«Що далі буде з країною, якщо інформаційне поле віддати на поталу комерціалізованим медіа?». Ці слова Оксани Бердникової, яка очолює комунальний заклад «Редакція радіомовлення «Голос громади» Паланської сільської ради» Уманського району на Черкащині, могли б стати лейтмотивом проблеми комунальних ТРК всієї України. Адже те, що відбувається на прикладі однієї області, є типовим явищем для більшості, якщо не всіх теле- та радіоорганізацій комунальної форми власності після укрупнення районів.
«Першим тривожним дзвінком для місцевих радійників стало завершення ери дротового мовлення, – розповідає голова Черкаської обласної організації спілки журналістів Тетяна Калиновська. – Кілька років поспіль ми порушували цю проблему перед владними інституціями різних рівнів, надсилали запити в міністерства інфраструктури, інформаційної політики, Державний комітет телебачення і радіомовлення, Черкаську облдержадміністрацію. Міністерські чиновники перекидали звернення одне одному в руки, як гарячу картоплю, запевняючи, що ці питання до «Укртелекому». А ПАТ, тотально знищивши мережу, головною причиною називав як збитковість такого напрямку діяльності, так і те, що абоненти начебто самі масово відмовляються від дротового радіо. Технічна ж можливість охопити FM-сигналом усю Черкаську область лише часткова. Відтак для місцевих радіомедійників звузилися перспективи, редакції потерпають від нерозуміння владцями важливості їхньої праці. Хоча потреба забезпечення невеликих населених пунктів програмами місцевого мовлення, розвитку оперативного інформування територіальних громад про надзвичайні ситуації в сучасних умовах надзвичайно актуальна.»
Брак фінансування, коронавірусна криза, складні стосунки із засновниками, юридичні колізії – це далеко неповний перелік викликів, з якими довелося стикнутися працівникам локальних комунальних ЗМІ.
Прес-служба НСЖУ поспілкувалася з керівниками чотирьох комунальних радіо Черкаської області: ТРО «На хвилі Корсуня», КЗ РР «Голос громади», Редакція Радіомовлення Чорнобаївської Селищної Ради та смт Чорнобай, КО «Голос Городищини». Скажемо відверто: реалії, в яких сьогодні живуть і працюють ці заклади, далекі від райдужних очікувань. Більшість із них опинилися на межі закриття.
«Бачу цілеспрямоване знищення місцевих медіа»
Оксана Бердникова, яка багато років опікується розвитком уманського радіо, розповідає:
«Я з радістю зустріла реформу децентралізації, думала, що буде вільніше громадам розпоряджатися своїми коштами, приймати рішення на локальному рівні. Але реальність виявилась набагато гіршою, ніж ми могли спрогнозувати в плані ризиків цієї реформи. Наша країна розпалася на феодальні князівства. Керівники громад, себто феодали, наділені безкінечною владою всередині громад, яка певним чином обмежується складом ради…
Наприклад, Паланська ОТГ, найбільша у колишньому Уманському районі, має у своєму складі 14 сіл. Левову частину бюджету громади з’їдає освіта. Плюс до Паланської ОТГ за територіальною ознакою відійшли Уманська центральна районна лікарня, Центр первинної медикосанітарної медицини, редакція радіомовлення – комунальні заклади, засновниками яких була районна рада. До району раніше входило 52 населених пункти, це був один із найбільших і найпотужніших районів на Черкащині. І, відповідно, заклади охорони здоров’я, освітянська мережа, медіа мали досить вагомий ресурс підтримки. І натепер, коли заклади охорони здоров’я мають фінансові стосунки з Національною службою здоров’я, що частково забезпечує їхнє існування, комунальні медіа такої підтримки не мають.
У керівництва ОТГ є розуміння того, що треба працювати в інформаційному полі. Але радіо в форматі потужної ФМ станції, яка покриває територію всього району і могла б стати якоюсь об’єднавчою складовою для однієї, навіть економічно стабільної ОТГ це ніби електронний прилад , який кинули в середню школу, щоб навчати учнів вимірювати довжину умовного відрізка. Потужності нашого медіа не розраховані на обслуговування однієї громади. У мене в штаті працює чотири особи, і задіяти інші громади дуже складно. Немає власного транспорту, автобусами не наїздишся, треба мати час зустрітись з кожним керівником ОТГ, заглядати йому в очі й казати: «Ми працюємо на вашій території, співпрацюйте з нами!». Але як ми можемо висвітлювати діяльність інших громад? Співпрацю можна налагодити лише за умови взаємної згоди. Адже важко фізично об’їздити весь Уманський район, маючи двох творчих працівників. Сучасні засоби комунікації дозволяють працювати дистанційно, у формат радіо це теж заходить, але, знову ж таки, брак кадрів.
