Якщо в повсякденному житті конфлікт – це явище із негативним значенням, то для журналіста конфлікт – це ще й джерело тем, ідей і жанрів. Як за допомогою конфлікту привертати увагу аудиторії, але робити це так, щоб не нашкодити? І як ЗМІ можуть привернути увагу до своїх же проблем та заручитися підтримкою? Про це ішлося під час вебінару «Висвітлення конфлікту в медіа. Як уникнути дискримінації, мови ворожнечі та сприяти медіації?», який провели перша секретар НСЖУ Ліна Кущ та медіаекспертка міжнародних проєктів Надія Бедричук у рамках циклу вебінарів «Організація роботи місцевих медіа в умовах пандемії COVID-19».
Не плутайте свободу слова із дискримінацією
Інформація, яка сповіщає про той чи інший конфлікт, як правило, більше цікавить аудиторію. Це можна легко перевірити, запропонувавши на вибір кілька новин на різну тематику. «Конфліктний» заголовок – більш привабливий для читача.
Конфлікти, які найчастіше висвітлюються в українських медіа, можна розділити на кілька груп:
- Навколо ресурсів: земля, майно, територія, пільги, гроші.
- Суспільно-політичні. Війна на сході України.
- Міжрегіональні, релігійні, етнічні.
Як зазначила спікерка вебінару Ліна Кущ, з пандемією коронавірусу з’явилися нові конфлікти. Зокрема, висвітлення подій, які стосувалися обсервації евакуйованих із Китаю громадян у Нових Санжарах, конфлікт між трудовими мігрантами й місцевими мешканцями, конфлікт між багатими й бідними (обурення дрібних підприємців нерівними умовами карантину) і навіть міжконфесійний конфлікт, коли представники різних конфесій звинувачували одні одних у дотриманні чи недотриманні карантину. До висвітлення подій, пов’язаних із цими конфліктами, додається ще й те, що ЗМІ активно починають цитувати соціальні мережі, де мова ворожнечі завжди була присутня більшою мірою.
«Висловлювання
ненависті, презирства і відрази, спонукання до таких почуттів заборонено
будь-якими законами – як українськими, так і міжнародними», – наголосила Ліна
Кущ.
В Україні дискримінація заборонена законодавством, але реалії такі, що практика
покарань за дискримінаційні висловлювання – мало поширена.
Об’єктами дискримінації можуть стати:
- Етнічні групи, раси.
- Люди з інвалідністю.
- Віряни різних конфесій.
- Споживачі наркотиків.
- Люди з позитивним ВІЛ-статусом.
- Жінки.
- ЛГБТ-спільнота.
- Літні люди.
- Бездомні.
- Люди з судимістю.
Цей перелік не вичерпний, і життя дає нові приклади відвертої дискримінації, в тому числі пов’язані з пандемією коронавірусу.
Ліна Кущ наводить приклад одного із заголовків у ЗМІ. «Крымчане бегут из обсервации в Херсонской области: 19 человек вырвались на свободу». Із заголовку складається враження, що мешканці Криму приїхали до Херсонської області, мали би бути позбавлені свободи, але втекли, порушивши карантин. Насправді ж у першоджерелі (повідомленні від поліції) ішлося про те, що це мешканці Закарпатської та Дніпропетровської областей відмовилися проходити обсервацію у Херсонській області, а поїхали додому. Тут уже яскравий приклад розпалювання ворожнечі між українцями за ознакою місця проживання.
Особливої уваги в цьому контексті заслуговують також висловлювання окремих посадовців, яких цитують медіа. Наприклад, заступник голови Львівської ОДА вживає словосполучення «карантинний відстійник», а ЗМІ це підхоплюють. Ішлося про те, чому громадян, які повертаються із-за кордону, не відправляють на обсервацію. Тобто чиновник розпалює ворожнечу між заробітчанами та їхніми земляками.
Очільник обласної поліції може дозволити собі слово «покидьки», пишучи про «зухвалу банду ромської національності» на своїй сторінці у Facebook.
