Редакція газети з Чернігівщини, переживши окупацію й загрозу закриття, завдяки підтримці партнерів стає на ноги

Газета «Новини Городнянщини» стала відомою в Україні завдяки несподіваній ініціативі: переживши окупацію північної Чернігівщини, три тамтешні газети почали виходити єдиним виданням під трьома логотипами. Наразі, за підтримки донорських організацій, «Новини Городнянщини» змогли відновити самостійне видання.

– Наша громада розташована на кордоні одразу із двома агресорами: Росією та Білоруссю, – розповіла НСЖУ головна редакторка газети Світлана Томаш. – Споконвіку тут були тісні родинні зв’язки. Можна сказати, що ми пішки одне до одного в гості за кордон ходили. І хоча ширилися чутки, що можлива повномасштабна російська агресія, саме в нашій місцевості було мало таких людей, хто цьому вірив, – розпочинає свою історію Світлана Томаш. – Але все змінилося 24 лютого, коли о 5-й ранку ми почули гучні вибухи… А вже невдовзі місто опинилося під владою загарбників.

На другий день окупації росіяни прийшли вибивати двері у приміщенні райдержадміністрації, де редакція «Новин Городнянщини» орендувала кабінет. Тоді газетярі евакуйовали всі свої підшивки, які є історичним скарбом, існують в єдиному примірнику.

– З першого місяця масованого російського вторгнення ми припинили свою офіційну діяльність, бо видавати газету в окупації не було можливості, – розповідає редакторка. – В умовах, коли не працювали пошта, друкарня, була можливість розміщувати матеріали тільки на своїй сторінці у фейсбуці, що я і робила. 

Росіяни розстрілювали вежі, які забезпечували мобільний зв’язок. Але за містом було кілька точок, де можна було спіймати мережу. Світлана навчилася зранку заряджати гаджет, впродовж дня отримувати інформацію: де будуть давати хліб та ліки – і про все це писати в фейсбуці. Там-таки публікували відеозвернення мера міста. Таким чином старалися протидіяти паніці серед населення, адже окупанти намагалися схилити людей до співпраці. Підкупали переважно харчами, але жителі Городнянської громади від них принципово відмовлялися. 

Після визволення Чернігівщини, яке настало на початку квітня 2022 року, в «Новинах Городнянщини» стали думати про можливість знов видавати газету. 

– До війни всі наші доходи складалися з коштів від передплати і реклами. Зрозуміло, що за три місяці простою ми втратили всі доходи, не отримали жодної копійки, – розповідає Світлана Василівна. – Коли відновилася робота чернігівської друкарні, ціни папір і друк одразу катострофічно поповзли вгору. Стало зрозуміло, що фінансової можливості виходити окремою газетою немає ніякої.

У складних умовах, коли звичайне життя у зруйнованій окупантами Чернігівщині тільки почало відновлюватися, три колишні районки – корюківський «Маяк», менське «Наше слово» і городнянські «Новини Городнянщини» – вирішили об’єднати свої зусилля для того, щоб відновити вихід друкованого видання.

– У такому режимі ми виходили в травні-серпні. Це була газета з 12 сторінок, спочатку чорно-білих, а потім – у кольорі, – розповідає Світлана Томаш. – За той час, поки колектив «Новин Городнянщини» був у відпустці без збереження заробітної плати, а працювала як журналіст фактично я одна, ми заощадили певні кошти, і тепер із 1 вересня 2022 року виходимо, як і раніше, щочетверга окремим виданням.

Світлана Василівна каже, що відчуває: «Новини Городнянщини» потрібні людям. У деяких прикордонних селах, де обстріли не припиняються, відсутні і електрика, і мобільний зв’язок. Там газети – єдине можливе джерело інформації, а місцева газета – єдине джерело місцевої інформації.

– Ми тішимося, що нашій газеті, якій уже 106 років, довіряють, – каже редакторка. – Незважаючи на те, що люди виїжджають, тираж потроху зростає, і ми добираємося довоєнного накладу. Потроху повертається реклама. Отже, маємо кошти на друк і папір. На зарплату вистачає не завжди, але завдяки різноманітним грантам якось пристосовуємося. По правді кажучи, після деокупації я навіть не розраховувала, що ми можемо стати на ноги. На щастя, пошта працює скрізь, навіть у небезпечних населених пунктах. Хліб людям також привозять, і вони дуже неохоче виселяються – непросто залишати свої домівки…

За словами Світлани Василівни, великі можливості відкриває залучення грантової допомоги.

– Ми беремо участь у різноманітних конкурсах, і завдяки цьому отримуємо фінансову підтримку, – каже редакторка. – Щоправда, великі фінансові донори поки що не поспішають мати з нами справу, бо ми як прикордонна територія досі вважаємося районом, де точаться воєнні дії і де є ризик повторного вторгнення. Тому без сприяння Національної спілки журналістів було б дуже сутужно. Восени від НСЖУ нам надійшла допомога на друк і виплату зарплат. А навесні Спілка в партнерстві з польською «Gazeta Wyborcza» виділила нам кошти на виплату зарплат. Академія української преси надала нам ноутбук, смартфон та зчитувач флеш-карток. ІМІ надав бронежилет, каску і шість павербанків.

Світлана Томаш каже, що в період окупації єдиним її робочим журналістським інструментом був смартфон… який невдовзі після окупації зламався. Тож нова техніка стала дуже в пригоді.

– Коли в Городню прийшли орки, ми були вимушені евакуювати свої комп’ютери, і вони тривалий час стояли в неопалювальному приміщенні гаража. Відтоді вони, як кажуть, «ледь дихають». Тому ноутбук, який ми отримали, дуже допомагає і є запорукою стабільності роботи редакції, – каже Світлана Томаш. – Виходячи з того, який у нас зараз фінансовий стан газет, коли коштів насилу вистачає на друк і папір, можна з упевненістю сказати, що придбати нову техніку ми абсолютно не можемо. Це була наша найбільша потреба, і ми вдячні всім, хто нам допомагає. Це дуже надихає. Відчай, який у нас був спочатку, змінився надією. Зараз потроху стаємо на ноги. Сподіваюся, що все буде добре!

********************************************************************

Ця розповідь про медіа створена НСЖУ в межах проекту «Підвищення стійкості українських медіа», що фінансується Swiss Solidarity і реалізується за підтримки швейцарської некомерційної організації Fondation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна). Fondation Hirondelle та IRMI реалізують проєкт інституційної підтримки редакцій українських медіа на сході, півночі та півдні нашої країни з акцентом на локальну пресу. Також ними відкрито 10-місячну програму підтримки 18 медіа.