Хоча, в принципі, й це подолати можна. Та я бачу, що адмінреформа спрямована на суцільне згортання всього, що не приносить напряму прибутків. Першою ляже освіта, за нею – охорона здоров’я. На плечі окремо взятої громади покладено ще і ремонт доріг і забезпечення транспортного сполучення і ЖКГ… Держава або ігнорує ці галузі на місцевому рівні, або заганяє громади в такі умови, що краще ці заклади закрити. А що далі?
Закладу, який я очолюю, на рік потрібно порядку 600 тисяч гривень. Зараз ми маємо п’ятий місяць року, я отримала 165 тисяч від засновника, і вони стогнуть і плачуть, бо для них це багато.Таке відчуття, що нас їм нав’язали, бо район розпався, районна рада хоч і існує, але в якомусь підвішеному стані – без повноважень і без джерел фінансування. Територіально ми заходимо саме до Паланської ОТГ. Решту ОТГ ми не можемо взяти в співзасновники, тому що є Господарський кодекс, яким прописана унітарність комунальних закладів і комунальній установі дозволяється мати лише одного засновника.
Якби ми зараз взяли у співзасновники всі прилеглі ОТГ, була б інша розмова. Бо кожен засновник має певну ступінь відповідальності. Цього немає і, думаю, не буде. Скажу чесно, я готуюсь до звільнення і до ліквідації. Просто бачу цілеспрямоване знищення місцевих комунальних медіа.
Нас, радійників і телевізійників, небагато. Не в усіх районах були місцеві медіа, це доволі затратно і вимагає певного рівня підготовки фахівців. Зараз створюється гостра конкурентна атмосфера на інформаційному полі, всі борються за бюджетну копійку. На рекламодавцях заробити місцевим медіа – нереально. По-перше, ковід, по-друге, немає таких рекламодавців, які б прийшли і замовили прочитати десять разів оголошення за тисячу гривень. Це не працює. Місцеве радіо слухають не заради оголошень, а для того, щоб отримати інформацію про місцеві події. Репортаж про події в освітянському середовищі, чи розповіді дослідників краєзнавців цікаві, але за них платити підприємці не будуть. В Україні на місцевому рівні відсутній соціально – відповідальний бізнес, не виріс ще як клас, на жаль, а виклянчувати копійку на прожиття для медіа – важко. Прямої вигоди тут не отримаєш, а що таке створення інформаційного фону багатьом з тих, у кого є фінансовий ресурс, важко зрозуміти.
Про доступ до інформації. Все тримається на особистих стосунках. Жоден керівник поліції чи інших структур, які забезпечують життєдіяльність населеного пункту, не має бажання подавати інформацію. Бояться, а раптом щось не те скажуть? Краще промовчати. Я вже півроку бігаю за ювенальною поліцією: «Прийдіть, розкажіть, діти чинять самогубства! Давайте якийсь лекторій зробимо! Податкова, розкажіть про зміни в законодавстві, дайте якісь роз’яснення людям!». Нікому це не потрібно. «Все є в інтернеті!». Що моя баба Клава прочитає в інтернеті?.. Напевно, причина зрозуміла: людьми, які не володіють інформацією, краще керувати. Зараз ми метушимося, як приблудні собачки, заглядаємо в очі, крутимо хвостиком. В результаті отримуємо не якісну аналітику, а компліментарну журналістику, від якої всіх нудить.
Може, це звучить банально, але місцеве радіомовлення і телебачення створює відчуття держави на місцях. Комерційні медіа абсолютно не заточені під те, щоб знімати соціальну напругу. Навпаки, культивують, пережовують гострі моменти, бо якраз на хайпі можна збити копійку.
Національна рада взагалі не докладає зусиль, щоби підтримати місцеві медіа. Я брала участь у кількох засіданнях робочої групи по проекту закону «Про медіа» і можу абсолютно чесно сказати: якщо ми не здохнемо від браку грошей, то цей закон нас доб’є. «Пані Катю, ви, напевно, десь із Марсу!», – сказала я Катерині Мясніковій, експертці та помічниці одного з авторів цього закону Микити Потураєва, який очолює Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики. Це люди, які будують таку інформаційну горизонталь, де пріоритет матиме тільки мережевий мовник. Вони не бачать нас, локальних і гіперлокальних медійників, і закладають поле для маніпуляцій соціальними настроями. Це дуже велика проблема, і це тема окремої розмови. Я навіть не прогнозую, що далі буде з країною, якщо інформаційне поле віддати на поталу комерціалізованим медіа чи непідконтрольному, абсолютно неврегульованому сектору соціальних мереж.
