Голова Національної спілки журналістів України є почесним гостем на Конгресі Данської спілки журналістів (Dansk Journalistforbund) у Ньюборгу. Понад 300 делегатів Конгресу стоячи аплодували українському колезі на знак солідарності з медійниками України.
«Дякуємо тобі, дорогий Сергію. Ти мій друг і колега з Національної спілки журналістів України. Ми маємо чітке послання для тебе та твоїх колег від нашого Конгресу: ми з вами і ми продовжуватимемо вас підтримувати. Я знаю, як складно тобі сидіти тут, хвилюючись за свою родину та друзів у Києві, який зараз під атакою. Дякую тобі за те, що приїхав, і за твою важливу та невтомну роботу», — зазначила у своїй промові президентка Данської спілки журналістів Тіне Йогансен.
У своєму виступі Сергій Томіленко розповів про надзвичайні умови роботи українських журналістів. Зокрема, він поділився історією Анатолія Білоножка, редактора «Миколаївських новин», чия редакція фактично знищена, а вікна забиті дерев’яними плитами. Миколаїв уже три роки живе без питної води, але, незважаючи на це, команда Білоножка не пропустила жодного випуску газети цього року.
Голова НСЖУ також назвав імена полонених журналістів — Ірини Левченко, Дмитра Хилюка, Ірини Данилович, Владислава Єсипенка та інших, яких утримує Росія. Він розповів про поранених під час роботи медійників — Ольгу Звонарьову, Ольгу Ковальову, Ірину Дмитрієву.
Окрему увагу було приділено редакторам прифронтових газет — Анатолію Жупині з Херсона, Олексію Пасюзі з Сумщини, Василю Мирошнику і Костянтину Григоренку з Харківщини, Тетяні Великій та Світлані Карпенко із Запоріжжя.
«Місяць тому я сам їздив із Світланою Карпенко, редакторкою “Трудової слави”, до прифронтового Оріхова, що всього за 4 кілометри від передової. Ми везли свіжий номер газети разом із хлібом, який доставляли хоробрі запорізькі рятувальники. Треба було бачити, як світилися обличчя людей, коли вони отримували і хліб, і газету — наче два різні види поживи: для тіла і для розуму», — розповів Сергій Томіленко.
На Конгресі голова НСЖУ вручив Данській спілці журналістів Спеціальну Почесну відзнаку та прапор України з підписами журналістів із Запоріжжя, Дніпра та Києва.
«Тримайте Україну у ваших сюжетах, у ваших репортажах, у ваших серцях! Не дайте світу забути про наші страждання та нашу боротьбу. Ваша підтримка сьогодні робить нас сильнішими завтра», — звернувся до данських колег Сергій Томіленко.
Публікуємо повний текст промови голови НСЖУ Сергія Томіленка на Конгресі Данської спілки журналістів:
Промова голови НСЖУ Сергія Томіленка на Конгресі Спілки журналістів Данії, 27 квітня 2025 року.
Дорогі данські друзі,
Перебуваючи сьогодні з вами, я відчуваю, що я серед людей, які справді розуміють і підтримують нас, українців. Я — Сергій Томіленко, президент Національної спілки журналістів України. Моя Спілка — найбільша і найдавніша журналістська організація в країні, яка зараз переживає найстрашнішу війну в Європі з 1945 року. Ми боремося не лише за себе — ми захищаємо свободу і демократію для всієї Європи. Ми стоїмо за себе і ми стоїмо за вас.
Ми всі шоковані тим, що зараз робить Трамп. Він припинив допомогу Україні та нашому громадянському суспільству і медіасектору, і каже, що хоче бути другом Путіну…
Перед приїздом сюди я розмовляв з Анатолієм Білоножком, редактором газети з Миколаєва. “Наш офіс зруйнований — вікна забиті дерев’яними дошками, тому ми не можемо там працювати,” — сказав він. Його команда зараз працює зі своїх домівок, використовуючи власне обладнання.
Гроші — велика проблема для місцевих медіа. У “Миколаївських новинах”, яким щойно виповнилося 30 років, зарплати дуже низькі, і багато журналістів ідуть працювати на більш оплачувану роботу. Газеті довелося продати свій автомобіль, і тепер працівники використовують особисті авто або громадський транспорт для доставки газет.
“Ось уже три роки в Миколаєві немає чистої води,” — розповів мені Анатолій. “Замість виконання нашої роботи як журналістів, ми годинами шукаємо питну воду і несемо її додому. Солона вода з крану руйнує наші труби і крани, і ми змушені замінювати їх щороку.” Проте, незважаючи на всі ці труднощі, його команда видала кожен випуск своєї газети цього року.
З початку повномасштабного вторгнення Росії, загинуло щонайменше 117 працівників медіа. Понад 30 журналістів досі утримуються росіянами в полоні, їх звинувачують у вигаданих злочинах. П’ятеро з них — жінки.
Наша Спілка отримувала свідчення від журналістів, які врятувалися з російського полону, про тортури і жорстоке поводження. Молода журналістка Вікторія Рощина померла від тортур у російському ув’язненні. На жаль, немає системи захисту цих людей. Наша єдина надія — поширювати інформацію і створювати міжнародний тиск на Росію. Ми стоїмо на захисті і вимагаємо свободи для Ірини Левченко (члена нашої Спілки журналістів, яку росіяни захопили в травні 2023 року), Дмитра Хилюка (журналіста агентства УНІАН, якого росіяни захопили в березні 2022 року), Ірини Данилович, Владислава Єсипенка та десятків інших українських журналістів, яких Росія утримує в ув’язненні.
