Матеріали вебінару „Пошук, використання та зв’язок із джерелами інформації в окупованому Криму”, який провела Національна спілка журналістів України 3 листопада 2021 року. Ключові спікери заходу: Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії Радіо Свобода, Ліна Кущ – медіатренерка, Перша секретар НСЖУ, членкиня Комісії з журналістської етики. Цей захід є частиною онлайн-курсу для журналістів „У фокусі – КРИМ”.
На жаль, в медіапросторі України матеріалів про Крим небагато. Як зауважує голова НСЖУ Сергій Томіленко, насьогодні, крім усього, кримська тематика сприймається редакціями ЗМІ як немаркетингова, неринкова. Для журналістів центральних і західних регіонів – це не ті матеріали, які дадуть їм мегапопулярність чи великі трафіки для переглядів. Однак, на думку Сергія Томіленка, кримська тематика – це місія українських журналістів. Якщо ми хочемо жити в єдиній відновленій Україні, якщо наше майбутнє велика мирна держава, ми повинні цю місію проявляти, робити все, щоби захистити, підтримати тих, кого переслідують на окупованій території.
Тож у рамках онлайн-курсу слухачі з перших вуст отримуватимуть кваліфіковані поради щодо того, як висвітлювати такі складні теми. Адже перед українськими журналістами, та й багатьма іноземними теж, постали виклики: неможливо відвідати Крим, мати належний доступ до джерел інформації на півострові. Як наголошує голова НСЖУ:
– Ми добре розуміємо, що немає свободи слова в Криму, джерела інформації бояться спілкуватися з журналістами, незалежні журналісти системно переслідуються. Багато з них ув’язнені, приміром, такі як Владислав Єсипенко – журналіст „Радіо Свобода”, кримськотатарські громадянські журналісти, тобто кожен, хто прагне бути незалежним голосом інформування. Російська окупаційна влада зневажає права людини, зокрема і право на отримання об’єктивної інформації. Тому новий журналістський проект спрямований на опрацювання порад журналістам щодо висвітлення тематики тимчасово окупованих територій, на колегіальне спілкування, яке дозволить опрацювати професійні підходи до висвітлення цієї чутливої і важливої теми.
Куратором і безпосереднім ініціатором навчальної ініціативи є відомий, авторитетний український журналіст з Криму Микола Семена – секретар НСЖУ, оглядач Крим. Реалії (Радіо Свобода), який сам зазнав переслідувань з боку ФСБ, коли ще жив на півострові. На щастя він зміг звідти виїхати. Зараз живе в Києві і докладає максимум зусиль для привернення уваги до кримської тематики і до професійного спілкування на цю болючу тему. Для першої зустрічі він підготував цікаву пізнавальну презентацію.
Росія нинішня така сама, як і попередня
На переконання Миколи Семени, матеріали по окупованому Криму нині мають бути однією з найважливіших тем української журналістики. Зараз вона в українських ЗМІ на другому плані, насамперед через велику складність отримання інформації з півострова, пов’язану з перешкодами, які чинять журналістам спецслужби Російської Федерації. На цю проблему звернула увагу Кримська Платформа, тож Україна в цьому питанні має підтримку понад 40 держав. Отже, кримська тематика повинна бути в кожному виданні, і пан Семена сподівається, що цьому посприяє й онлайн-курс.
