Соціальні мережі й інтернет – помічник чи небезпечний конкурент? Чи можна ефективно співпрацювати з Укрпоштою? Що потрібно, щоб здобути підтримку грантодавців? Жвава дискусія на ці та інші теми розгорнулася в понеділок, 30 січня, під час онлайн-зустрічі на тему «Стійкість локальних медіа: відновлення діяльності на деокупованих територіях», яку НСЖУ провела у форматі медіа-кави.
Як наголосив голова НСЖУ Сергій Томіленко, ринок традиційних медіа, особливо локальних, лихоманило і до війни, але зараз ідеться буквально про їх виживання. Тому нині серед пріоритетів НСЖУ – підтримка регіональних і місцевих медіа, особливо – на прифронтових і деокупованих територіях.
– Поки поштові сервіси не готові працювати в повну силу, а люди – не готові виділяти на передплату достатні кошти, підтримку українських медіа беруть на себе іноземні фінансові донори, – зазначив голова НСЖУ.
Сергій Томіленко наголосив, що Спілка залучила кошти іноземних благодійників для друку принаймні одного номера 20 регіональних і локальних українських ЗМІ на деокупованих і прифронтових територіях.
– Ми маємо об’єднуватися, підтримувати одне одного, залучати для цього допомогу звідусіль, звідки це можливо. Кожен журналіст в Україні має відчувати дружнє плече колег! – наголосив очільник НСЖУ і закликав українських медійників активніше користуватися сервісами Спілки, зокрема, Центрів журналістської солідарності НСЖУ, про які можна дізнатися на сайті та в соціальних мережах НСЖУ.
Директор програм Інституту регіональної преси та інформації (IRMI), менеджер проєкту «Підвищення стійкості українських медіа» Олексій Солдатенко розповів про цей проєкт, в якому, до речі, частина учасників зустрічі вже бере участь, а інша – має шанси доєднатися в наступних циклах, якщо проєкт буде подовжено. Олексій Солдатенко подякував НСЖУ за змістовну та ефективну роботу й експертну підтримку в питаннях добору кандидатів на отримання міжнародної фінансової та тренінгової підтримки.
Дискусія між учасниками заходу розгорнулася передусім навколо того, наскільки економічно доцільно та ефективно доповнювати розвиток друкованих медіа своїми сайтами, сторінками та каналами в соціальних мережах.
– Під час окупації Ізюма я дев’ять місяців перебував у релокації, – розповів головний редактор видання «Обрії Ізюмщини» Костянтин Григоренко. – Зрозуміло, що весь цей час видавати друковану газету можливості не було. Але ми, попри дві кібератаки, підтримували свій сайт. Збирали інформацію, перевіряли її й повідомляли читачам.
Костянтин Григоренко наголосив, що цифрові майданчики можуть приносити редакціям реальний дохід. Так, сайт «Обріїв Ізюмщини» впродовж 2-3 років перед війною показував позитивну динаміку прибутковості. Уже під час війни, у вересні 2022 року, редакція відновила співпрацю з рекламними біржами і заробляє на цьому кошти.
– Великі світові корпорації, супермаркети повертаються на український ринок, у тому числі й на деокупованих територіях, і шукають там споживачів та співпраці з медіа, – наголосив Костянтин Григоренко.
Редактор переконаний, що як інтернет, так і друковані медіа мають нині гарні перспективи розвитку. Так, читачі дуже позитивно відгукнулися на відновлення виходу друкованого варіанту «Обріїв Ізюмщини».
Із ізюмським колегою погоджується головний редактор херсонського «Нового дня» Анатолій Жупина. Після окупації Херсона працівники редакції мусили залишити місто, але, за сприяння львівських колег, зокрема, Центру журналістської солідарності НСЖУ у Львові, продовжували працювати, продукуючи свій інтернет-сайт і наповнюючи сторінки в соцмережах.