Так, більшість медіа мають свої дублі в інтернет ресурсах, слід вважати це перехідним періодом до повного переходу медіа в онлайн. Але є ще читачі газет, ще багато у кого ввімкнені приймачі і телевізори. Причому тих споживачів інформації багато.
Яким я бачу вихід із цієї кризи? Потрібно внести у Бюджетний кодекс таку норму: розподіл залишків вільних коштів закладається у місцевий бюджет. Якщо у громаді є 106 або 107 відсотків перевиконання, із цього бюджету хоча б один процент спрямувати на висвітлення діяльності і не обов’язково в комунальних медіа, просто на висвітлення, адже є громади де люди не знають навіть керівного складу ради! Допоки ця норма не буде закладена в Бюджетному кодексі, ніхто ці кошти добровільно не дасть. Якщо гроші будуть у кожній громаді, якщо вони знатимуть, що Бюджетним кодексом передбачено один відсоток за умови перевиконання бюджету, – всі будуть зобов’язані про себе розповідати. Це стосувалося б усіх структур, про які йшлося вище: поліції, податкової, Служби порятунку, в яких нібито і є відділи по роботі з громадськістю, але то настільки умовна і безсистемна робота…
Або ж утворити якийсь фонд підтримки радіоелектронних медіа, які не мають передплатників. Нехай громади не створюють свої медіа. Хай відраховують кошти на будь-яке медіа: чи комунальне, чи комерційне. Нехай на конкурсних умовах, але ми з державного фонду могли б отримувати ці кошти за перерозподілом. Гроші надходитимуть до державного фонду від громад, які мають перевиконання бюджетних показників. Тоді б, можливо, інформаційне поле місцевих медіа ожило».
«Раніше прагнули роздержавлення. Тепер на межі закриття»
ТРО «На хвилі Корсуня», засновник – Корсунь-Шевченківська міська рада, керівник – Галина Добровольська.
«Кардинальних змін з децентралізацією у структурі підприємства не відбулося, бо ми зобов’язані виконувати ліцензійні вимоги, – каже вона. – У лютому 2020 року нам продовжили ліцензію, тому треба чимось заповнювати ефір. Ми працюємо у форматі 24/7 і колектив у нас настільки маленький, що скорочувати його немає куди: чотири творчих працівників, в тому числі і я роблю матеріали.
Специфіка нашої радіостанції така, що ми завжди самі заробляли для себе. Раніше ми дуже пишалися цим і прагнули роздержавлення. Ще років два – три тому я на всіх профільних зібраннях заявляла, що ми виживемо, ми зможемо. То зараз я бачу, коли у нас упали доходи, і виживати дуже складно. Станом на сьоме травня у нас і досі не виплачена зарплата за березень.
Засновники затвердили програму підтримки, за якою нам завжди допомагала районна рада, а після реорганізації території – Корсунь-Шевченківська міська рада. Раніше на співпрацю з бюджетом ми могли розраховувати за двома програмами. Зокрема, за програмою підтримки нам надавали кошти на витрати, які забезпечують мовлення (інтернет, послуги концерну телебачення і радіомовлення, зв’язок із сервером, охорона приміщення), це в межах п’яти тисяч гривень на місяць. Також вони нам оплачували за продовження ліцензії – обов’язкові витрати. На зарплату, на податки, на утримання приміщення, на поточні витрати ми заробляли самі. До коронавірусних часів ми виходили на «нуль», рідко коли траплялися форсмажори.
Ми не розкошували, але в межах закладених ставок розраховувалися завжди, і навіть вистачало на матеріальну допомогу. Колектив сприймає нинішню ситуацію з розумінням. Є серед нас і ветерани журналістики, і середнього віку, і молоді журналісти.
Друга програма, за якою ми фінансувалися і могли розраховувати на бюджетну підтримку – програма висвітлення. Ми укладали договір на висвітлення діяльності райдержадміністрації і отримували частину коштів, які також були вагомим доповненням до нашого бюджету. У нинішньому році програма висвітлення не затверджена. Не затвердили її свідомо, депутати її фактично завалили. Під час виконкому цю програму не затвердили, голова найбільшої в раді депутатської групи «Майбутнє – місту» встав і сказав: «От тому, що упереджено висвітлюють роботу нашої депутатської групи, ми не будемо підтримувати ні районну газету, ні радіо». Водночас претензій як таких до нас не було.