На тлі цих жахіть з’явилося щось особливе — прифронтові місцеві газети. Тридцять два видання поблизу лінії фронту знову виходять завдяки міжнародній допомозі, організованій нашою Спілкою.
Ці прифронтові газети створюються не для заробітку. Вони про право знати правду — інформацію, яка може врятувати життя. Коли немає електрики чи інтернету, ці друковані видання доносять правду до сіл і міст під атакою. Вони розповідають людям, як евакуюватися, як отримати продукти харчування та ліки, як отримати допомогу від уряду.
Редактори цих газет — неймовірні люди. Вони залишаються вірними своїй професії та Україні. Вони не відмовляються від своїх читачів. Вони стали героями журналістики.
Анатолій, якого я згадував раніше, — один з таких. В Україні багато подібних йому. Кожен з них обслуговує тисячі читачів, які довіряють цим місцевим газетам не лише заради новин, але й заради надії — надії на краще майбутнє, надії на мир.
Я пишаюся тим, що стою на сцені вашого поважного Конгресу і можу назвати кількох своїх колег, які відродили прифронтові газети. Це важливо для моїх колег. Анатолій Жупина з Херсона, Олексій Пасюга з Сумської області, Василь Мирошник і Костянтин Григоренко з Харківської області, Тетяна Велика із Запорізької області.
Я сам часто відвідую прифронтові території. Лише місяць тому я відвідав Оріхів, маленьке містечко лише за 4 кілометри від лінії фронту. Я поїхав туди зі Світланою Карпенко, яка редагує місцеву газету “Трудова слава”, і ми привезли найновіший випуск читачам. Ми були в захисному спорядженні, сама поїздка була небезпечною, оскільки росіяни посилюють атаки дронів, особливо на цивільних. Ми доставляли пресу разом з хлібом, який як допомогу привозили сміливі працівники екстрених служб. Обличчя людей світилися, коли вони отримували і те, й інше — хліб для тіла, новини для розуму. Багато жителів Оріхова живуть без електрики в зруйнованому місті з квітня 2022 року.
Ми дуже вдячні за допомогу Данії. Ваш уряд щойно затвердив 25-й пакет допомоги на мільярди данських крон для підтримки України протягом 2025-2027 років. Данські фермери діляться новими методами ведення сільського господарства з українськими фермерами. А Миколаїв став містом-побратимом Данії. Майже три роки ви допомагаєте відбудовувати будівлі, ремонтувати енергосистеми та підтримувати бізнес у Миколаєві, одному з перших міст, які сильно постраждали від російської армії.
Я щиро вдячний кожному члену Данської спілки журналістів, президенту та віце-президенту Спілки, Тіне Йогансен та Аллану Сехер Бойє Тульструпу. Завдяки пожертвам від Данської спілки журналістів ми надали екстрену допомогу понад 80 журналістам, які постраждали або опинилися в надзвичайних ситуаціях. Ця підтримка стала рятівним колом для наших колег у небезпечних регіонах.
Ми допомогли таким людям, як Ольга Звонарьова із Запоріжжя, яка була серйозно поранена, коли росіяни запустили другу ракету в місце, про яке вона повідомляла. І фотографу Ользі Ковальовій з Харкова, яка отримала осколкові поранення під час роботи поблизу лінії фронту. І Ірині Дмитрієвій з Дніпропетровської області, чий будинок був вражений російським дроном, коли вона та її сини були всередині, врятувавшись лише завдяки невеликому укриттю, яке вони побудували.
Ваша допомога від Dansk Journalistforbund також забезпечила роботу наших Центрів журналістської солідарності у березні та квітні, коли припинилося фінансування ЮНЕСКО. Ці центри надають обладнання для безпеки, безпечні місця для роботи, юридичну допомогу та екстрені гранти. З п’ятьма центрами — трьома у прифронтових містах і нашим головним офісом у Києві — наша команда з 22 осіб допомагає журналістам по всій Україні.
Так, ми поділяємо багато викликів: рівні права для штатних і позаштатних журналістів, соціальний захист, гендерна рівність, боротьба з онлайн-переслідуваннями та робота з ШІ в медіа. Але для українських журналістів головне питання — залишитися живими. Наша найбільша проблема — безпека. Наш найбільший виклик — сама війна.
Наше дослідження, проведене Національною спілкою журналістів України, показує щось важливе: 90% читачів довіряють своїм місцевим прифронтовим газетам — набагато більше, ніж будь-яким іншим джерелам новин. Це показує, чому підтримка місцевих медіа є ключовою у боротьбі з фейковими новинами.
Я прошу вас: тримайте Україну у ваших сюжетах, у ваших трансляціях, у ваших серцях. Ваша підтримка сьогодні робить нас сильнішими завтра.
Давайте залишатися єдиними. Давайте стояти разом.
Бо журналісти важливі.
На знак поваги та подяки за дружбу між нашими спілками, я хочу вручити Данській спілці журналістів Спеціальну Почесну відзнаку від Національної спілки журналістів України. А також передати вашій спілці прапор України з підписами журналістів із прифронтових регіонів Запоріжжя і Дніпра, та з Києва. Мої колеги спеціально підписали цей прапор з нагоди вашого Конгресу.
Слава Україні! Слава Данії!
Автор фото: Kristoffer Juel Poulsen
