Тростянець Сумської області – за 5 кілометрів від кордону з РФ. Із перших днів повномасштабної війни місто опинилося в окупації. Та незважаючи на обставини, Павло Зленко, редактор газети «Тиждень», разом із колективом продовжував працювати. Журналісти активно наповнювали сайт і соцмережі корисною інформацією для місцевих жителів. А після визволення населеного пункту редакція доволі швидко змогла відновити й друк «Тижня» – завдяки допомозі міжнародних донорів.
«Ми дуже швидко опинилися в окупації, в місті були зайняті адміністративні будівлі, поліція і міська рада»
– Через нашу територію по двох шляхах пішли колони ворожої техніки. В обід перші танки були вже в самому Тростянці. На відміну від інших населених пункті, у які заходив окупант, територію нашого міста ворог зайняв у перший же день. Ворог не відчув супротиву, як це було в Охтирці чи Сумах, де в бій одразу вступила територіальна оборона. Ми дуже швидко опинилися в окупації, в місті були зайняті адміністративні будівлі, поліція і міська рада, – із сумомрозповідає про початок великої війни журналіст.
У редакції припустили, що наступним кроком окупанта буде спроба ліквідації газети, щоб вона не доносила правдиву інформацію до населення. Тому колектив вирішив оперативно вивезти з редакції всю техніку.
– Ми вирішили, що працювати вдома безпечніше. Десь за два дні після початку окупації ми вже прийшли до тями і почали давати інформацію у Фейсбук. До нас телефонували люди і розповідали про відомі їм події. Наприклад, про те, що обстріляли вулицю, і там загинула людина, або про те, що окупанти застрелили чоловіка, який їхав на роботу до Сум. Були й дзвінки-провокації. Мовляв, є інформація, але всі деталі під час особистої зустрічі. Ми на це не велися, оскільки траплялися випадки, коли на тому місці, де мала відбутися зустріч, опинявся ворожий патруль. Людей викрадали, брали в полон і, на жаль, доля деяких з них досі невідома, – свідчить журналіст.
На початку березня окупантів у місті побільшало, а разом із тим почастішали випадки беззаконня військових щодо місцевих людей. Вони виносили з квартир техніку, а часом і виганяли власників.
– Тут були і «ДНР» – «ЛНР», і «Кантемировська танкова дивізія», і «кадирівці», тобто ротація відбувалася постійно. Люди сильно відчували на собі ці зміни. При «кадирівцях» почастішали арешти, а потім заїхали рашисти і почали виселяти людей з їхніх домівок і самі оселялися там. Перебували там вночі і залишали після себе жахливий безлад.
26 березня Тростянець було визволено «холодноярцями». За підрахунками, протягом місяця окупації в місті було зруйновано близько 1500 об’єктів. З 226 закладів торгівлі придатними до швидкого відновлення були тільки 20. Понад пів сотні людей були безжалісно вбиті окупантами.
– Одну жінку вбили просто на вулиці. Люди прийшли по хліб, і в той момент поруч проїжджав ворожий патруль, який заради втіхи кинув гранату в натовп. Біля одного із промислових підприємств від влучання міни загинуло троє людей, серед них 14-річний хлопчик. Ще один випадок: хлопець їхав велосипедом обіч дороги, і танк, який проїжджав поруч, збив підлітка, а потім нелюди застрелили пораненого хлопця, – продовжує Павло Зленко.
Фото: Павло Зленко
«Ми відчували, що нам потрібно надавати людям інформацію, тим паче, мали чимало справжніх героїв, про яких варто було розповісти»
Якби окупація тривала довше, то жертв могло бути набагато більше, переконаний Павло. На щастя, Тростянець визволили досить швидко, і рятувальники почали розміновувати місто. А вже 6 травня редакція «Тижня» підготувала перший від початку повномасштабного вторгнення випуск друкованого видання.
– Ми відчували, що нам потрібно надавати людям інформацію, тим паче, мали чимало справжніх героїв, про яких варто було розповісти. В нас були відчайдухи, які самі вночі проводили бойові рейди і палили ворожу техніку. Вони в домашніх умовах робили «коктейлі Молотова», а потім полювали на рашистів. В одній із таких вилазок загинули відомий спортсмен Сергій Проневич і фермер Олександр Кульбаба. Героїчно загинула й Вікторія Іванова, яка у мирний час вирощувала квіти. Вона збирала і передавала дані про розташування і переміщення ворожої техніки. Загарбники під час обшуку виявили в неї в телефоні листування, фото-відео, які вона передавала розвідникам із ЗСУ, і за це окупанти її розстріляли, – розповідає про воєнні злочини російських загарбників пан Зленко.
Фото: Павло Зленко
«Коли світло вимикають о 9-й і вмикають о 22-й годині, ми переходимо у нічний режим підготовки номера»
За сприяння Національної спілки журналістів України вдалося зібрати кошти, необхідні для покриття витрат. Зараз журналісти працюють над газетою в Тростянці, але друкувати поки що доводиться аж у Вінниці. Журналістам придбали все необхідне для стабільної роботи: павербанки, аптечки, засоби особистого захисту. Вдалося пристосуватися й до перебоїв зі світлом.
Фото: Павло Зленко
– Бувають такі випадки, коли вдень доводиться працювати по дві-три години, а решту часу – вночі. Коли світло вимикають о 9-й і вмикають о 22-й годині, ми переходимо у нічний режим підготовки номера. Звісно, обсяги трохи зменшилися, і тираж – теж. Якщо раніше в нас було близько 1500 передплатників до війни, то зараз маємо 800. Та незважаючи на це, ми дуже раді, що маємо можливість протистояти російській пропаганді, а друковане слово продовжує жити, – підсумовує розповідь журналіст.
«ЖУРНАЛІСТИ ВАЖЛИВІ. Історії життя та роботи в умовах війни» – цикл матеріалів, які готує команда Національної спілки журналістів України за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders.
