Газета «Володимирецький вісник» – одне з двох регіональних друкованих видань Вараського району Рівненщини. Початок повномасштабної війни жорстко вдарив і по цьому медіа: більше половини рекламодавців скасували замовлення, читачі та партнери запанікували, тож фінанси редакції опинились під величезним питанням. Майбутнє бачилося тривожним.
Директор та головний редактор газети «Володимирецький вісник» з Рівненщини Сергій Скібчик із першого дня широкомасштабного вторгнення рашистів на українську землю вступив до лав територіальної оборони. Нині він – водій-стрілець у лавах Збройних Сил України. Керівництво редакцією Сергій Євгенович тимчасово передав колезі – журналістці, редакторці відділу Людмилі Босик. Тож мусила взятись, попри типовий для всіх того періоду стан, бо вірила в силу колективу і перемогу.
– Спочатку були спантеличені усі: як отак раптом – агресія, окупанти, мобілізація і… жіноча редакція, – згадує Людмила Василівна. – Як будемо працювати, жити? Одразу після початку масованої російської агресії більшість підприємців припинили співпрацю по рекламі. Війна – і все. Хтось поїхав геть у паніці, хтось відмовився, бо ризики і не на часі. А комусь було не до реклами чи бізнесу взагалі. Але ми розуміли, що не маємо права підвести нашого головного редактора, який стільки сил вкладає в газету, а тепер у теробороні. Те, що ми повинні стати для Сергія Євгеновича надійним тилом, мусимо втримати редакцію на плаву і стати переможним інформаційним фронтом – не обговорювалося, а було прийнято як аксіома. І сьогодні ми постійно з редактором на зв’язку, радимось, як бути в тій або тій ситуації, чекаємо його з перемогою.
Як боролися за тираж
Варто сказати, що «Володимирецький вісник» веде свою історію від 1943 року і завжди залишається носієм затребуваної актуальної інформації для своїх земляків. Були часи, коли його тираж становив і більше 4000 примірників, але ковідна пандемія, поштові негаразди, великомасштабна війна внесли свої корективи – наклад зменшився наполовину.
Так, у першому півріччі 2022 року тираж «Володимирецького вісника» становив майже 2400 примірників, а на друге півріччя набрали лише близько 80 відсотків від того, що мали до початку великої війни в Україні. І це при тому, що заздалегідь проводили велику роботу: Людмила Босик особисто зустрічалася з керівниками районної влади та керівниками громад, великих підприємств і організацій, з потенційними передплатниками, переконуючи їх у потрібності місцевої преси в прикордонному з білоруссю регіоні, працювали з поштовиками та бізнесом.
Головний меседж потенційному передплатнику: інтернет – це, звичайно, добре, це оперативність і великий потік інформації, але ця інформація швидко губиться на тих самих інтернет-просторах. Водночас, регіональні видання, як от місцева газета «Володимирецький вісник», – не тільки важливе джерело інформації про життя регіону, а ще й літопис історії сьогодення, що збережеться на десятиліття.
Як відомо, бюджетні організації останнім часом коштів на передплату періодики не отримують. Зі свого боку, редакторка запропонувала керівникам місцевих рад і громад партнерську угоду: в разі підтримки видання у передплатній кампанії вони отримують право на безкоштовну публікацію матеріалів соціальної тематики з висвітлення діяльності до кінця 2022 року.
І це, судячи з усього, спрацювало: там, де керівники району, громад, організацій провели певну роботу серед населення, показники передплати відчутно зрушилися у бік збільшення. Якщо запасу річної передплати «Володимирецький вісник» мав 500 примірників до початку кампанії на друге півріччя 2022 року, то в другому півріччі до них додали майже півтори тисячі примірників!
Не пропустили з лютого жодного номера. Але є дві проблеми на «П» – пошта і папір
У кращі часи «Володимирецький вісник» виходив у світ на 16-20 смугах, з чотирма сторінками в кольорі. Тепер це дванадцять або вісім сторінок з кольором першої та останньої сторінок.
Коли головний редактор Сергій Скібчик 24 лютого подався до війська, на другий день сіли у редакції гуртом, видихнули паніку, глибоко вдихнули і колективно взялися до «станка». У четвер 24 лютого з друку вийшов восьмий випуск газети, який через порушену логістику «Укрпошти» дійшов, на жаль, не до всіх передплатників. І надалі – від того чорного четверга 24 лютого, коли ворог відкрито напав на українську землю, і дотепер жодного випуску номера «Володимирецького вісника» не пропустили!
