Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко в ефірі програми «Нічна Вахта» на Українському радіо з Мартою Мольфар розповів, як справа Гонгадзе вплинула на розвиток українських медіа, та з якими викликами вітчизняні ЗМІ стикнулися нині. Дискусія до 30-річчя Незалежності стосувалася суспільних настроїв та подій, які найбільше вплинули на формування менталітету нових українців.
Сергій Томіленко зазначив, що найбільше на формування його особистості вплинув сам факт проголошення незалежності України.
«Пам’ятаю цей прапор, який заносився в український парламент. Все відбувалось мирно і доволі спокійно, – розповідає він. – Але далі була трагедія, пов’язана зі смертю журналіста Георгія Гонгадзе у 2000 році, яка стала знаковою суспільно-політичною подією. Зникнення відомого журналіста і все, що відбувалося потім – це вже історія про нову Україну, про боротьбу за незалежність, цінність демократії і свободу слова. Трагічна доля Георгія Гонгадзе стала дороговказом для молодих людей, які свідомо обирають журналістику. Вони розуміють, що це не просто професія – це місія у суспільстві. Необхідно жертвувати собою, захищати свободу слова і бути на боці громадян і суспільства».
Під впливом історії Георгія Гонгадзе проходять наступні 20 років після його смерті. Це доля українця, який мріяв про демократичне майбутнє України. Водночас такі поняття як цензура, темники набули чітких обрисів, каже голова НСЖУ.
«Відтоді ми, українські журналісти, ще більше цінуємо свободу слова. Але якщо на початку незалежності це поняття ототожнювалося з анархією та якимось розмаїттям, то з 2000 років воно і показало, що за свободу слова журналісти мають боротися. Із тих років якраз і гартувалася принциповість українських журналістів.
На жаль, через 20 років після загибелі Георгія Гонгадзе я готовий констатувати, що не всі колеги готові захищати стандарти свободи слова. Вони йдуть на компроміси, починають виправдовувати владу. Я вважаю, що політикам потрібно займатися політикою, а журналістам потрібно залишатися в професії. Власне, в українських журналістів нічого, крім репутації у професії, немає. У нашій країні це професія небагатих людей, але які цінують довіру суспільства і свою репутацію», – зазначає Сергій Томіленко.
Коли прийшло усвідомлення, що ти – українець?
«Для мене була органічною українська мова й усвідомлення, що я українець. Ще на другому курсі навчання в Черкаському університеті я прийшов за оголошенням до газети «Молодь Черкащини», в якій свого часу працював Василь Симоненко, і став репортером. Це було очевидно й тоді, коли я став редактором україномовної газети в Черкасах. Аудиторія, листування, спілкування – все було органічно. А от щодо відчуття, що Україна – не Росія, прийшло пізніше.
Можу сказати, що в перші роки незалежності і медіа, і аудиторія здебільшого споживала київські новини, але все одно всі відслідковували: що там у Москві? Тоді, одразу після розпаду СРСР, українці знали багатьох діячів російського політикуму. Було відчуття, що всі ми живемо в одному інформаційному просторі. Але потім поступово прийшло усвідомлення, що ми живемо у незалежній країні, а рішення, які приймають в Києві, набагато важливіші з точки зору впливу на життя українців, ніж те, що відбувається у Москві. Пройшло п’ять-шість років, і українці втратили інтерес до того, що відбувається в Кремлі. При всій повазі до російських опозиціонерів та експертів, які й досі за старою звичкою кажуть, що ми всі живемо в одному просторі, – це не наш, а їхній світ», – міркує Сергшій Томіленко.
Він констатує, що медійно-інформаційний простір України поступово сконцентрувався на подіях, які відбувалися в державі.
«Але це не означає хуторянство. Ми цікавимось міжнародними новинами, але вже не сприймаємо за свою ту реальність, яка формується у Росії», – зазначає він.
Які головні проблеми у регіональних видань?
«Національна спілка журналістів намагається захищати й допомагати колегам із місцевих медіа, які переживають непрості часи. Насамперед, я говорю про локальні газети. Сьогодні ми бачимо, що на рівні інформаційної політики уряд та посадовці демонструють увагу до діджитал-сегменту. Звичайно, нові медіа важливі, це оперативний спосіб отримання новин. Але чим далі від Києва, тим покриття інтернетом стає дедалі нижчим, особливо в сільській місцевості.
Відтак Україна не є європейською країною в плані інтернет-охоплення та доступу звичайних громадян до всесвітньої павутини. Це означає, що нові медіа не можуть компенсувати потребу людей у важливій локальній інформації. Відповідно, традиційні газети, теле- та радіокомпанії все одно відіграють надзвичайну роль у доступі до перевіреної інформації.
На національному рівні ведуться розмови про боротьбу з дезінформацією та фейками, але посадовці не розуміють, що ця боротьба починається з локальних медіа. Дуже важливо, наскільки з місцевою аудиторією працюватимуть професійні журналісти, подаватимуть перевірену інформацію і задаватимуть тренд перевірки інформації, контролю за посадовцями. Бо влада – це підзвітність, яка реалізовується через викривальні або критичні матеріали ЗМІ, через незручні запитання журналістів», – підкреслює голова НСЖУ.
Він констатує, що в Україні через економічну кризу, спричинену коронавірусом, постраждали практично всі локальні редакції. Виклики та загрози для традиційних ЗМІ набули гігантських масштабів, а для друкованих ЗМІ вони відбуваються ще й на фоні жорстких реформ національного поштового оператора.
«Підвищуються тарифи на послуги Укрпошти, національний оператор зосереджується на прибуткових сегментах. Жертвами такої політики стають звичайні українці, які не можуть отримувати інформацію та послуги зв’язку. Закриваються поштові відділення у селах. Люди кажуть: «Ми не є українці другого сорту. Чому ви нас позбавляєте доступу до поштових послуг?». Через ці проблеми люди не хочуть передплачувати газети, які не відомо, прийдуть чи не прийдуть.
Сьогодні, як ніколи, необхідно, аби уряд реалізовував програму підтримки, насамперед, місцевих медіа і впроваджував ті передові практики, які реалізуються в таких достойних країнах як Литва, Сполучені Штати, Канада, Австралія, Великобританія. Газети, медіа загалом – це специфічний вид бізнесу, це забезпечення суспільства важливою інформацією, щоб громадяни реалізовували своє право знати, і потім приймати рішення. Якщо закриватимуться традиційні районні газети – виникатиме інформаційна пустеля і наставатиме інформаційний хаос», – робить висновок Сергій Томіленко.