Микола Семена зауважує, що багато журналістів не беруться за кримську тематику, бо звідти важко добувати інформацію. Річ у тім, що Росія, загарбавши Крим, ставить інформаційні бар’єри для неросійських, не придворних журналістів. Але ця тактика не нова. Завжди, коли Росія порушувала міжнародне право і навіть власне законодавство, вона з одного боку ставила інформаційні бар’єри, а з іншого – вживала дезінформаційних заходів, запрошуючи довірених і підкуплених авторів для написання неправдивих матеріалів. Так було, приміром, під час Голодомору в Україні в 1932-1933 роках, коли всім незалежним авторам доступ в Україну був перекритий. Водночас в СРСР запрошували відомих прорадянських письменників і журналістів, таких як Волтер Дюранті, котрий писав замовні матеріали, в яких стверджував, що ніякого голоду в Україні немає. Тому завдання справжніх журналістів як тоді, так і тепер, полягає в прориві цієї інформаційної блокади Росії. Як, наприклад, за радянських часів, коли відбувалися судилища над лідерами кримськотатарського національного руху. Тоді в прориві залізної завіси з неправди визначну роль відіграла кримськотатарська журналістка й історик Айше Сейтмуратова, особливо, коли їй вдалося виїхати за кордон. Вона, як журналістка, познайомила світову громадськість з жахливими фактами депортації кримськотатарського народу зі своєї землі, з порушеннями прав кримських татар. Айше зустрічалася з лідерами іноземних держав, виходила в ефір закордонних радіостанцій, вона поширювала матеріали «Хроники текущих событий» в світових ефірах, яку нелегально випускав правозахисний рух у Москві.
Після окупації Криму в 2014 році Росія застосувала там ті ж самі методи приборкання непокірних, що й раніше: було ліквідовано свободу слова і право на вільні зібрання, вислані кореспонденти незалежних і українських ЗМІ, репресовані власні кореспонденти, було складено список журналістів і видань, яким заборонено давати будь-яку інформацію чи інтерв’ю.
Задля створення дезінформаційного фону було засновано організацію «Друзья Крыма», в яку зібрали закордонних політиків і організації. Їх Росія відверто підгодовує. Тож ці «друзья» їздять по світу і скрізь розповідають, що ніякої окупації Криму нема, а є волевиявлення кримчан. Росія, мовляв, просто повернула свої землі. Були знайдені й захланні журналісти, які за певні преференції писали і знімали пропагандистські матеріали на користь Росії. Такі, як японський журналіст Грегорі Кларк із «The Japan Times».
Та незважаючи на всі ці потуги і брудні засоби, інформаційну блокаду таки вдалося у якійсь мірі прорвати. Велику роль в цьому зіграли незалежні ЗМІ України, а також радіостанції «Голос Америки», «Радіо Свобода», «Дойче Велле», «Бі-бі-сі» тощо, які зв’язувалися з журналістами, котрі змогли відвідати Крим, і отримували від них правдиву інформацію про те, що відбувається на півострові.
Важливу роль відіграли також українські власкори, які перейшли в підпілля. Та коли зусиллями ФСБ вони всі були нейтралізовані і репресовані, коли стороннім журналістам було заборонено в’їжджати в Крим, як, наприклад, Тарасу Ібрагімову, якому Росія заборонила відвідувати його протягом 35 років; от тоді на зміну професійним журналістам прийшли громадські. Власне, вони і проривають російську інформаційну блокаду.
Було також видано цілий ряд книжок, які теж допомогли у її прориві. Це, зокрема, «Вторжение в Крым 2014» Тетяни Журидової, «Репортажі з окупованого Криму» Наталії Гуменюк. Є і ряд інших, дуже цікавих видань.
У 2016 році вийшла й книга Миколи Семени «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму 2014-2016 рр», в якій зібрані його матеріали, опубліковані під час окупації на сайті Крим. Реалії.
Журналісти-професіонали з Криму навчилися працювати і в умовах окупації
Руйнуючи інформаційну блокаду журналісти, зокрема і пан Микола, набули відповідного досвіду. Вони навчилися працювати в умовах обмежених властивостей. Їм, як то кажуть, доводилося копати й аналізувати.
У цьому особисто Семені допомогла база напрацьованих ним джерел інформації, яку він збирав не один рік. Якщо коротко то поради відомого журналіста колегам, які збираються писати на кримську тематику, такі:
Якщо вам вдалося зв’язатися з певним консультантом, експертом в Криму, то цей зв’язок треба обов’язково підтримувати, особливо коли ця людина йде на співпрацю з журналістом в підпіллі, хай навіть і на умовах анонімності.
