Мисткиня Ольга Павленко, що мешкає в селі Успенка Онуфріївської громади на Кіровоградщині, напередодні вторгнення росії в Україну опинилася за кордоном. Із донькою якраз вирушила на фестиваль «Ватра», що проходив у штаті Орландо в США. Там разом із представниками української діаспори організували потужний волонтерський рух на підтримку України.
«Для Ольги переживання вилились у бажання взяти до рук пензля. Вона створила вісім етюдів за подіями в Бучі, Гостомелі та інших містах України, де рашисти вчинили страшні військові злочини. Сюжети брала зі світлин, які робили журналісти, військові, місцеві жителі і які розлетілись світом, вражаючи тим, що довелось пережити людям.
Так з’явилися #етюдивоєнногочасу про синичку з закривавленою головою, яка прилетіла до вікна одного з будинків у Харкові, про дівчинку з Києва, ляльку-мотанку в руїнах розбомбленого будинку в Бородянці…» – пише видання.
Матеріал, який вийшов у рамках проєкту «Ми з України!» публікуємо повністю.
Культурний калібр великої дальності
Повномасштабну війну проти українців, працьовитої, вільної та гордої нації, росія розпочала задовго до 24 лютого 2022 року. Років десь із 200-300 тому. Поступово, з приниженням національної гідності та ідентифікації українства — мови, традицій та звичаїв, з фізичним знищенням голодоморами, нас змушували прийняти постать раба і… терпіти, втрачати свою національну приналежність і гордість — що ти українець. А сьогодні ще й відбирають рідну землю.
Але в усі часи нашої історії Україна народжувала людей, які не можуть із цим миритись. І роблять це на сучасний час не в пабліках та меседжерах (як багато хто), а реальними справами. Хтось — на жорстокому полі бою. Хтось — на культурному, мистецькому, освітянському фронтах, бо без знання — хто ми, свого глибинного коріння, так і вестимемося на рашистську пропаганду типу “украінской націі нє сущєствуєт”.
Одна з таких унікальних особистостей, яка плідно несе “науку пишатися рідним”, українським, мешкає в нашій громаді — в селі Успенка. Це — Ольга Павленко.
За освітою — вчитель образотворчого мистецтва, за покликом душі — митець, популяризатор української культури.
Ольга багато років вела мистецьку студію “Кольорово” в Кременчуці, кулінарну школу для дорослих та кулінарну студію для дітей, мала ресторацію експериментальної кухні.
Вона побувала в багатьох країнах — Німеччині, Польщі, Італії, Греції, Болгарії, США зі своїми мистецькими проектами, брала участь і в міжнародних, аби популяризувати нашу державу, показати наші національні цінності, які є втіленням українського духу.
23 лютого цього року Ольга разом із донькою Софією вирушили в свою чергову подорож, цього разу — заокеанську, в Сполучені Штати Америки. Митець отримала запрошення від організації Ukrainian Project на фестиваль “Ватра”, що проходив в Орландо (штат Флорида). Тут мала б презентувати свою щойно видану книжку “ЖУК” (Жива Українська Кухня), а також — мистецькі роботи, читати лекції, проводити майстер-класи.
Та в дорозі застала війна. Добирались із неймовірними складнощами. На фестиваль спізнились. Але свою місію і цього разу Ользі Павленко вдалося виконати сповна.
“Фестиваль проходив у передмісті Орландо — містечку Апопка, — розповідає Ольга. — У Флориді велика українська діаспора, яка широко пропагує українську культуру серед американської спільноти. Цього року, страшні події в Україні переформатували фестиваль із культурної події в збір коштів на підтримку, передусім, українських захисників”.
Як розповіла Ольга, українці Орландо гуртуються здебільшого навколо Української католицької церкви Св. Марії в Апопці. Туди приводять своїх дітей навіть ті, хто далекий від релігії, але має бажання, щоб нащадки знали мову і культуру предків, могли нею спілкуватись і передавали ці знання з роду в рід. При церкві діє українська недільна школа.
Саме навколо цієї церкви в перші дні повномасштабної війни і створився такий собі благодійний хаб. І українці, які там мешкають, і американці, дізнавшись про страшні події в Україні, об’єднались в єдиному бажанні — чимось допомогти, максимально підтримати Україну.
“Місцеві діаспоряни і американці організовували різні акції зі збору коштів, — зазначає Ольга. — Варили вареники (американці, до речі, їх дуже люблять), готували інші страви української кухні, продавали, а за виручені кошти купували військове спорядження, медички, предмети гігієни, одяг та передавали в Україну. Пакували продуктові набори, всього не перелічити”.