– На Херсонщині довгий час єдиним джерелом правдивої інформації залишалися соціальні мережі, – продовжила думку батька його дочка і заступниця в редакції «Нового дня» Оксана Павленко. – І ми прийняли цей виклик. І дійшли висновку, що електронні і друковані медіа доповнюють одне одного. Електронні медіа – це джерело оперативної інформації, тоді як газета – це майданчик для історій, аналітики, корисних порад. У газет є свої плюси. Наприклад, газети не обтяжені своєрідними вимогами до толерантності, властивими фейсбуку. Газети можна читати незалежно від того, є світло чи ні. Ну і, нарешті, вихід газети має символічне значення: він означає перемогу, стабільність.
Про важливість фейсбуку як альтернативного майданчика для поширення інформації в умовах, коли розповсюдження газети неможливе, говорила і головна редакторка «Вістей Барвінківщини» (Харківська область) Ірина Столбова.
– Якщо у виході газети ми були змушені зробити паузу, то в роботі нашої фейсбук-сторінки жодних пауз не було, – наголосила редакторка. – Ми відновили свій сайт, наростили його аудиторію до 30 тисяч відвідувань. У газети, сайту, соцмереж – свої аудиторії. У них є свої плюси і мінуси. Тому ці види медіа взаємодоповнюють одне одного.
За поєднання різних видів медіа у роботі однієї редакції висловилася і головна редакторка бахмутської газети «Вперед» Світлана Овчаренко.
– Сайти, соціальні мережі дуже потрібні Україні. Але саме в Бахмуті нині необхідна газета, – вважає редакторка. – Сьогодні в Бахмуті вистачає їжі, але дуже бракує інформації. Вона в підвалах та сховищах Бахмута, де немає ані інтернету, ані телебачення, ані радіо, потрібна як ковток повітря.
Одна з найголовніших тем відродженої бахмутської газети «Вперед» – необхідність і безпечність виїзду з цього прифронтового міста, яке шалено обстрілюється.
– Серед людей поширюється багато неправдивих чуток про виїзд і ставлення до бахмутян на безпечних територіях України, – наголосила редакторка Світлана Овчаренко. – Я дуже вдячна НСЖУ за допомогу у відновленні випуску видання. Газета – не сайт, тут одного бажання замало, потрібні ще папір, друк… Отже, без підтримки колег і благодійників – не обійтися, – наголосила Світлана Овчаренко.
Головний редактор газети «Зоря» із Золочева Харківської області Василь Мірошник вважає, що перспектива розвитку медіа – це поєднання інтернет-видання і друкованого ЗМІ. Крім економічної доцільності, він наголосив і на ще одному аспекті: моральній відповідальності редакцій перед тими читачами, які не мають доступу до інтернету.
Натомість, очільник чернігівської газети з майже 27-тисячним накладом «Вісник Ч» Сергій Народенко вважає, що друковані й інтернет-медіа – це цілком різні за аудиторією і формою подачі матеріалу ЗМІ, а отже видавати їх мають різні журналістські колективи.
– Я проти того, щоб друковане медіа мало свій сайт або сторінки в соцмережах. Це – цілком різні медіа. Для друкованої газети й інтернет-сайту треба набирати окремі редакції, – вважає редактор.
Сергій Народенко зазначив, що після початку війни й окупації частини Чернігівщини «Вісник Ч» втратив 20 відсотків читачів й нині має звертатися по допомогу до фінансових донорів. Водночас, ці труднощі він вважає тимчасовими, адже редакція, готуючись до воєнних випробувань, заздалегідь запаслася генераторами, ноутбуками й навіть запасною локацією на випадок знищення редакції.
– Ми, по-суті, залежимо тільки від друкарні і пошти. Друкують, розносять – отже, ми виходимо, – наголосив Сергій Народенко. – Кажуть, ніби друкована преса вмерла, її немає. А в нашій газеті працює 19 людей! Друкована преса не вмре, поки в людей не зникне бажання читати. А це бажання в людей буде доти, доки журналісти будуть відповідально працювати.