Необхідно також заходити через Інтернет на сайти нинішніх кримських ЗМІ і знаходити брехливі публікації. А тоді в своїх матеріалах пояснювати, чому насправді ситуація інша, а повідомлення брехливе. Тут не завадить використання публічних документів органів влади всіх рівнів. Для цього треба навчитися їх аналізувати.
Дуже важливою в роботі журналіста є інсайдерська інформація. Інсайдери в Криму знають більше, ніж навіть місцеві журналісти. Треба шукати шляхи до них.
В Україні також багато організацій, які займаються журналістськими розслідуваннями. Матеріали, які вони публікують на своїх сайтах, теж треба використовувати. Важливо лише додати до них свою інформацію, можливо розширити, прокоментувати, поглибити чимсь.
Зауважимо, Миколи Семена, тривалий час працював власним кореспондентом різних видань у Криму. На його думку, власний кореспондент – це найбільш шикарна посада в редакціях. Адже ти маєш регіон, в якому маєш і можеш усе знати. А це відкриває великі можливості, бо і тебе з часом всі знають. Фішкою кожного власкора є своя система збору інформації, своя система її класифікації. Як уже мовилося, пан Семена довгий час збирав свою систему базу даних по Криму, яка, на жаль, була конфіскована під час обшуку російською спецслужбою. Але до арешту вона приносила йому, як професіоналу, велику користь. Бо це було близько 300-400 папок, які вміщували більше п’яти тисяч файлів на рік. Він вів щорічні бази, так, з його досвіду, легше шукати необхідну в роботі інформацію. Проте кожен журналіст може створювати свою, зручну для нього базу даних, на ті теми, які його цікавлять. Скажімо, лише по культурі, історії, чи економіці Криму…
Як їх створювати? Насамперед, має бути щоденний моніторинг друкованих видань, які доступні в регіоні. Сам Семена навіть вирізав потрібні йому матеріали, яких не було в Інтернеті, і складав по папках за темами. Розробивши їх класифікатор, легко орієнтувався у величезному обсягу матеріалів, які в подальшому дуже допомагали йому в роботі. Адже коли з’являвся інформаційний привід, він вибирав зі своєї бази даних всі матеріали з даної тематики, аналізував їх і бачив чого йому не вистачає в новому матеріалі. Тож за декілька годин він уже міг направити в редакцію матеріал на тему, яка сьогодні гаряча. Хоча журналісти з інших видань ще тільки працювали над матеріалом.
Про ефективність такої роботи свідчить хоча б те, що книга, яку видав Семена, містить близько тисячі сторінок. У ній понад 400 репортажів з життя Криму. Це близько 80 відсотків тих матеріалів, які він опублікував на сайті Крим. Реалії. А ще до 100 матеріалів за два роки були надруковані в газеті «День». Таким чином, працюючи в підпіллі два роки (з квітня 2014 року по квітень 2016 року) Микола Семена написав десь 600 матеріалів. Це один матеріал практично кожного дня!.. Деякі з них є просто зразковими: це і повна історія північнокримського каналу, повна історія керченського мосту і т. д. На його думку, саме база даних дала йому можливість здійснити цей журналістський подвиг, адже матеріали ще й відповідали високим вимогам професії. Оцей вал якісних матеріалів по кримській тематиці лише від одного Семени і проривав ту інформаційну блокаду, яку вибудовували російські спецслужби і окупаційна влада навколо Криму. Не дивно, що на нього полювали і зрештою вирахували, хоч він і друкувався під псевдонімами.
Варто зауважити, що своєю базою даних пан Микола ділився з іншими журналістами і закликає й інших так робити, щоби підвищувати рівень української журналістики загалом і спонукати колег до створення своїх баз даних.
У якісного журналіста якісні і джерела інформації
Другим спікером вебінару була Ліна Кущ – перша секретар НСЖУ, журналістка з 30-річним стажем, якій тема окупації теж дуже близька і болюча, адже до 2014 року вона мешкала в Донецьку, була власним кореспондентом національних газет, міжнародних медіа. Не дивно, що зараз опікується темою журналістів-переселенців з Криму і Донбасу, а також безпековими темами.
