Після вимушеної перерви тривалістю 586 днів у жовтні 2023 року відновила свій випуск прифронтова газета «Голос Гуляйпілля». Її читають люди, які живуть буквально за 6 кілометрів від лінії зіткнення. Головна редакторка Тетяна Велика розповіла, як колектив видання адаптувався до нових реалій та продовжує роботу в умовах війни.
Нині «Голос Гуляйпілля» виходить на 8 сторінках з періодичністю раз у два тижні. Кожен випуск газети – це приклад стійкості української нації та відданості справі. Навіть після чергового обстрілу офісу редакції, який став другим за час війни, її команда продовжує підготовку нового номера.
Тетяна Велика зізнається: для неї, як і для багатьох українців, початок повномасштабного вторгнення став періодом глибокої невизначеності.
– Чоловік постійно говорив мені: «Таню, буде війна, збирай речі». Я не хотіла вірити в це й чути про це. Ми тоді тільки переїхали в новий дім, у нас маленька донечка, – ділиться пані Тетяна. – А вже 2 березня 2022 року в Гуляйпільській громаді зникло світло, газ, вода, вдома страшенний холод. Більше того – зник Інтернет і ми зовсім не мали доступу до інформації. Я клала телефон на верхню шафу, щоб «спіймати мережу» й зрозуміти, що коїться у світі. Наша 84-річна бабуся зранку прокидалася й запитувала: «Де ми? Ми в росії чи ми в Україні?».
Перші вибухи в самісінькому центрі Гуляйпілля почули 5 березня. Від російських ракет редакторка газети разом зі своїми рідними рятувалася в погребі. Кілька днів у постійній тривозі змусили задуматися над пошуком безпечного місця, передовсім, для своєї маленької доньки.
– Під час обстрілів ми спускалися у сирий і холодний погріб. Брали матраци, укривалися ковдрами, – пригадує Тетяна Велика. – Провели так два дні, але вони й досі видаються мені вічністю. 7 березня о 6 ранку я з маленькою донечкою, моя сестра зі своєю донькою виїхали. Спершу до Дніпра, потім до Івано-Франківська. Там ми прожили дев’ять місяців. Чоловік залишився в Гуляйпіллі.
За її словами, роз’їхався майже весь колектив. З часом, зізнається, медійниця прийняла нову реальність та почала шукати можливості для відновлення друку газети.
– Читаєш новини, розумієш, що життя продовжується і ти вже задумуєшся, а що робити далі? Я відчула, наскільки мені погано бути не в професії. Не знаходила собі місця. Моя душа рвалася додому, – говорить Тетяна Велика. – Я побачила, що колеги повертаються до роботи. Відроджують прифронтові медіа. Тож їхній приклад надихнув і мене. У червні 2023 року я поїхала назад до Запоріжжя і вже 3 жовтня газета знову прийшла до свого читача.
До війни в редакції «Голос Гуляйпілля» працювали 8 людей. Нині ж газету із 94-річною історією випускають силами чотирьох працівників. Разом із головним редактором працюють ще один журналіст, верстальник та бухгалтер.
Двічі офіс газети потерпав від ворожих обстрілів. За словами Тетяни Великої, пошкодження редакційного приміщення – це лише один із викликів, з якими довелося зіткнутися колективу під час війни. Чи не найбільше зусиль зосереджують у пошук донорів та грантів для стабільного друку видання.
– Ми втратили частину наших передплатників, рекламу та можливість укладати договори про висвітлення з органами державного управління та місцевого самоврядування, – розповідає головна редакторка газети. – Нам зараз вкрай важлива фінансова підтримка. Сьогодні я маю не просто писати статті, я маю бути менеджером і віднайти кошти, щоб заплатити людям заробітну плату.
Аби газета й далі виходила друком, редакція співпрацює з НСЖУ та Лабораторією журналістики суспільного інтересу за підтримки німецького фонду European Center for Press and Media Freedom (ECPMF). Запустили передплату на 2025 рік. «Укрпошта» розвозить газету безпосередньо у Воздвижівську та Гуляйпільську громади, де проживає її читацька аудиторія.
Війна змінила й наповнення видання. Тепер на її сторінках менше новин, натомість тут усе більше нарисів про людей. Це – зворушливі історії про волонтерів та героїзм військових, щемливі спогади про земляків, які прийняли свій останній бій…
– Бути журналістом в наш час – це виклик. Це люди, які «горять» своєю справою. Це – митці. Не кожен може написати хороший матеріал, – говорить Тетяна Велика. – На жаль, професія журналіста в наш час недостатньо оцінена. І це тоді, коли журналісти ризикують своїм життям, виїжджають на прифронтові території, аби розповісти правду світові про путінські злочини проти цивільного населення. Особисто я для себе та своїх авторів не прийняла рішення їздити в прифронтове Гуляйполе, щоб знімати там черговий розбитий будинок. Я вбачаю сенс у підготовці текстів про людей. Ще вчора цей хлопець працював у комунальній службі, а сьогодні він загинув на Курському напрямку… Ці історії зачіпають до глибини душі. І хто, як не ми, зафіксує це на сторінках газети.
«ЖУРНАЛІСТИ ВАЖЛИВІ. Історії життя та роботи в умовах війни» – цикл матеріалів, які готує команда Національної спілки журналістів України за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders.
