Які виклики стоять сьогодні перед пресою Волині? В чому криються проблеми? Якої підтримки потребують ЗМІ? Про все це розповідає і розмірковує голова Волинської обласної організації журналістів Михайло САВЧАК
Із завершенням передплатних кампаній пошта завжди давала відомості про тиражі не тільки місцевих та обласних, а й всеукраїнських видань. Тепер ці відомості з абсолютно не зрозумілих причин утаємничили. А зі спілкування з редакторами знаю, що обсяги передплати в нашій області зберігаються у всеукраїнському виданні «Вісник+К» та в газеті «Горохівський вісник». У всіх інших з кожною передплатною кампанією тиражі знижуються дуже швидкими темпами, є видання, де наклади зменшилися до кількох сотень примірників, а штати оптимізувалися до трьох співробітників.
Це пов’язано не тільки з так званою перебудовою роботи Укрпошти, коли припиняють роботу поштові відділення та скорочуються штати листонош, газети не доставляються вчасно, і люди перестають передплачувати, а й з нинішньою економічною кризою, коли люди втрачають роботу і не мають грошей на передплату.
До всього, на Волині повністю зруйнована мережа роздрібної торгівлі періодикою. У Луцьку було колись до 40 кіосків, тепер – жодного: останній кіоск з реалізації преси був зачинений ще в середині 2019 року. В районних центрах цей процес минув ще швидше і раніше. Мережі «Луцьк-преса» і «Волинь-преса» відійшли в історію. Того ж 2019 року зверталися до обласної і міської влади в Луцьку з проханням виділити ділянки для встановлення кіосків, але наші звернення залишилися без відповіді.
Виручають редакції розповсюджувачі, які реалізують частку тиражу в людних місцях міст і містечок, на автостанціях, у лікарнях, на ринках тощо. Але то не серйозно і порівнювати реалізацію в кіосках з розповсюджувачами не варто.
Не все гаразд і поліграфією. Районні друкарні майже всі вже давно закрилися, а обласна в Луцьку працює на обладнанні, що давно потребує заміни. Тому газети все частіше друкуються в Тернополі і Львові, кажуть, що там дешевше і якісніше.
Люди, а особливо – молодь, все більше віддають перевагу перегляду інформації у смартфоні або по телевізору. Читати лінуються. На жаль…
Отже велику конкуренцію друкованим виданням складають нині приватні телеканали та інтернет ресурси.
І все-таки не втрачаємо надії, що люди повернуться обличчям до газет, що були присутні в їхній хаті не одне десятиліття, становище з тиражами вийде з крутого піке.
Зараз додає газетам клопоту територіальна реформа. Поки що працює стара система, газети залишаються в старій системі територіального поділу на райони, а в деяких районах ще діють програми економічної підтримки ЗМІ, укладено угоди на висвітлення діяльності місцевих рад і райдержадміністрацій. Гроші не дуже великі, алев нинішній економічній ситуації це доречна підтримка.
Виклики коронавірусного карантину всі наші видання витримали достойно: жодна з газет не припиняла виходу в світ. Деякі редакції через зменшення надходжень з реклами змушені були економити – скорочували обсяги тижневиків, переходили на скорочені графіки робочого часу і зменшення зарплат.
Останніми роками припинила вихід у світ тільки одна газета – «Вільним шляхом» у Ківерцях, але то не пов’язано з covid-19: через створені засновниками в грудні 2018 року проблеми видання не реформувалося. Намагалися ще деякий час робити вкладку до обласної газети «Волинь нова», але зрештою з того нічого не вийшло. І тепер замість газети організовані місцеві сайти, які все-таки не можуть замінити друкованого видання.
Принагідно , згадавши про реформування комунальних ЗМІ, хотів би сказати, що варто подумати і дозволити місцевим газетам здавати приміщення в суборенду. Часто редакції або мають приміщення, що не використовують, або ладні потіснитися, щоб здати приміщення в суборенду. Так редакція не тільки зекономить на комунальних платежах, а й заробить кошти для випуску газети. Це була б своєрідна підтримка редакціям.
Ми всі раділи, коли регіональна і комунальна преса була реформована, отримала волю від диктату чиновників. Але разом з тим газетярі залишилися сам на сам з економічними проблемами, які не всім вдається розв’язувати.
Якщо ж буде проголосовано нинішній варіант законопроєкту «Про медіа», преса залишиться без державної підтримки, а журналіст буде зовсім беззахисним перед чиновниками. І тоді є всі шанси, що залишаться в Україні тільки олігархічні телеканали і друковані ЗМІ, підтримувані власниками, але змушені відпрацьовувати їхні гроші.
Думаю, держава повинна уважніше поставитися до місцевої преси, що дуже потрібна людям своєю саме місцевою інформацією і тим самим не одне десятиліття залишається найближчою до свого читача.
Скажімо, фермери мають державний фонд підтримки. Чому ж газети такого фонду не мають?
Фото з сайту “Волинські новини“
