Мирослав Філозоф та Іванна Дубинка-Філозоф із
Луцька називають себе «звичайною сімʼєю освітян». На третій місяць від початку
повномасштабної війни у їхньому житті з’явилася «нецивільна» робота –
волонтерська місія із повернення додому тіл загиблих українських Героїв. Матеріал
про подружжя вийшов на сайті «ВолиньPost» у межах проєкту НСЖУ «Ми з України!».
Мирослав та Іванна зізнаються: і подумати не могли, що одна поїздка переросте у
системну роботу.
«З початку повномасштабної війни ми намагалися разом із нашими колективами збирати допомогу. Багато всього привозили і фасували у робочому кабінеті дружини. Якось у травні сюди приїхав наш родич – Микола Собуцький. Він – учасник місії «Чорний тюльпан». І коли з початком повномасштабної війни виникла потреба привозити тіла загиблих захисників і захисниць додому, то він одразу взявся знову це робити.
Того дня Микола сказав, що на завтра потрібні два водії для поїздки за тілами наших воїнів. І ми з дружиною сказали: як треба – поїдемо», – розповідає пан Мирослав. Так доволі спонтанно відбулася їхня перша поїздка.
Дороги на фронт для сім’ї не стали чимось новим. Займалися
волонтерством із 2014-го. Син служив у зоні бойових дій у першій хвилі
мобілізації. А пан Мирослав неодноразово возив туди допомогу.
«Тоді я теж привозив додому воїнів. Але живими. У відпустку чи на ротацію. Тоді
віз додому радість, тепер – біду», – каже чоловік.
Зараз подружжя волонтерить у складі місії «На щиті». Про те, скільки
бійців повернули з моргів східної частини України додому, воліють не говорити.
Найменше, кажуть, за одну поїздку забирали трьох воїнів, найбільше –
дванадцятьох.
У команді, в якій
працює подружжя, – чотири екіпажі. У їхньому розпорядженні – два
буси-рефрежератори, куплені завдяки знайомим та благодійникам. Автівки, кажуть,
старі. Тому після кожної поїздки є клопіт щодо їхнього технічного
обслуговування.
Ремонт автівок волонтери місії «На щиті» здійснюють здебільшого власними
силами, поїздки за тілами загиблих – завдяки людям, які жертвують гроші на цю
справу.
На цьому моменті Мирослав
та Іванна наголошують: екіпажі, які евакуйовують тіла полеглих, зазвичай не
стикаються з бойовою небезпекою, обстрілами тощо.
«У нашій місії – нічого героїчного, крім самих Героїв. Ця робота складна, але
не героїчна. Героїчне – це те, що зробили для нас ті, кого ми маємо привезти
додому, і ті, хто продовжує справу своїх побратимів. Ми ж навіть не забираємо
наших загиблих хлопців і дівчат з поля бою. Це роблять військові. Ми забираємо
їх з моргів, коли тіло вже пройшло відповідну процедуру, є свідоцтво про
смерть. Це звичайна робота, виконання якої вимагає повномасштабна кровопролитна
війна. Її через психологічний чи фізіологічний аспекти зможуть робити не всі.
Але ми можемо, тому і робимо», – каже чоловік.
Мирослав Філозоф із дружиною ніколи не вирушають у поїздки місії з порожньою автівкою. Везуть допомогу військовим, медикам, судмедекспертам.
Свою місію подружжя має намір продовжувати стільки, скільки буде потрібно. Бо, кажуть, байдужість і принцип «моя хата скраю» означають примирення зі злом, моральний і духовний програш.
Нагадаємо, що проєкт НСЖУ «Ми з України!» покликаний розповісти широкій аудиторії про героїзм простих людей у часи війни. До нього можуть долучитися усі ЗМІ.