Пані Ліна займалася контактами з журналістами, які працювали в окупованому Криму, контактами з джерелами в окупованому Криму і на окупованій частині Донбасу. І зараз контактує з ними, з громадськими активістами, отримує звідти інформацію. На основі свого досвіду розповіла про роботу з джерелами. І це не теорія, це практика, з якою вона стикається щодня. Ліна Кущ переконана, що журналіст працює настільки якісно, наскільки якісні його джерела інформації. На її думку, часто розпізнати джерело інформації можна вже за заголовком.
Для журналіста, вважає пані Ліна, всі джерела рівноцінні, але найнадійнішими є його власні очі і вуха. І для редакції ЗМІ він поза конкуренцією, якщо був безпосереднім учасником чи спостерігачем події.
Ліна Кущ закликає культивувати власні джерела інформації. Журналіст мусить приділяти увагу пошуку людей, котрі готові тримати його в курсі проблем, встановлювати з ними гарні контакти. Це можуть бути знайомі, знайомі знайомих, люди, з якими журналіст познайомився в соцмережах. Таких людей треба постійно і наполегливо шукати. Людей, котрі готові поділитися інформацією насправді багато, головне, щоб вони бачили щиру зацікавленість журналіста.
– Дуже важливі контакти з неурядовими організаціями, які працюють з тією аудиторією, що цікавить журналіста, – наголосила пані Ліна. – В плані написання матеріалів по Криму для журналіста важливі ті неурядові організації, які працюють зі всіма аспектами життя в окупованому Криму, з людьми, які живуть там, або які виїхали з тієї території на материкову Україну. Ці неурядові організації можуть бути джерелом нових ракурсів, сюжетів, вони можуть представити якісь цифри, дослідження тощо.
Джерелами інформації можуть бути також науковці, аналітичні центри, політики, урядові відомства, правоохоронні органи, статистичні організації, міжурядові організації, бізнес структури, профспілки, правозахисники.
Не маючи безпосереднього доступу до джерел в Криму журналіст може використовувати соціальні мережі, чати, форуми, інші онлайн ресурси, які допоможуть встановити цей зв’язок.
Потрібно приділяти особливу увагу захисту своїх джерел в онлайн форматах з точки зору конституційності. Коли ведеться листування в месенджері, після спілкування його треба видалити. Якщо джерело не вміє цього робити, його треба навчити, підказати, як убезпечити комп’ютер від стороннього доступу.
Журналісту треба також працювати з посадовцями всіх рівнів.
– Не потрібно шукати ідеального героя, – каже Ліна Кущ, – треба сприймати людину такою, якою вона є. Це допоможе бути неупередженим.
Якщо йдеться про роботу з анонімними джерелами, а це дуже важливо, коли йдеться про спілкування з мешканцями окупованого Криму, то потрібно дуже ретельно формулювати питання і бути прозорими з ними і з аудиторією, і знову ж дбати про захист джерела.
Надзвичайно важливо також не давати обіцянок, які журналіст не може виконати.
У загальних рисах про анонімне джерело варто і повідомити, наприклад, що це працівник лікарні, коли йдеться про проблеми, пов’язані з Ковідом. Ця людина має бути анонімною для аудиторії, але не для журналіста.
Пані Ліна також наголошує, що не можна писати про проблеми людей і не чути цих людей. З усього видно, що вона їх чує і знає…
Також вона підкреслює, що український журналіст не може писати про Крим, як про якусь російську адміністративну одиницю. Крим – це Україна, і всі окупаційні органи і структури є незаконними, або так званими…
Онлайн-курс для журналістів «У фокусі – КРИМ» є ініціативою Національної спілки журналістів України у партнерстві з Європейською федерацією журналістів. Курс із 10 зустрічей розповідає про досвід та методику висвітлення проблем окупованого українського півострова.
Презентація Ліни Кущ
Презентація Миколи Семени
