Робота та безпека журналістів на тимчасово окупованих або тимчасово захоплених територіях – відносно нова тема для більшості українських працівників медіа. Із початком широкомасштабної російської агресії проти України Національна спілка журналістів України фіксує свавільне порушення свободи слова і прав журналістів на територіях, які тимчасово контролюються або контролювалися російськими військовими. Тому питання, пов’язані з безпекою журналістів у цій ситуації, продовжують надходити на «гарячу лінію» НСЖУ.
Під час онлайн-тренінгу перша секретар Національної спілки журналістів України Ліна Кущ провела майстер-клас «Безпека журналістів на тимчасово окупованих та тимчасово захоплених територіях» та відповіла на найбільш поширені запитання.
Подаємо текстовий виклад виступу медіатренерки.
Що робити журналісту, який опинився в окупації?
Насамперед журналістам варто правильно використовувати терміни «тимчасово окуповані (або окуповані)» та «тимчасово захоплені» території. Тимчасово окупованими є Крим і ОРДЛО, що зафіксовано в українському законодавстві. Часто медіа, висвітлюючи ситуацію в теперішніх зонах бойових дій, говорять про «окупацію». Тоді як території, які тимчасово контролюються російськими військовими після 24 лютого 2022 року, доречно називати тимчасово захопленими.
І тимчасово окуповані, і тимчасово захоплені території мають три спільні ознаки: ці території контролюються РФ або проксі-«владою», підконтрольною росії; в’їзд і виїзд заборонені або обмежені; акредитація та легальна робота українських журналістів неможлива.
Для мирного населення ситуація в таких регіонах може складатися по-різному. Якщо населений пункт потрапляє до зони бойових дій, як це було в Бучі, Гостомелі, Охтирці чи інших містах і селах, людям загрожує небезпека обстрілів та авіанальотів. Коли бойові дії ведуться на достатній відстані, місто чи село можуть виглядати цілком безпечними для мешканців – як-то Херсон чи Мелітополь. Але не для журналістів. За будь-яких обставин журналісти на захоплених чи окупованих територіях є мішенню, російський агресор сприймає українських працівників медіа як ворогів. І тому ступінь небезпеки для журналістів на таких територіях набагато вищий, ніж для звичайних мешканців – незалежно від інтенсивності боїв поблизу.
Основними методами тиску на журналістів із боку російських окупантів є погрози, шантаж, незаконні затримання. За неповні два місяці щонайменше 8 українських журналістів були незаконно арештовані у зв’язку зі своєю професійною діяльністю. Серед них – Олег Батурін, Олександр Гунько (Херсонська обл.), Ірина Дубченко, Вікторія Рощина (Запорізька обл.) Зафіксовані випадки тиску на редакцію «МВ-холдингу» в Мелітополі та на колектив інформаційної групи «ПРО100» в Бердянську. Є приклади шантажу через арешти родичів – як це було з арештом батька Світлани Залізецької, редакторки сайту «РІА Мелітополь».
У Северодонецьку окупанти одразу після захоплення міста виклали в мережу персональні дані всіх українських журналістів, включно з їхнімі паспортними даними, домашніми адресами, фото, назвами медіа. Про те, що списки журналістів та громадських активістів готувалися заздалегідь, свідчать і колеги з інших регіонів.
Одразу після захоплення населеного пункту журналіст опиняється перед вибором із чотирьох альтернатив. Або залишити територію, яка тимчасово контролюється росіянами, – якщо виїзд можливий. Або продовжити роботу журналіста вже на нелегальному становищі. Або працювати на окупантів. Або, зрештою, припинити займатися журналістикою, змінити сферу діяльності.
І перший, і другий варіанти мають свої ризики, які варто враховувати під час роботи.
Який документ потрібно мати, що працювати на тимчасово захопленій території?
Журналіст, який працює на тимчасово окупованій або тимчасово захопленій території, не захищений нічим. Українське законодавство на такій території не діє, а нормами міжнародного права країна-агресор нехтує. Тому журналістам варто покладатися на себе і самим дбати про власну безпеку.
Заздалегідь домовтеся з редакцією або з іншими людьми, яким ви довіряєте, про канали комунікації, періодичність та умовні сигнали в разі небезпеки. Майте план на випадок відключення світла і зв’язку: наприклад, де ви можете знайти генератор, щоб зарядити телефон, де можете впіймати сигнал Wi-Fi чи скористатися стаціонарним телефоном.