Виникли суттєві проблеми з доставкою газети. Людмила Василівна розповіла, що в перший тиждень широкомасштабної війни газету отримали лише передплатники Володимирця і ближніх сіл. Пізніше від передплатників з віддалених сіл було багато скарг на те, що вони взагалі не отримали газету.
– Довелося розбиратися, чому зареєстрований як обласне видання тижневик «Володимирецький вісник» не потрапляв до передплатників у інших районах області, та й у своєму районі пропадав, – каже Людмила Босик. – Реформи чи воєнний стан? У чім проблема? Видавнича ціна «Володимирецького вісника» – 28,81, «Укрпошта» за послуги передплати і доставки 16-сторінкової газети плюсує ще 33 відсотки до ціни, не несучи відповідальності за неналежне виконання угоди.
До збоїв у роботі пересувних відділень спочатку ставились з розумінням: по розбитих дорогах і в умовах повітряної тривоги, коли ще не відійшли від першого шоку віроломства російської федерації, дістатися газеті до передплатників віддалених сіл складно. Проте з суттєвим запізненням, але більшість людей газету отримали. Та, як розповіли в редакції, ці збої рикошетом зайшли в передплатну кампанію: люди відмовляються від газети, якої не доставляють вчасно.
Виникли з лютого проблеми з логістикою – газета друкується в Тернополі, звідти її везуть на сортувальне відділення до Рівного, і тільки потім – у Володимирець. У результаті оголошеного воєнного стану і вимушено змінених графіків роботи друкарні, «Укрпошти», часто доставка вибивалася з графіка, редакції довелося перелаштовуватися з термінами передачі газети на друк – здавати на добу раніше, у вівторок, щоб вкластись у традиційний графік виходу, четвер. Ще один камінь спотикання на шляху газети до читача – газетний папір, виробництва якого в Україні нема, він – завжди був російським. Тому тепер друк дорожчає.
– З лютого рахунки за друк «Володимирецького вісника» зросли, – каже Людмила Босик. – При зменшенні доходів від реклами ми вимушені економити на сторінках і кольорі: замість 16 виходимо на 12, а то й на 8 сторінках. Хоча, деякі авторитетні видання взагалі перейшли на один колір. То ми ще тримаємо марку. У штаті на одного журналіста, і то найкращого, менше, адже нині замість пера і диктофона в руках редактора автомат. Нині на вісім осіб штату редакції є тільки «1,5 журналіста». Уже в березні сіли радитись з колективом, і я запропонувала не доводити себе до катастрофи проїданням, а почати підтягувати паски одразу. Проте, триматися гуртом. І ми дружно, починаючи з мене, написали заяви про переведення на 0,75 окладу. Так, ми трохи себе обмежили у заробітку, але з розумінням і надією, що маємо вмерти не від голоду чи війни, не завтра, а десь через 50-60 років від старості.
Оклади у виданні – від шести до дванадцяти тисяч гривень (найвищий – у директора, за яким зберігається, як передбачено законодавством, оплачуване робоче місце і зарплата редактора). Наразі планують вимушено переглядати штатний розпис.
Шукають і знаходять резерви для виживання редколективу
Проте, є кілька «фішок», що виручили в ці скрутні часи. Людмила Босик поділилась ними:
– У редакції є добра практика заощаджень. Наш головний редактор Сергій Скібчик разом з бухгалтером пані Марією на початку року розмістили кошти від передплати на депозити, завдяки цьому щомісяця маємо по 40 тисяч гривень запасу. Ці гроші поряд із заробленими в процесі роботи використовуємо на оплату комунальних послуг, електроенергії, виплату заробітної плати. Таким чином, при необхідних 85 тисячах гривень поточних витрат маємо фінансову подушку в 40 тисяч.
Інше джерело доходів редакції – сублімаційний друк. Обладнання було закуплене ще два роки тому за ініціативи Сергія Скібчика. А тепер на ньому виконують замовлення на друк на футболках, кухлях, сумках-шоперах тощо з актуальними патріотичними принтами, як от марка про російський корабель. Дизайн роблять самі. Мають не тільки роздрібних замовників, а й гуртових – на десятки виробів.
Із першими перемогами українського війська і певним заспокоєнням суспільства від першої паніки відновилася і трохи пожвавилася реклама.
– От саме через те, що ми не закрилися, люди і партнери потихеньку, вже в березні, почали вертатися, – розповідає Людмила Босик. – Однак, якщо до війни наша газета формату А3 мала дві сторінки реклами і вітань, то тепер одна або й половина.