Я вважаю, що це помста, швидше, мені, тому що я є депутатом і не входжу до цієї депутатської групи. Поєдную депутатство і керівництво комунальним мовленням і бачу, що вони намагаються застосовувати репресії до радіо.
А загалом, якби навіть і була ця підтримка з боку бюджету, яку закладали, її все одно було б недостатньо. Тому я вбачаю вихід у допомозі з боку держави. Поки що я бачу тільки намагання знищити всіх місцевих мовників, зокрема, завдяки законопроекту «Про медіа». Він створює такі умови, в яких місцеві мовники просто помруть. Там реально є переваги для загальнодержавних мовників, великих медіахолдингів.
Ми зараз чекаємо, можливо, будуть оголошені конкурси та гранти, щоб взяти участь і отримати фінансування. Але я не бачу таких можливостей для комунальних підприємств. Та, незважаючи на труднощі, ми все ж таки різнобічно висвітлюємо діяльність наших органів влади, тому, мабуть, до нас і претензії».
«З одного боку плачемо, з другого скачемо, але стараємося не здаватися»
Редакція радіомовлення Чорнобаївської селищної ради та смт Чорнобай Черкаської області, засновник – Чорнобаївська селищна рада, керівник – Лариса Пономаренко.
«З одного боку плачемо, з другого скачемо, але стараємося не здаватися, – розповідає вона. – Два роки тому ми отримали ліцензію на ФМ-мовлення. Два роки чекали, а тепер уже мовимо у форматі ФМ. Тому що проводове радіо вже відживає, до того ж у нас пройшов буревій і обірвав проводи на стовпах. Але головне, що ми зберегли в нашому регіоні, на лівобережній Черкащині (а це три райони) українське радіомовлення.
Ми повинні зберегти майно, а це чималі кошти, які вклали в нас засновники. Щоглу побудували, передавач купили – це сотні тисяч гривень. Залишалося працювати. Але працювати дуже важко. Заробляти складно, майже неможливо через коронавірус. Заробітків нуль цілих нуль десятих.
Коли я попросила засновників коштів не лише для себе, а ще для однієї ставки, отримала відмову. Тому із 30 квітня я вже не працюю на цій роботі. На моє місце прийшов мій син, також журналіст. Хоч я тут уже офіційно і не працюю, але приходжу, допомагаю Роману. Я вболіваю за нашу спільну справу і не хочу, аби вона пропала. Треба, щоб радіо жило, щоб воно інформувало в цей час, коли війна і коронакриза. Тим більше, наше радіо одне на декілька районів. Знаю, поруч з нами у сусідній Полтавській області радіо немає.
Найбільша проблема – наш головний рекламодавець – підприємець страждає, немає реклами. Тож ми не можемо заробляти і працювати на повну потужність так, як могли би працювати. Комунальне радіо – немов валіза: нести тяжко і викинути шкода, бо вкладено дуже багато здоров’я в цю роботу.
Із засновником, Чорнобаївською селищною радою, у нас нормальні стосунки. З одного боку, він виділив на рік 230 тисяч гривень. Але це кошти на оплату праці бухгалтера і на ставку керівника. Я ж працювала два в одному: і за директора, і за журналіста. Скажу чесно: ми рік жили на одну зарплату. Я тут пропрацювала 23 роки. Що могла, те й робила, але більше не маю сил».
«Навіщо ви нам потрібні?»
Комунальна організація «Голос Городищини» Городищенської міської ради, керівник – Галина Діхтяр.
«Спочатку новоутворена Городищенська територіальна громада нас не дуже хотіла брати, – каже вона. – Вірніше, депутати хотіли, а сама адміністрація міської ради – ні, через те, що ми – комунальна організація. Бо, згідно з законом, що якщо зорганізувалося таке підприємство, то засновник повинен його два роки підтримувати. Ми дуже довго отримували ліцензію, бо Український державний центр радіочастот нам дав невірно розраховану частоту. Коли пішли на зміну частоти, нам сказали, що процедура займе три місяці, а виявилося – цілий рік, бо почався коронавірус.
А коли нову частоту отримали – район розпався. І вийшло, що офіційний вихід нашої першої передачі стався не 31 жовтня 2019 року, а 9 листопада 2020 року. Весь цей час нас утримував засновник. У нас колектив – три особи: бухгалтер на півставки, і нас двоє. Ми фактично виконували функцію відділу внутрішньої політики райдержадміністрації. Там пройшли скорочення, і щоб ми не гуляли – їздили у відрядження, вели сайт районної ради. Займалися потроху журналістикою, але не радіо.
