експертами, суб’єктами громадянського суспільства та компаніями для покращення звітності та забезпечення відповідальності.
• У якості тимчасового заходу, компанії соціальних мереж повинні включати правозахисників та журналістів як захищену категорію до своєї політики шкідливого контенту, особливо в країнах, де захисники стикаються з переслідуванням з боку держави або не захищені урядом від помсти за їх діяльність.
• Дослідити усі юридичні варіанти для оскарження запитів, які надмірно суворі, наприклад запити про блокування. Якщо вони впроваджують припинення роботи, компанії повинні розкривати всю релевантну та доступну для оприлюднення інформацію та регулярно оновлювати інформацію про послуги, які порушили чи відновили, про кроки, які вони вживають для розв’язання та пояснення постфактум.
• Дотримуватися прав людини в рамках належної ретельності, щоб уникнути заохочення або посилення дискримінації за допомогою алгоритмічних систем та максимізувати вибір при доступі користувача до інформації.
• Розробити пропозиції щодо передачі частини прибутку компаній соціальних мереж на захист, зокрема, місцевих та незалежних новинних видань.
• Забезпечити, щоб усі точки зору, включно з недостатньо представленими групами, були представлені при прийнятті рішень щодо регулювання контенту в Інтернеті та формулювання стандартів громад.
• Виступати за підвищення медіаграмотності в національних навчальних програмах та нарощувати потенціал учасників громадянського суспільства серед однолітків стосовно використання соціальних мереж.
• Надати правову допомогу правозахисникам та журналістам у показних кейсах, пов’язаних зі свободою вираження онлайн.
• Посилити впровадження глобальних стандартів журналістики, включно з Глобальну хартію етики журналістів Міжнародної федерації журналістів (МФЖ).
• ЗМІ повинні забезпечити належну підготовку для підвищення онлайн безпеки та обізнаності своїх працівників, зокрема тих, хто проводить журналістські розслідування.
• Користувачі соціальних мереж, правозахисники та журналісти повинні забезпечити використання відповідних інструментів, таких як шифрування, щоб захистити себе та свої джерела.
Міжнародні та регіональні організації повинні:
• Забезпечити, що всі дискусії щодо формулювання законів та нормативно-правових актів для соціальних мереж ґрунтуються на законі про права людини. Міжнародні правозахисні інструменти надають авторитетний глобальний стандарт забезпечення свободи вираження поглядів та права на приватність в Інтернеті.
• Розглянути шляхи розширення громадянського онлайн простору, в тому числі через розробку міжнародної декларації про захист громадянського суспільства, яке функціонує в соціальних мережах.
• Посилити реакції на напади та спроби підірвати життєздатне громадянське суспільство та незалежну журналістику.
• Залучати нові та традиційні засоби масової інформації для вирішення проблеми із розповідями, де є мова ненависті та пропагувати цінності толерантності, відсутності дискримінації, плюралізму та свободи думок та вираження поглядів.
• Вжити всіх можливих заходів для посилення захисту правозахисників та журналістів, які діють у конфліктних ситуаціях, від Афганістану до Сирії та Ємену. Вони щодня ризикують своїм життям, щоб повідомляти про порушення міжнародного законодавства в соціальних мережах, і за ними продовжують спостерігати, залякувати їх та вбивати.
Національні правозахисні установи повинні:
• Сприяти діяльності та захищати громадянський онлайн простір, в тому числі шляхом консультування держави щодо національного законодавства та політики щодо забезпечення їх відповідності міжнародним зобов’язанням у галузі прав людини; взаємодіяти з організаціями громадянського суспільства, онлайн користувачами, журналістами, ЗМІ; спілкуватися з бізнесом щодо його відповідальності за дотримання прав людини.
• Реалізувати Марракешську декларацію (2018) про роль НПУ у просуванні та захисті громадянського простору та захисників прав людини, приділяючи особливу увагу жінкам.
• Спостерігати та звітувати про громадянський простір — онлайн та офлайн — шляхом збору та аналізу дезагрегованих даних, включно з розбивкою за ознакою статі та статистику, пов’язану з вбивствами, сфабрикованими судовими звинуваченнями, зловживанням певними законами та іншими нападами на правозахисників, журналістів та профспілки, юристів, студентів, науковців, відповідно до 16 Цілі сталого розвитку.
Рекомендації ухвалив Катарський національний комітет захисту прав людини за сприяння Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Європейського парламенту, Глобального альянсу правозахисних установ та Міжнародної федерації журналістів. Міжнародна конференція зібрала 250 урядових та неурядових організацій, правозахисників, працівників ЗМІ, технологічну спільноту, міжнародні механізми захисту свободи слова та національні інституції захисту свободи слова, де зокрема НСЖУ представляла Україну.