Не носіть із собою посвідчення журналіста, професійну камеру тощо. Огляньте ваш одяг та інші речі (сумки, взуття, головні убори): уникайте одягу та предметів, які роблять вас схожими на військових. Ви маєте виглядати, як звичайний мешканець. Журналістам, які працюють на окупованих територіях, небажано з’являтися на мітингах та інших публічних заходах, які моніторять російські спецслужби. Віднині ви більше слухатимете і спостерігатимете, ніж ставитимете запитання.
Порада для жінок-журналісток: для того, щоб «розчинитися в натовпі», вдягайтеся так, як інші жінки на вулиці, додавайте макіяж – замість спортивного стилю з наплічником за спиною. Журналістки, які працювали в окупованому Донецьку й Луганську, пригадують, що носили з собою шапку чи шаль – щоб швидко змінити зовнішність, якщо за тебе переслідують. Також допомагала «колорадська» стрічка в сумці, її можна було причепити в потрібний момент, щоб тебе сприймали як свою на мітингу.
Що про вас кажуть соціальні мережі?
Більшість інформації про вас можна зібрати з відкритих джерел – особливо якщо до повномасштабного вторгнення ви були відомою в регіоні людиною і не приховували своїх проукраїнських поглядів.
Із початком війни журналістам, які
ризикують опинитися або вже опинилися на території, захопленій російськими
військами, раджу знизити активність у соціальних мережах і зосередитися на
висвітленні подій для своїх ЗМІ. Якщо ви зараз на окупованій території або
плануєте проїжджати через російські блокпости, то скористайтеся можливістю
деактивації акаунту у фейсбуку. Це не призводить до видалення всіх даних, але
після деактивації ваш акаунт буде недоступний для сторонного пошуку. Водночас
ви зможете користуватися месенджером, як і раніше, а опинившись на безпечній території,
активуєте фейсбук знову.
Є нюансів, які варто враховувати журналістам під час використання соціальних мереж.
1. Не плутайте видалення додатку з телефона та деактивацію акаунту. Якщо ви
видалили додаток, але зберегли акаунт, – вас можуть примусити надати до нього
доступ.
2. Цими тижнями спостерігаю, як колеги роблять свої профілі у фейсбуку приватними. Дописи на таких сторінках видно лише друзям. Водночас варто розуміти, що закритий профіль журналіста, який перебуває на окупованій території, викликає підозру. Гарантії того, що хтось із ваших друзів не зробить скріни ваших дописів або фото, немає. Та й список друзів часто може бути «компроматом» – якщо серед ваших друзів є українські військові.
3. Навіть якщо ви для конспірації змінюєте ваше ім’я у фейсбуку, в адресному рядку браузера залишається те ім’я, яке ви обирали під час реєстрації – як правило, це ваші справжні дані. Із телефона цього не видно, але якщо хтось захоче зайти на вашу сторінку з ноутбука, то зможе вирахувати реальне ім’я та прізвище.
4. Людина без соціальних мереж та месенджерів виглядає підозрілою в очах окупантів, які можуть захотіти перевірити ваш телефон чи комп’ютер. Зареєструйте новий профіль у фейсбуку, куди будете виставляти дописи та фото нейтрального змісту: краєвиди, тварини, вітання зі святами. Якщо йдеться про популярний месенджер телеграм, то дбайте про те, щоб видаляти повідомлення одразу після прочитання і видаліть підписки на українські канали. Також можна зареєструвати новий акаунт у телеграм на інший номер телефона – той, який ви братимете з собою, коли є ризик перевірки гаджетів.
Завдання журналістів на окупованих територіях – зробити матеріал і виїхати (або продовжити роботу), а не повалити режим. Живучи і працюючи в окупації, ви захочете поділитися своїми думками, своїм ставленням до події. Стримайте бажання висловитися на персональній сторінці в соціальній мережі. Ви журналіст (або журналістка) і працюєте насамперед для вашої аудиторії. Що важливіше: сотня «вподобайок» у фейсбуку чи охоплення великої кількості людей, яке може дати ЗМІ?
Проходження блокпостів
Щоб виїхати з окупованої території, потрібно пройти російський блокпост, а часто і не один. Наприклад, від Маріуполя до підконтрольної українським військовим території – 15 російських блокпостів.