Позиції щодо відокремлення друкованих й інтернет-медіа одне від одного дотримується і редакторка газети «Маяк» із Богодухова Харківської області Тетяна Лучинська.
– Ми іноді робимо анонси своїх публікацій у тік-тоці. То читачі стали казати, що інформації в анонсах їм цілком достатнього, і саму статтю можна не читати, – каже редакторка.
Точки зору, що друковані медіа мають майбутнє, дотримується головний редактор газети «Зоря» з Лиману Харківської області Олександр Пасічник.
– Запаху газети ніщо не замінить, – образно зазначає він. – Про це свідчить і світовий досвід. «Нью-Йорк Таймс», «Вашингтон пост» досі виходять у друкованому форматі, отже, і ми будемо друкуватися! Нині ми виходимо на 12-тисячну аудиторію Лиманської громади 3-тисячним накладом, і люди просять його збільшити.
Економічну базу для розвитку газет Олександр Пасічник бачить не тільки в підтримці іноземних донорів, а й у підготовці іміджевих статей у співпраці з місцевим бізнесом.
Ще одна дискусія під час зустрічі розгорнулася навколо співпраці друкованих медіа з Укрпоштою.
– Зараз найбільше нарікань на пересувні поштові відділення, – зазначив редактор чернігівського «Вісника Ч» Сергій Народенко. – Але вони вперше з’явилися саме на Чернігівщині. І ми змогли так побудувати роботу з поштою, що задоволені і ми, і вони. Основа такої співпраці – просте людське спілкування, – переконаний редактор.
Іншої думки дотримується редактор газети «Зоря» із Золочева, що на Харківщині, Василь Мірошник.
– Укрпошта – дуже поганий партнер, – вважає він. – Пошта бере великі кошти за неякісні послуги. Тому я маю досвід розповсюдження газети власними силами.
А редактор херсонського «Нового дня» Анатолій Жупина додав, що співпраця з Укрпоштою можлива лише там, де вона стабільно працює. Приміром, на звільненій частині Херсонщини природніше поширювати газету безкоштовно за допомогою волонтерів.
Усі учасники зустрічі наголосили на тому, що робота з іноземними фінансовими донорами може принести реальну користь і допомогти медіа вижити. Хтось із них готовий витрачати грантові кошти на зарплати колективу, хтось – на закупівлю редакційної техніки та оформлення святкових номерів. Проте всі переконані, що допомога іноземних колег – це не лише матеріальна підмога, а й вияв моральної солідарності журналістської спільноти, а це в умовах війни дуже важливо.
– Головне самому не опускати руки. Бо допомагають тим, хто передусім хоче допомогти собі сам, – наголосила редакторка «Вістей Барвінківщини» Ірина Столбова.
Про це, виступаючи під час дискусії, говорили і координаторки Центрів журналістської солідарності – дніпровського Наталя Назарова і львівського Богдана Стельмах.
– Ваше бажання вижити надихає і нас, – сказала Богдана Стельмах.
А перша секретар НСЖУ Ліна Кущ наголосила на уважному ставленні міжнародних фінансових донорів до тих, кому вони допомагають.
– Вони з інтересом передивляються ваші видання, які їм презентує голова НСЖУ. Цікавляться не лише перешкодами, які є у вашій роботі, а й дотриманням журналістських стандартів, етики, висвітленням проблем людей, які зазвичай не мають голосу в українських медіа (приміром, жителів прифронтових, окупованих територій). Працювати з фінансовими донорами важко, але й плідно, – зазначила Ліна Кущ. – Тож не соромтеся стукати в усі двері, подавати заявки. А НСЖУ вас підтримає в усьому.
Онлайн-зустріч організована Національною спілкою журналістів України, Центрами журналістської солідарності за підтримки швейцарської некомерційної організації Fondation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна) в рамках проекту “Підвищення стійкості українських медіа”, що фінансується Swiss Solidarity.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Інформаційна служба НСЖУ
