39 днів в окупації. 9 днів у полоні. Мішок на голові, допити, катування та приниження. Все це пережив херсонський журналіст Олег Батурін з Каховки. Та завдяки несподіваній милості фортуни кореспондент газети «Новий день» вирвався з лап окупантів.
З 2002 року Олег Батурін був власним кореспондентом Херсонської газети “Новий день”. Під його пильним журналістським оком перебувало майже пів області. Окрім того, після анексії Криму він започаткував громадську організацію «Європростір». Її працівники проводили журналістські розслідування про життя на окупованих територіях. Хіба міг Олег тоді знати, що колись сам опиниться і в окупації, і в полоні?
«Я продовжував працювати, бо був величезний вал інформації»
– Ми з дружиною прокинулися від серії гучних вибухів. Звісно, раніше підозрювали, що Росія ось-ось може напасти, та паралельно були сподівання, що цього таки не станеться. Перше відчуття переважало. Як тільки я почав гортати соцмережі, миттю натрапив на масові повідомлення людей з різних куточків Херсонщини. Вони в режимі реального часу розповідали, що в Генічеську, Каланчаку, на автомагістралях лівобережжя йде купа російської техніки. І це стало черговим підтвердження, що війна таки почалася, – згадував Олег.
Олег раптом запропонував дружині проїхатися містом і подивитися, що відбувається.
– Я зробив величезну дурницю, бо такі «прогулянки» містом могли коштувати нам життя. Ми тоді поспілкувалися з органами місцевого самоврядування – вони були в паніці. Коли ми їхали, ми вже бачили, як у бік Таврійська рухалися колони з літрами «Z». І вже з першого дня було відомо, що росіяни розстрілюють людей, які трапляються їм на шляху – саме тому моя пропозиція була божевіллям. Ми бачили як палала частина протиповітряної оборони, яка захищала небо над ГЕС. Над головами в нас літали реактивні літаки. Було дуже страшно й не тільки від того, що ми бачили, а й від того, що не розуміли, як бути далі, – продовжив свою розповідь наш співрозмовник.
Жителі Каховки, які не виїхали з міста з першими вибухами, швидко втратити таку можливість взагалі. Місто окупували за лічені години, і Олегу нічого не залишалося, як чекати слушного моменту, а тим часом працювати.
– Я продовжував працювати, бо був величезний вал інформації, багато ексклюзивної, якої не мав ніхто: про те, що відбувається в місті і в навколишніх громадах. А ця інформація суспільно важлива, вона навіть допомагала людям врятувати свої життя,–- каже Олег.
Хоча в ті лютневі дні війни, каховці не думали про свої життя, вони намагалися зупинити ворога. Виходили на мітинги, кутались у блакитно-жовті прапори, тримали плакати «Херсон – це Україна!», славили ЗСУ і просили російського ворога йти геть. Серед учасників мітингів завжди був і журналіст Олег Батурін.
– Хочу сказати, це було таке єднання! Я відчував таку злість людей, вони готові були розірвати росіян. Ми чітко давали ворогам зрозуміти, хто для нас Путін і куди він має йти разом зі своєю РФ. Чесно кажучи, у ті моменти мене такі неймовірні відчуття переповнювали, – згадує кореспондент.
«Тоді я зрозумів, що чув голос Сергія з полону»
Українці виходили на мирні акції протесту, а ворог спостерігав і вистежував найбільш ярих патріотів. Першими у списку «ворогів народу», «нацистів» та «бандерівців» були ветерани війні на Донбасі, місцева влада і журналісти. За офіційними даними, на початок березня було понад 400 офіційних заяв про викрадення людей. Олег і сам одного дня після розмови з другом по телефону опинився в полоні російських ФСБшників.
– 12 березня мені зателефонував знайомий з Нової Каховки Сергій Цигіпа і попросив зустрічі. А напередодні він писав у соціальних мережах, що відчуває небезпеку і в разі потреби телефонуватиме сам. Так от, він мене набрав в обідню пору і сказав, що йому дуже треба зі мною зустрітись. Я погодився, але за умови, що це буде у Каховці, – розповідає Олег Батурін. – Домовились о 17:00 побачитися на автостанції, а коли прийшов у призначене місце, мене схопили російські військові. Вони були в балаклавах зі зброєю, почали бити, тоді, я зрозумів, що чув голос Сергія з полону.
