Любов Рудя 25 років тому очолила районну газету «Сільські новини» в Горностаївці Херсонської області. Редакторка каже, за чверть сторіччя бувало різне: і радощі, і труднощі. Але саме зараз очолюване нею видання опинилося на роздоріжжі: бути чи не бути «Сільським новинам» взагалі?
Головна проблема – стосунки з «Укрпоштою»
«Починається передплата, але ми не знаємо, чи буде вона? Виїзні мобільні бригади «Укрпошти» зовсім не працюють над цим питанням. Доведеться робити її самим», – каже у коментарі прес-службі НСЖУ Любов Михайлівна.
За її словами, сьогодні тижневий наклад складає близько 1500 примірників, хоча завжди було 2000. Для майже 20 000 населення це досить непогано. Однак газети, які є еквівалентом праці хоч і невеличкого, але потужного колективу з трьох осіб, часто до читача не доходять.
«Пошта кидає газети в магазинах там, де немає поштових відділень. Поштові відділення позакривали. Лишилися стаціонарні відділення лише в Горностаївці та ще в одному селі. Ми кілька разів збиралися й радилися з керівництвом «Укрпошти», мені телефонував директор Херсонської дирекції, коли я написала критику. А як її не писати, коли я поїхала на одне відділення, стаціонарне, а там немає поштарів? Поштарки працюють на 0,3 ставки, це 1700 гривень. Це зовсім не ті гроші, за які б людина бігала з поштою по селу», – міркує редакторка.
Тож основна проблема полягає у стосунках з «Укрпоштою». Хто буде передплачувати газету, яку не приносять? А поштовий оператор бере плату за цю послугу, і немалу – 50 відсотків від передплатної ціни.
«Нещодавно ми з редактором херсонської газети «Новий день» Анатолієм Жупиною вели розмову про те, що не розносяться наші газети. Я сфотографувала купи газет, які лежать півроку у відділенні «Укрпошти». Згодом мені особисто перетелефонував директор Херсонського регіонального відділення з претензіями, мовляв, навіщо ви виставили цю інформацію? Хоча я їм поштою послала лист із тими ж самими фактами, що виклала у фейсбуці. Він пообіцяв, що будуть працювати і робити передплату.
Я йому кажу: «Якщо ви не будете робити передплату, то і ви втратите, і ми втратимо. Це і ваш заробіток!». Проконтролювати, як працює виїзна пошта, дуже важко. Пенсію вони ще розносять, хоча люди приходили на пошту і за пенсією. А от газети ні», – розповідає Любов Рудя.
Після реформи виживуть не всі
Одночасно з вирішенням цих проблем доводиться ще й думати, як жити й виживати в нових реаліях після запровадження нового територіального устрою.
«У Херсонській області було вісімнадцяти районів, а стало п’ять, – розповідає Любов Рудя. – До нашого Каховського району увійшли декілька колишніх районів, а районні газети, які виходили до реформи, опинилися в повній ізоляції. Вони тепер нікому нецікаві: ні головам громад, ні районній владі. У Рогачику, наскільки мені відомо, газета «Рідний край» припинила вихід. Немає чим платити людям зарплати. Півроку вони проіснували, а потім і зовсім перестали виходити».
Відтоді, як були введені карантинні обмеження, різко зменшились надходження від реклами. А інших джерел фінансування майже немає.
«Раніше хоч районна рада висвітлювала свою діяльність, а зараз ніхто, – зазначає Любов Михайлівна. – Коли були сільські ради, кожна з них висвітлювала свою діяльність, тож якісь надходження від такої співпраці були. А зараз одна селищна рада на всіх, тому з фінансами дуже скрутно. У нашій редакції було четверо працівників, а зараз уже залишилося три, і невідомо, що буде далі».
Депутати поки що підтримують видання і розуміють, що газета потрібна громаді. Для висвітлення їхньої діяльності відвели половину шпальти під «Вісник громади». Але коштів все одно критично бракує, аби забезпечити зарплату працівникам, сплату податків, оплату за друк газети. Складне становище змушує замислитись, чи варто робити передплату на майбутній рік?
У Старій Каховці газета не виходять, у передплатному каталозі їх немає. Лепетиська газета «Таврійські вісті» також була районною до територіальної реформи. Тепер залишилась одна редакторка і теж не знає, що робити з передплатою.
«Днями я з нею спілкувалася, то ніби голова територіальної громади сказав, що газета потрібна. Але що то за газета, яку одна людина випускає? Треба ж і зверстать, і написать… Поки що ніякої реакції стосовно нас від районної влади я не бачила. Голови райдержадміністрації та райради в район не приїздили, порушити якесь питання про співпрацю не було можливості.
Ніхто не може змусити громаду висвітлювати свою діяльність, хоча є відповідний закон і вони повинні його виконувати. Але керівники громад вважають, що можуть його виконувати у зручний для них спосіб, тобто на сайті. Однак знайти їхні новини на сайті дуже складно.
Ми також маємо власний сайт «Горностаївка INFO» та сторінку у фейсбуці. Стараємося їх оперативно і змістовно наповнювати, але все одно складно конкурувати з групами безкоштовних оголошень у соціальних мережах.
Наш порятунок – тільки передплата. Бо реклама зникла або перейшла у фейсбук. У газеті лишилися «Продам хату» та ще кілька оголошень від приватних осіб.
Регіональна преса, може, й виживе в таких умовах. А оця дрібна преса, про яку говорили, що будуть їй допомагати, а насправді дулю скрутили, – навряд чи. Газети колишніх районів просто зникнуть», – констатує Любов Рудя.