З гуманітарними вантажами оперативно було розроблено логістичний маршрут, авіарейсами вони перевозились спочатку у польську столицю — місто Варшаву, а звідти — в Україну. Дуже велика кількість діаспорян діють ще й окремо, на додачу до спільної діяльності, знаходячи потрібні речі чи обладнання для військових чи постраждалих від війни дітей. І знаходять можливість у лічені дні адресно доставити необхідне з Америки в гарячі точки нашої Батьківщини. До речі, Ольга розповіла про одного волонтера — французького поляка, який уже здійснив і продовжує здійснювати велику кількість рейсів на власному авто з Варшави до Львова, доставляючи гуманітарку, в тому числі, яка надійшла з Америки.
“Щодня українці-діаспоряни, відпрацювавши свій робочий час, збираються на мирні акції, навіть одноосібні, щоб привернути увагу до України, — розповідає про побачене в Апопці Ольга. — Мене вразило, що все Орландо майоріло українською символікою. Але все одно представники діаспори виходили на мітинги, адже переконані, що лише живим спілкуванням можна донести людям інформацію про реальний стан справ і не дати звикнути до війни в Україні. Адже поряд із українською діаспорою в штаті проживає значна російська діаспора, яка дуже агресивно ставиться до українців, дезінформує про те, що дійсно відбувається”.
Ользі з донькою довелось затриматись в Америці на довше, ніж планували. Місце для проживання надала сімейна пара пенсіонерів. Вони виявились дуже чуйними, душевними людьми, старались підтримати, розрадити, бо розуміли, як тяжко їхні гості переживають те, що відбувається в їхній рідній країні.
Для Ольги ці переживання вилились у бажання взяти до рук пензля. Вона створила вісім етюдів за подіями в Бучі, Гостомелі та інших містах України, де рашисти вчинили страшні військові злочини. Сюжети брала зі світлин, які робили журналісти, військові, місцеві жителі і які розлетілись світом, вражаючи тим, що довелось пережити людям.
Так з’явилися #етюдивоєнногочасу про синичку з закривавленою головою, яка прилетіла до вікна одного з будинків у Харкові, про дівчинку з Києва, ляльку-мотанку в руїнах розбомбленого будинку в Бородянці…
Ці роботи Ольга залишила для подальшої мистецької місії – участі у тематичній виставці в міській галереї Орландо, разом із картинами кількох інших українських художників. А один із етюдів — “Дівчинка з Києва” поїхав до Нью-Йорка і зустрічає відвідувачів в одній із філій відділу захисту дітей.
“Виставка має на меті не дати забути про те, що коїться в Україні, — каже художниця. — Бо спочатку люди відчувають шок, жах від почутого про війну, та проходить час і вони звикають, байдужіють. Тож потрібне постійне нагадування для гуртування та об’єднання всіх, хто може надати нашій державі допомогу”.
Ольга та її донька неймовірно чекали на повернення в Україну, бо дуже тяжко було знаходитись далеко від рідної держави, коли вона палає у вогні війни. Їм вдалось доставити в Україну і значний гуманітарний вантаж від діаспорян Флориди — дрон, якісні рації, турнікети, приціли, каски, які були відправлені захисникам.
Як зазначає Ольга, члени української діаспори в США знайшли виходи безпосередньо на військові підрозділи і націлені на здійснення адресної допомоги.
Удома майстриня теж займається волонтерством. Зокрема, внесла благодійні кошти на рахунок Онуфріївської селищної громадської організації “Кредос” для допомоги місцевому добровольчому формуванню “Онуфріївська варта”, надала посильну допомогу територіальній обороні м. Кременчук.
Майстриня має задум доповнити виконану в Америці серію етюдів. А в серпні цього року знову планує поїздку до США. Там вже реалізовуватиме свої роботи, аби за виручені кошти закупляти якісне спорядження для наших захисників та доставити його в Україну. Також має задум зібрати кошти на реабілітацію за кордоном українських дітей, які мешкали в окупованих ворогом містах і селах. Це питання вона зараз вивчає. А ще обдумує можливість проведення пленерів для військових-митців.
“Багатьом зараз довелось замість пензля, мікрофона, пера чи концертного костюму взяти до рук зброю, — каже Ольга. — Вони самовіддано захищають рідну землю і після нашої перемоги, щоб швидше повернути до мирного життя, їх потрібно “лікувати” творчістю”, тим, чим живуть їхні душі.
…Нині і українське мистецтво працює на перемогу. І навіть за тисячі кілометрів своїм потужним культурним калібром б’є по ворогу. Тож Перемога буде за нами! Слава Україні!
Руслана СОРОКА.
Публікацію підготовлено в рамках проєкту “Ми з України!”, ініційованого Національною спілкою журналістів України.
———————
П.М. Варто окремо розказати про великий мистецький проект Ольги Павленко “ЖУК”. Більш детально презентуємо цей творчий доробок нашої талановитої землячки в наступних публікаціях на сторінках “Придніпров’я”.