«Коли я переглянула новини, які публікувалися у ЗМІ після цього посту, практично в усіх заголовках називалася національність. Таким чином створюється враження про небезпеку для суспільства певної етнічної групи. Але це є дискримінацією і не сприяє порозумінню», – прокоментувала Ліна Кущ.
Вона зауважує: досить часто, коли в соцмережах публікуються пости дискримінаційного характеру, під ними з’являються ще більш агресивні коментарі. Якщо це сторінка медіа, не реагувати на такі висловлювання не можна, бо це – не свобода слова, а таки дискримінація. Особливо, коли ці коментарі супроводжують інформацію від правоохоронних структур, які мають захищати громадян.
Запитуйте у другої сторони конфлікту
Із початком пандемії коронавірусу перші три тижні ЗМІ здебільшого оприлюднювали інформацію, що залякувала. Як зазначає Ліна Кущ, основним джерелом новин були посадовці місцевого рівня чи МОЗ. Усе це створювало дуже негативний тривожний фон, за яким не було видно людей.
«Я запитувала колег, чи є публікації про лікарів. Хто вони, як працюють, яку зарплату отримують, які в них родини. Але таких матеріалів практично не траплялося – лише статистика, яка наростала з дня на день», – розповідає спікерка.
Ще один приклад: відеозвернення жінки з Чернівецької області, яка повернулася з Італії і заразила односельців коронавірусом. Відео, де вона просить пробачення в земляків, поширили багато ресурсів, але ніхто не заглибився у ситуацію.
«Можна було знайти інформацію, яку надавали чиновники, але не було жодної інформації про ситуацію в цій родині. Хоча не можна стверджувати, що люди, які перехворіли на коронавірус, не хочуть, аби їхня позиція була представлена у ЗМІ», – каже Ліна Кущ.
Зосереджуючись лише на статистичних даних, медіа ще більше посилюють тривогу в суспільстві, внаслідок постійного страху люди втрачають здатність почути іншу точку зору, поспівчувати чи розділити почуття людини, яка захворіла. Експертка наголошує: завжди треба звертатися до протилежної сторони, адже рідко коли вона не хоче, щоб її позиція також була представлена у ЗМІ.
«На початку епідемії у нас практично не було матеріалів, що представляли позицію звичайних людей, яких зачепила хвороба. Журналісти здебільшого намагалися давати оперативні новини. Але тут треба ставити собі запитання – що про цей період пандемії можна буде почитати на вашому ресурсі, наприклад, через 10 років?» – наголосила Ліна Кущ.
Будьте медіатором
Що можуть зробити журналісти, аби не роздмухувати конфлікт, а вирішувати? Це питання складне, адже журналісти – не психологи. Але вони мають ті ресурси, яких немає в інших.
Визначають 5 стадій діалогу для врегулювання конфлікту:
- Аналіз ситуації.
- Підготовка.
- Діалог.
- Моніторинг та оцінка.
- Післядіалоговий супровід.
Аналіз ситуації передбачає з’ясування позицій (які вимоги озвучують сторони), інтересів (чого хочуть насправді) та потреб (що насправді їм потрібно).
«Якщо проаналізувати ситуацію в Нових Санжарах, то чи дійсно мешканці були так проти тих людей, які прибули на обсервацію? Можливо, вони висловлювали свою потребу в безпеці, високому рівні медичної допомоги, та в тому, щоб влада була з ними чесною. І якщо ми говоритимемо про ці причини, розбиратимемо їх, будемо чеснішими із читачами, то нам більше довірятимуть. А просто переповідати – це бути ретранслятором (і часто – якраз мови ворожнечі)», – наголосила Ліна Кущ.
Для ЗМІ важливо виступати якраз не ретрансляторами, а медіаторами конфлікту. Тоді є змога контактувати з усіма сторонами, а не ставати на чийсь бік, а відтак – підвищити свій авторитет як четвертої влади. І завжди буде можливість довести, що вирішився конфлікт завдяки втручанню ЗМІ.
«Крім цього, завдяки такій позиції ви зміцнюєте довіру до всіх медіа, бо неякісне інформаційне середовище, неперевірена інформація, фейки – спричиняють недовіру до всіх ЗМІ без винятку», – зазначила експертка.
