Зала Сан-Франческо у старовинному центрі Перуджі, найбільша і найпрестижніша локація Міжнародного фестивалю журналістики, завмерла в напруженій тиші. На величезному екрані — фотографія молодої жінки. Вікторія Рощина, 27 років, перша цивільна українська журналістка, яка, за повідомленнями, загинула в російському полоні. Тортури електричним струмом, численні ножові поранення, вага, що зменшилася до 30 кілограмів — все це сталося з медійницею, єдиною винною якої була спроба показати світові правду про життя на окупованих територіях.
В обговоренні її трагічної долі на панельній дискусії взяли участь головна редакторка української розслідувальної агенції «Слідство.інфо» Анна Бабінець та репортерка «Слідство.інфо» Яніна Корнієнко, менеджерка української програми «Репортери без кордонів» Полін Мофре та Оксана Романюк, керівниця Інституту масової інформації. Модераторувала захід Ангеліна Карякіна, співзасновниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу, радниця голови правління Суспільного мовлення. Учасниці панелі розповіли про результати розслідування, яке висвітлює обставини ув’язнення та ймовірної смерті Вікторії.
Розслідування «Slidstvo.info»: пошук правди про останні дні Вікторії
Анна Бабінець та Яніна Корнієнко поділилися розслідуванням «Остання справа Вікторії», яке доступне на YouTube з англійськими субтитрами.
– Ми розпочали це розслідування через кілька днів після того, як її батько отримав лист від Міністерства оборони росії про те, що вона померла. Це було несподіваною новиною, оскільки її мали обміняти тиждень потому, — розповіла Яніна Корнієнко.
Для цього проєкту українські журналісти об’єднали зусилля з іноземними партнерами, зокрема «Репортерами без кордонів».
– Ми намагалися знайти свідків із Таганрогу, щоб з’ясувати, що з нею сталося, як взагалі можливо, що вона померла. Це було досить складне завдання, і воно зайняло близько чотирьох-п’яти місяців, — додала розслідувачка.
Ключові факти, виявлені під час розслідування
– Ми з’ясували, що вона хотіла знайти місця тортур, незаконні в’язниці біля Запорізької атомної електростанції. Росіяни окупували станцію на початку повномасштабного вторгнення, і Вікторія хотіла розшукати людей, котрі перебували в цій в’язниці, – зазначила Анна Бабінець.
За словами свідків, журналістка зазнала важких тортур електрикою в таганрозькій в’язниці. Вона прибула туди з численними ножовими пораненнями, як розповіла її співкамерниця.
– Російська влада не дозволяла Вікторії приймати необхідні ліки. Найважливіша інформація стосується її фізичного стану: в останній раз, коли її бачила співкамерниця, вага Вікторії становила 30 кілограмів. Можете уявити дорослу людину з такою вагою? Це вага дитини… Вона не могла ходити, її стан був дуже поганим, — розповіла Бабінець.
Редакторка наголосила, що Вікторія поїхала в росію, бо вбачала в цьому журналістську місію.
– Коли ми почали працювати, іноді чули: “Навіщо вона туди поїхала, хто її туди відправив?” Вона відправила себе сама, бо відчувала цю місію — показати ці злочини світові, – пояснила Анна Бабінець. – Росіяни, які тримали її у в’язниці, знали, що вона журналістка. І що також дуже важливо — вона ніколи офіційно не була звинувачена росіянами в жодних злочинах.
Розслідування триває: багато питань залишаються без відповідей
Полін Мофре з «Репортерів без кордонів» розповіла, що розслідування все ще триває, адже лишається багато запитань:
– Ми надіслали офіційні листи до російської влади з проханням підтвердити долю Вікторії Рощини. Де вона була? Чи підтверджують вони, що вона була в Таганрозі? Жодної відповіді. Вони відповіли організації, що Вікторія Рощина ніколи не утримувалася в Таганрозі, тоді як у нас є різні свідки, які це підтвердили.
За її словами, розслідування дало багато відповідей, однак іще триває.
– Ми й надалі будемо публічно просити інформацію, публічно вимагати відповідей, бо люди, які знають, що сталося з Вікторією, насправді знаходяться на російському боці, і вони не відповідають на запити і не дають пояснень, — додала вона. – Росія застримує українських журналістів на окупованих територіях. Вікторія була не єдиною медійницею, яку тримали без зв’язку — тобто без звинувачень і доступу до адвоката, а росія не підтверджувала, що вона утримувалася там».
Вбивство Вікторії — це злочин, який не має залишитися безкарним!
– Ми говоримо про великий злочин. Як розслідувальні журналісти, збираємо докази злочинів. Це дуже жорстокий злочин, який стався з нашою колегою, — підкреслила Анна Бабінець. – Можливо, зараз не той час, коли люди, які катували нашу колегу, можуть бути покарані. Це буде в майбутньому. Я справді в це вірю.
Журналістка впевнена, що зібрані та опубліковані докази використовуватимуть у майбутньому, аби покарати відповідальних за смерть Вікторії.
– Це надзвичайно важливо не тільки для нас, українських журналістів, але й усієї медійної спільноти, — додала Ангеліна Карякіна. За її словами, окуповані території є надзвичайно обмеженими місцями, і українці не можуть отримати інформацію звідти, окрім як використовуючи непрямі інструменти, яких зазвичай недостатньо для отримання справедливої та об’єктивної інформації. Навіть російські журналісти, які проти окупаційного режиму, не можуть туди подорожувати, а ті, хто може — поширюють пропаганду. Вікторія хотіла зруйнувати цю стіну і піти туди, показуючи правду!
Історія Вікторії — не просто трагічний випадок однієї журналістки, а системний злочин проти свободи слова та прав людини та серйозний виклик для всього світу. Він нагадує, що боротьба за правду в умовах війни вимагає неймовірної сміливості, а обов’язок міжнародної спільноти — захищати тих, хто ризикує життям заради цієї правди.
Що відомо про відважну медійницю, яка ризикнула життям заради правди
Вікторія, згідно з інформацією від росіян, померла у вересні 2024 року після року ув’язнення – без офіційних звинувачень та зв’язку із зовнішнім світом. Її батько отримав короткий офіційний лист від Міністерства оборони росії: «Ваша дочка померла 19 вересня 2024 року, її тіло буде повернуто під час одного з обмінів військовополоненими». Жодних додаткових подробиць не було надано.
За словами спікерок, репортерка була рідкісним, пристрасним типом журналістки, яка ризикувала життям, щоби повідомляти з окупованих росією територій України. Там, де сама приналежність до українських видань могла означати щонайменше ув’язнення.
Вона була молодою, здоровою та здатною здійснювати тривалі й ризиковані подорожі самостійно, коли її заарештували на окупованих росією територіях влітку 2023 року. На той момент Вікторія, імовірно, була єдиною українською журналісткою, яка висвітлювала життя під російською окупацією в Маріуполі та інших українських міста, зазначили учасниці дискусії.
Матеріал створено НСЖУ за підтримки шведської правозахисної організації Сivil Rights Defenders.
Валерія Мусхаріна, інформаційна служба НСЖУ
Перуджа, Італія