Почалися принизливі допити, залякування, побиття і погрози вбити.
– Вони чомусь намагалися в мене вивідати імена організаторів мітингів, бо не могли повірити, що люди просто так можуть вийти на вулиці, щоб чинити опір. Коли вивідати вони нічого не зуміли, почався шалений психологічний тиск. Я щодня чув, як катують інших людей. Як правило, в камери до ветеранів заходили двічі на день. Їх били, катували, знущалися, а деколи забивали до смерті. Серед полонених були зовсім різні люди. Був, наприклад, зовсім молодий хлопець, який гуляв з дівчиною і, побачивши колону, почав знімати. Тобто звичайні мирні люди, які просто не знали як діяти, – уточнює журналіст.
«ФСБшник відчинив вікно, і я чітко почув, що там відбувається проукраїнський мітинг»
Минув тиждень, який видався Олегу вічністю. Чоловік подумки вже прощався з життям. У моменти найбільшого відчаю рятували думки про сім’ю і неймовірний спротив земляків, який було чутно навіть крізь стіни катівні.
– В якийсь момент ФСБшник відчинив вікно, і я чітко почув, що там відбувається проукраїнський мітинг. Лунало «Херсон – це Україна!». Там була така лють від людей! У мене було таке відчуття, що якби я рукою взяв повітря, то воно перетворилося б на камінь і можна було б просто вбити цього ФСБшника, – зізнається пан Батурін. – Я сидів з капюшоном на голові, зі зв’язаними руками, а за стіною – свобода й вільні люди. Впевнений, окупантів це добряче деморалізовувало. Вони навіть запитували «А почему они так кричат, мы же их освободили?», тобто вони були геть розгублені, не чекали вони такого.
Проте не варто рабам говорити щось про життя вільних людей. Все одно не зрозуміють. Олег мовчав і шкодував, що, напевно, не побачить перемоги України. Але доля вирішила інакше, бо через дев’ять днів окупанти відпустили його. І щойно він вийшов за двері катівні, одразу почав шукати будь-які способи вивезти дружину й сина з Каховки. Адже російські вбивці могли і вдруге прийти по нього.
Згодом Олега Батуріна та його сім’ю гостинно прийняв Львів.
«Ми розуміємо, що остаточно переїдемо не зараз, але таки повернемося»
– З травня я працюю журналістом у Центрі журналістських розслідувань в проєкті «Розплата. Україна свідчить». Це міжнародна ініціатива, метою якої є документація злочинів російських військових, щоб притягнути їх до відповідальності. Так склалося, що більшість свідків, на жаль, є і жертвами цих злочинів. Тож ми спілкуємося з такими людьми й збираємо цю інформацію. Зараз це дуже важливо, – переконаний наш співрозмовник.
Після новини про визволення Херсона Олег вирішив, обов’язково повернутися до свого міста, щоб із перших вуст розповідати про відродження життя на стражденному півдні країни.
– Зрозуміло, що жити там буде складно, бо треба дбати й про безпеку сина і про власну. То ми розуміємо, що остаточно переїдемо вже згодом. Але за першої можливості я буду приїжджати на Херсонщину і наближати той день, коли ми остаточно вже повернемося всі разом додому. Знаєте, я не просто вірю, я абсолютно переконаний, що питання звільнення лівого берега це питання часу. Ми вже бачили, що росіяни й самі не знають, що робити з захопленими територіями. Тож чекаємо звільнення не тільки всієї Херсонщини, а й Запорізької області, Луганщини і Донеччини, – завершив свою розповідь Олег Батурін, кореспондент херсонської газети “Новий день”.
“ЖУРНАЛІСТИ ВАЖЛИВІ. Історії життя та роботи в умовах війни” – цикл матеріалів, які готує команда Національної спілки журналістів України за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders.