Будьте щирими з аудиторією
Виданню ж, яке заслужило авторитет аудиторії, набагато простіше просити в цієї аудиторії про підтримку, опинившись у скрутній ситуації. На це звернула увагу друга спікерка вебінару, медіаекспертка Надія Бедричук.
«Ситуація з пандемією коронавірусу дуже складна для ЗМІ. З одного боку, ми бачимо зростання інтересів до новин, а з іншого – редакціям усе тяжче утримати себе на плаву. У той же час ваша аудиторія – це ваша перемога. Завдяки посиленому інтересу до інформації в часи катаклізмів, можна цю аудиторію суттєво наростити і вже збільшену запропонувати рекламодавцям чи партнерам», – зазначила Надія Бедричук.
На відміну від багатьох країн, де під час карантину засоби масової інформації мали підтримку від урядів, українські медіа мають дбати про себе самотужки. І тут простягнути руку допомоги може якраз аудиторія.
Є приклади, коли журналісти зверталися до читачів із тим, щоб вони підтримали фінансовою допомогою або ж оформили передплату. Наприклад, видання LIGA.net опублікувало заклик підтримати якісну журналістику, звернувши увагу, що саме завдяки фінансовій підтримці 4000 людей воно не втрачає позицій.
Нішеве видання «Хмарочос» про забудову, архітектуру і культуру Києва – також попросило підтримки у читачів у вигляді благодійних внесків.
Видання «Новое время» запропонувало платний доступ до публікацій. Більшість контенту розповсюджується за передплатою. Крім того, тут організовують на базі редакції платні зустрічі з відомими експертами, розвивають просування через соціальні мережі. Але теж закликають робити благодійні внески.
Прохання про підтримку опублікувало на своєму сайті і «Громадське ТБ», зробивши наголос, що для того, аби була змога і далі надавати аудиторії чесні новини, потрібна її залученість.
Непоодинокі випадки, що видання можуть підтримувати меценати.
«Такий заклик від журналістів до аудиторії завжди знайде підтримку. І це стосується не лише авторитетних національних видань. Але й у невеликих містах є чимало людей, які більш міцно стоять на ногах і можуть допомогти. Подібні звернення можна практикувати на сайтах і соцмережах, але робити це регулярно, нагадуючи, що виданню це потрібно. Аудиторія любить щирість», – наголосила Надія Бедричук.
Ось кілька порад тим, хто збирається звернутися до своєї аудиторії.
1. Маленькі медіа, в тому числі місцеві чи нішеві, можуть провести успішну кампанію, тому що у них – унікальний контент. Про велику політику пишуть усі, а от новини із певного міста чи району, чи з певної вузької теми подають одиниці.
2. Не соромтеся сказати про ваші проблеми. Є люди, готові вас підтримати, – але зверніться до них, не мовчіть.
3. Для фінансової стабільності не потрібні мільйони передплатників. Рахунок може йти на тисячі чи сотні, особливо для сайту.
4. Люди, готові вас підтримати, необов’язково живуть у вашому місті чи районі. Це можуть бути ті, хто давно переїхав, але зберігає ностальгійні спогади і хотів би зробити щось гарне, але не дуже обтяжливе для своєї малої батьківщини.
5. Будьте конкретні у своїх зверненнях. Розкажіть, чим ви відрізняєтеся від інших. Що у вас краще виходить? Які ваші досягнення?
6. За допомогою до аудиторії вже звернулися Новое время, Громадське, Liga, Дзеркало тижня, Хмарочос та інші. Меседжі цих медіа спрямовані на аудиторію прихильників. Часом – дуже відданих прихильників, яких не треба переконувати. Але вищим пілотажем буде розширення аудиторії: для цього люди очікують на щось більше, ніж просто на чесну журналістику.
Тренінгова програма «Організація роботи місцевих медіа в умовах пандемії коронавірусу COVID-19» – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки проєкту «Права людини для України», який впроваджується ПРООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії.