Ще на початку року вдалось укласти дві угоди на висвітлення діяльності – з Рівненською атомною електростанцією і Вараською міською радою. Кошти, можливо, і не такі вже й значні – 58 тисяч і 65 тисяч гривень на рік, але в редакційному бюджеті вони зовсім не зайві.
– Та настав момент, – каже Людмила Босик, – коли переді мною постало питання, де знаходити кошти, щоб і газета виходила, і колектив зберігся, і без зарплати люди не залишалися. Стали у пригоді освіта магістра за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» Національного університету «Львівська політехніка» та знання, отримані з кількох самоосвітніх проєктів. Почала моніторити інформацію по грантодавцях, по проєктній діяльності, шукала щось підходяще для нашої редакції.
До слова, ще восени 2021 року Людмила Босик запропонувала керівнику ризикнути і податися на грант Українського культурного фонду, пропозицію із диджиталізації. Газета вперше вийшла у 1943 році, має величезний архів. Тож редакція запропонувала реалізувати через грант ідею про цифровізацію архіву «Володимирецького вісника» і створення комунікативної платформи для цього в усіх громадах. Ідея передбачала, що редакція отримує обладнання для архіву, заганяє архів у бази, закупляє інформаційні кіоски, ставить в усіх громадах і в себе в офісі, робить мережеве підключення і віддалений доступ. Все можна було б запустити в локальній мережі: архів газети, архів документів з Центрального архіву і послуги громад на відстані. Ця ідея пройшла технічний відбір, але подальша робота культурного фонду зупинилися через початок повномасштабної війни.
Тож у березні Людмила Босик надіслала дві заявки до ґрантодавців, одну з них – до Фонду розвитку ЗМІ при Посольстві США в Україні, де обґрунтувала потребу у фінансовій підтримці редакції. Проєкт підтримано, і в квітні редакція отримала 1000 євро.
– Наступна грантова заявка була подана до Української Асоціації Медіа Бізнесу під проєкт «Володимирецький вісник – місток між владою і громадою». З-поміж кількох відібраних заявок редакцій була й наша. О, скільки було радості! – згадує Людмила Босик. – Тепер під суму у 50 тисяч гривень ми з червня на два місяці реалізовуємо проєкт. Ідея ось яка – в точках продажу газети і в людних місцях ми передбачили картонні ящички з логотипами і нашими контактами (QR-код, сайт, електронні адреси, соцмережі), і людина може в будь-який час, маючи проблему комунікації з владою, залишити зворотній зв’язок. А ще – гугл-карта їхніх розміщень, гугл-форма для звернень і відповіді на сторінках газети та наших інтернет-ресурсах.
В основному редакція працює зі зверненнями військових і пенсіонерів, далі – внутрішньо переміщені особи і безробітні.
– Чомусь чекали, що будуть писати бабусі-дідусі. Але ні. Читачів цікавлять проблеми укладання і розірвання контрактів, втрати зв’язку з рідними, питання евакуації, допомоги переселенцям, житло, проблеми з соцустановами тощо, – каже Людмила Босик. – Військові до нас також звертаються по роз’яснення. Тож ми залучили партнерів – «Юридичну сотню», місцевий ТЦК. І в результаті конкретний читач отримує фахову консультацію, а ЗМІ – контент. Матеріали подаємо в газеті і на сайті – у спецтемі «Є-Контакт». Плюс є фейсбук і інстаграм, ютуб-канал, твіттер. Всі відповіді публікуємо й там – і люди до нас ідуть.
Тож проєкт «Володимирецький вісник – місток між владою і громадою» дав фінансову підтримку і зміцнив репутаційну складову редакції: ми заявили, що чуємо проблеми людей і готові допомагати їх вирішувати. Отримані 50 тисяч гривень гранту – половина зарплати колективу. Вже зараз є нові чернетки заявок та слідкую за дедлайнами подачі.
Сьогодні редакторка Людмила Босик продовжує шукати нові організації, з якими можна співпрацювати на ґрантовій основі. Вона і колегам радить звертати увагу на пропозиції МФ «Відродження», «Ресурсного центру ГУРТ», «House of Europe», різних посольств в Україні «Громадський простір», УАМБ, MDF і інші. Каже: «Це просто: задайте у пошуковику Google «Ґранти UA», щоб отримати перелік організацій-ґрантодавців, що працюють в Україні. А далі все залежить від написання заявки».
Проте, зазначає редакторка, написання заявки – справа клопітка, і до цього треба ставитися відповідально, ретельно прописувати всі запити, деталі і можливості редакцій, а ще – чітка ідея і очікувані результати. Грантодавець має бачити користь для суспільства від вкладених коштів і спитає звіт. Але наголошує – результат вартий сил і часу, вкладених на написання заявок, особливо в наш воєнний час, коли будь-яка фінансова підтримка допомагає у збереженні медіа і його колективу.