А у жовтні пройшли вибори, район перестав існувати, і районна рада почала передавати нас громаді. Ми знаходимось у місті Городище, тож радіокомпанію мала взяти Городищенська територіальна громада. Депутати були «за», а сам апарат міськради не дуже хотів. Вони розуміли, що це буде пов’язано з витратами. Коли прийшов новий депутатський склад, вийшло навпаки: вже нібито адміністрація змирилася, за нас проголосували. А депутати почали казати: «Навіщо ви нам потрібні?». Довелося розповісти, що особисто депутатам ми, дійсно, не потрібні. А от населенню, яке проживає на території колишнього Городищенського району, потрібні.
Почалася конфронтація, тому що бюджетні гроші на нас ніхто не хотів витрачати. А заробляти ми не могли – де взяти тих рекламодавців, коли все зупинилося?..
Довелося мені проявити певну агресивність. Кажу: «Скільки районних коштів потрачено на обладнання, на отримання ліцензії, переліцензування. Ну, як це – закрити радіокомпанію, якщо вже все є, встановлено на вишці й готово для роботи?! То продайте нас!». І нам виділили гроші. Щоправда, вирішили з нами договір не укладати, а склали програму на підтримку й утримання радіомовлення, де прописали умови нашої співпраці. Зараз у нас працює четверо співробітників: бухгалтер, директор і двоє творчих працівників. Виділених коштів вистачає на вісім місяців поточного року, але вони цю суму розділили на 12 місяців. І виходить, що нам щомісяця не вистачає 16 тисяч гривень для оплати послуг КРРТ, податків, комуналки та зарплати.
Але повинна сказати, що ми справляємось. У квітні було дуже тяжко, я собі особисто не заплатила зарплату, була затримка надходжень за договорами. Ми вже уклали договір на висвітлення з Вільшанською громадою, а Мліївську ніяк не вмовимо, хоча й працюємо в цьому напрямку.
Ще у нас виникла проблема з Національною радою. Ми ж тут все поміняли: назву, засновника, установчі документи. Подали ці зміни до Нацради. Виявилося, Національній раді треба документ, який говорить про те, що місцеве самоврядування має право засновувати інтернет-видання, радіо і так далі. Міська влада не хотіла приймати таке рішення окремо, тому що у них у законі про самоврядування прописано, що вони мають на це право, і окремого рішення приймати не збиралася. Від січня у нас тривало листування. І лише наприкінці квітня ми уладнали цей юридичний казус.
Ми з великими труднощами, але знайшли старе положення про міську раду, прийняте кількома роками раніше. І дочиталися, що там все це прописано. Зробили копію, я її переслала до Нацради, і 28 квітня на засіданні Нацради нам, нарешті, дозволили переназватися.
Скажу чесно, три рази я збиралася все покинути й піти з посади. На сьогодні міська рада трошки навчилася користуватися комунальним радіо для поширення важливої інформації, увійшла у смак, і наші відносини налагоджуються».
Замість післямови.
«Місцеві редакції радіомовлення Черкащини, як і усієї України, перебувають у критичному стані, – резюмує голова Черкаської обласної організації НСЖУ, головний редактор обласної газети «Черкаський край» Тетяна Калиновська. – Чи стурбована влада кризою галузі, питання риторичне. Поки що кожен керівник редакції самотужки вирішує великі й малі проблеми, прагне зберегти матеріальні й професійні ресурси, домогтися розробки громадських програм розвитку інформаційної сфери. Голос радійників – ніби голос волаючого в інформаційній пустелі – безодні нерозуміння й байдужості у вирі інших «глобальних» проблем. Потрібні комплексні дії всіх державних інституцій, рішуче об’єднання зусиль, щоб не дійти до точки неповернення, за якою – німота.
Кожне медіа має власну історію і власний шлях, але є в цій історії одна спільна риса. Попри фінансові та моральні труднощі, колективи цих ЗМІ прагнуть зберегти українське мовлення у своєму регіоні. Адже йдеться не просто про голос журналіста, що лунає з приймача. Йдеться про голос держави.
Увага! 27 травня НСЖУ проводить Всеукраїнську нараду керівників регіональних (місцевих) телерадіокомпаній.
Захід розглядається як майданчик для дискусій про захист інформаційного телерадіопростору та про державну політику підтримки українських регіональних ЗМІ в умовах економічної кризи, спричиненої епідемією. У НСЖУ наголошують, що регіональні ТРК лишаються важливим джерелом інформування громадян, адже в аудиторії зростає попит на отримання достовірної та збалансованої інформації про життя в місцевих територіальних громадах. Детальніше можна дізнатися на офіційному сайті НСЖУ. Пропозиції від учасників Наради будуть використані для напрацювання Антикризової програми підтримки регіональних ТРК.