На кожному з них, як свідчать журналісти, що проїжджали цим шляхом, російські військові прискіпливо оглядають автомобіль і багаж пасажирів. Вивчають фотографії, соціальні мережі і месенджери в телефонах. Особливу увагу привертають записи на папері, у блокнотах, тому не раджу їх вивозити. Так само підозріло виглядає професійна фото- і відеотехніка, особливо поруч із зовнішніми накопичувачами.
Залишаючи окуповану територію, не беріть із собою нічого, що могло би видати вас як журналіста: посвідчення, прес-карти, візитки, диктофони тощо. Якщо везете ноутбук – ретельно очистіть його вміст, закачайте побільше розважального контенту або навчальні матеріали. Всі матеріали, які стосуються роботи, закачайте в хмарне середовище. Використання «хмари» рятує в багатьох випадках: приміром, можете встановити автоматичне завантаження відзнятих фото й відео до «хмари», доступ до якої має ще хтось із редакції.
Які дані потрібно видалити на телефонах та ноутбуках, аби евакуюватися у більш безпечні регіони?
- фото з військовими
- друзів-військових із ФБ
- чат-боти для повідомлень про пересування ворожої техніки
Ось ще кілька порад щодо проходження російських блокпостів, всі поради засновані на свіжому досвіді журналістів.
- Майте контакти місцевих перевізників. Зазвичай у них є найактуальніша інформація про ситуацію на шляху.
- Не ведіть фото- і відеозйомку.
- Не користуйтеся телефоном на блокпосту.
- Зніміть сонцезахисні окуляри, опустіть вікна в авто.
- Тримайте руки, щоб їх було добре видно.
- Не робіть різких рухів.
- Майте готову відповідь на запитання, куди ви їдете, до кого, чи надовго. Ці питання вам ставитимуть під час кожної перевірки документів.
- Можлива ситуація, коли вас запросять на окрему співбесіду, під час якої запитуватимуть про ваше ставлення і зв’язки з українськими військовими та добровольчими батальйонами. Чоловіків призовного віку російські військові змушують роздягатися, шукають сліди від зброї та тату «нацистського» змісту. Будьте готові до такого огляду.
- Не сперечайтеся з озброєними людьми, не доводьте свою правоту чи патріотизм. Ваша мета – якомога швидше залишити непідконтрольну зону.
Як врятуватися з полону?
Чи не найбільше, що хвилює сьогодні українських журналістів на окупованих територіях, – як врятуватися, коли потрапив у полон. Окупанти використовують проти представників українських медіа різні форми тиску, і незаконні затримання – одні з них.
Одразу після такого затримання журналіста позбавляють можливості повідомити про себе рідним і близьким, полоненого тримають в інформаційному вакуумі, можуть піддавати тортурам або погрожувати родичам, щоб отримати потрібні свідчення і записати відео нібито з «зізнаннями».
Під час вебінару надійшло запитання: а чи можна домовитися про якісь кодові слова, щоб журналіст-заручник дав зрозуміти, що робить заяву не з власної волі?
Кодові слова тут зайві: будь-яка заява, зроблена в неволі, є заявою під примусом. Очевидно, що це не є добровільний вибір людини. Тому обговорювати зміст таких заяв та їхні наслідки не має сенсу. Головне – наполегливо домагатися визволення полоненого журналіста.
Куди звертатися, якщо стало відомо про незаконне затримання журналіста на тимчасово окупованій чи тимчасово захопленій території?
- Національне бюро пошуку зниклих безвісти — на сайт https://bit.ly/3uiGpk4 або за номером 1648.
- Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини — зателефонуйте на гарячу лінію: 0800−50−17−20 (цілодобово).
- Міністерство внутрішніх справ, Національна поліція України — зателефонуйте за номером 102 або на гарячу лінію: 0800−50−02−02 (цілодобово).
Якщо ви журналіст або журналістка і перебуваєте на тимчасово окупованій території, отримайте персональну консультацію, звернувшись на «гарячу лінію» Національної спілки журналістів України. Наша гаряча лінія обробляє запити через різні канали комунікації: email: spilka@nsju.org; Facebook: fb.com/nsju.org; месенджери: +380681266674.
bezpeka-na-okupovanyh-terytoriyah
Використані позначки та подані матеріали у цій статті не означають висловлення будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району чи його влади, або щодо делімітації її кордонів. Автор несе відповідальність за вибір і подання фактів, що містяться в цій статті, а також за висловлені в ньому думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО і не зобов’язують Організацію.