Комунікують з волонтерами, військовими і їхніми родинами. Й інтернет не чужий для редакції
Рівненщина не знає наразі бойових дій на своїй території, але спокійним прикордонний з білоруссю регіон назвати складно. Тут нависає постійна загроза ракетних обстрілів, чатує небезпека проникнення ворожих диверсійних груп. І в такій ситуації газета виступає комунікатором між населенням, владою, військовими. Інколи і рефері у складних питаннях чи непорозуміннях.
– Я дружина військового, багато часу проводжу з волонтерами. Сьогодні, – каже Людмила, – журналісти, волонтери, військові і влада на місцях працюють, як одне ціле. Якщо є потреба – повідомляємо про розподіл гуманітарної допомоги, розповідаємо про переселенців, про сім’ї захисників і про поїздки наших волонтерів до військових на лінію вогню, даємо важливі контакти і поради. Й самі включаємось.
Людмила Босик і сама їздила їздила до передових позицій з волонтерами – треба відчути ту атмосферу, поспілкуватися з військовими, щоб правдиво і щиро описати ситуацію, розказати про героїзм особистостей. Так народилась серія тематичних матеріалів «Малі історії великої біди». До лютого 2022 року їх вийшло п’ять – їх можна знайти на сайті «Володимирець.City». Трагічні звістки приходять у район – гинуть хлопці, їх військовий ескорт вертає додому. Саме редакція з її ресурсами першою стає інформативним містком і повідомляє час та маршрут руху, будучи на зв’язку з військовими ескорту. Люди отримують інформацію і виходять на вулиці сотнями, незалежно від пори доби, щоб зустріти ескорт і віддати герою-земляку свою шану. А ще пишемо і знімаємо відео про зустріч загиблих і їх поховання, про їхні історії життя і загибелі – нащадкам треба знати всіх, то віддав життя за Україну.
Має «Володимирецький вісник» два сайти – «Арт-медіа Полісся» і «Володимирець. City», вони набирають понад 50000 переглядів щомісяця. Присутня редакція і в соціальних мережах, де також має десятки тисяч користувачів. Ці всі інтернет ресурси працюють на оперативність у поданні злободенної інформації, дають анонси вагомих матеріалів друкованого видання, публікують оголошення, тримають інфопростір регіону.
Чернетка планів на перспективу
В результаті адмінреформи Володимирецький і Зарічненський райони Рівненщини та місто обласного значення Вараш об’єдналися в одному новоствореному районі – Вараському. Оскільки «Володимирецький вісник» має статус обласної газети, на зону її поширення це об’єднання практично не вплинуло: її як передплачували в інших районах області, так і тепер передплачують.
Але під час передплатної кампанії Людмила Босик від потенційних передплатників почула: «Ваша газета інформативна, стабільна, цікава, добре оформлена, але нащо Варашу і вараській чи іншій громаді району газета з назвою «Володимирецький вісник? Назва трохи застаріла».
Тоді Людмила зателефонувала колезі-редактору з газети «Полісся», що видається в колишньому Зарічненському районі й теж має проблеми із тиражем та запропонувала ідею об’єднатися – створити консорціум з двох регіональних видань: «Володимирецький вісник» плюс «Полісся» з логотипом «Вісник Полісся».
Поки що всі плани об’єднання – на рівні пропозиції і чернеток, а за приклад беруть досвід об’єднаних регіональних газет України, що виходять на суміжних з окупованими територіях. Поліщукам бачиться так: дві редакції видаватимуть спільний щотижневик на стабільних 16 шпальтах, котрий дасть читачам інформацію по всьому регіону. Редакції працюватимуть кожна самостійно, з власним фінансуванням. За друк платитимуть спільно. Їхні передплатники отримають більше інформації. А влада буде зацікавлена укладати угоди з новою юридичною особою.
– Сподіваюся, нам вдасться знайти спільну мову з колегами з «Полісся». Тоді протягом цього півріччя доведеться серйозно попрацювати, щоб вирішити всі юридичні аспекти і тонкощі створення єдиного регіонального видання – від заснування та зміни назви і завершуючи узгодженням контенту, вирішенням питань перерозподілу зони впливу. Це актуально, бо є ризик закритись обом, – обережно ділиться планами виконувачка обов’язків редактора ТОВ «Володимирецький вісник» Людмила Босик.
