Стартував міжнародний проект "Медіадіалог-2021"

20 липня в режимі онлайн-зв’язку відбувся перший етап Міжнародного проекту «Медіадіалог», який проводиться за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини. В ньому, як і в попередні роки, беруть участь німецькі та українські співорганізатори, а також партнери та учасники з Білорусі, Вірменії, Грузії та Молдови: насамперед, журналісти, науковці, громадські та політичні діячі, представники місцевої влади…

Цього разу в обговоренні ситуації на Кавказі та в Україні крім закордонних партнерів взяли участь керівник проекту від Німеччини Вольфганг Рессманн, його колеги з України Ліна Кущ (перша секретар Національної спілки журналістів України), Володимир Данилюк (голова правління ГО «Форум українських журналістів», Секретар НСЖУ), викладачі та студенти з Волинського національного університету імені Лесі Українки, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка, інших вітчизняних та зарубіжних вишів, представники масмедіа.

Пов'язанітеми

До НСЖУ вступив відомий телеведучий Анатолій Анатоліч

Там журналістика – злочин! У Росії засудили журналістку, яка співпрацювала з «Радіо Свобода»

Особливий інтерес, крім подій навколо Грузії та Нагірного Карабаху (Арцаху) між Вірменією та Азербайджаном викликало спілкування з головним редактором порталу «ОстроВ» Сергієм Гармашем, який як представник вимушених переселенців із Донбасу бере участь у роботі української делегації в Тристоронній контактній групі за участі ОБСЄ. Він працює у всіх переговорах, а тому не з чужих слів знає, що відбувається і чого можна очікувати в майбутньому.

Ось які запитання пролунали і які на них були відповіді. Слід врахувати, що частину з них ставили іноземці, а відповіді Сергія Гармаша були сформульовані таким чином, щоб їх зрозуміли і в Україні, і за кордоном.

Крім цього, неоціненним став якісний переклад викладачки ВНУ імені Лесі Українки Оксани Рогач.

– Що Ви можете сказати про специфіку роботи Тристоронньої контактної групи?

– Де-факто сьогодні в Тристоронній контактній групі є 5 сторін. Дві з них не є такими членами, але по суті мають права та функції окремих делегацій: маю на увазі представників ОРДО і ОРЛО. Цей формат повністю суперечить Мінським угодам, але він, на жаль, вигідний Росії. На жаль, ОБСЄ на цих переговорах як міжнародний посередник не здійснює ніяких зусиль, або повернути «Мінський процес» до відповідності з Мінськими угодами. Росія постійно переконує, що вона не є стороною конфлікту, а що вона ніби то ще один посередник, другий після ОБСЄ. Україна, як і всі західні країни, не визнають ОРДЛО як сторону конфлікту на Донбасі, і за таких обставин ми отримали ситуацію, коли в переговорах бере участь лише одна сторона, а другої – немає. Відповідно, неможливо про щось домовитися тому, що по суті – немає з ким домовлятися. Це – політика Росії, це відстежується навіть на семантичному рівні: представники ОРДЛО і Росії не вживають термін «Тристороння контактна група», вони завжди говорять «Контактна група». Тому на сьогодні Тристороння контактна група є дипломатичним майданчиком, інструментом впливу сторін конфлікту одна на одну, але, на жаль, це не майданчиком для вирішення конфлікту. Буквально сьогодні (20 липня 2021 р., – ред.) відбулося ранкове засідання Тристоронньої контактної групи, де нова модератора гуманітарної підгрупи заявила очевидну для всіх річ, що Росія – сторона конфлікту. Це викликало скандал, роботу підгрупи по суті було зірвано. Тому я вважаю, що основна проблема Тристоронньої контактної групи полягає якраз у тому, що формат переговорів не відповідає Мінським угодам, підписаним там документам, де визначені ролі сторін, учасників, названі члени Тристоронньої контактної групи: у ході переговорного процесу Росія це повністю ігнорує.

– Є дві сторони конфлікту між Росією та Україною під час окупації Росією Криму та війні на Донбасі. Ви бачите спосіб, як зупинити війну на Донбасі із одночасним вирішенням проблеми довкола Криму?

– Я вважаю, що слід, усе-таки, розділяти проблему окупації Криму і проблему війни на Донбасі. У Криму немає війни, і півострів був ціллю для Росії: як, насамперед, як територія. Ситуація з Донбасом – інша. Він як територія він Росії не потрібен, як і населення Донбасу, в принципі, також. Він потрібен Росії як інструмент для впливу на Україну, як спосіб позбавлення України її суверенітету. Тому потрібно, не відкидаючи проблематику Криму, розділяти її з донбаською. На моє переконання, вирішити проблему Донбасу можна посиленням вартості для Росії її участі в цій авантюрі. Маю на увазі політичну вартість, економічну, посилення санкцій, які для неї зараз не дуже відчутні. Одним із дипломатичних способів збільшення для Росії вартості її участі в конфлікті може бути якраз приведення Мінського процесу до відповідності з Мінськими угодами, коли Росії цей процес стане просто невигідним. Тоді їй просто доведеться офіційно взяти на себе відповідальність за те, що вона коїть на Донбасі. Їй доведеться зайняти конструктивнішу позицію на переговорах із Україною для того, щоб вирішити цю проблему, насамперед, для самої Росії. Бо наразі Донбас – лише проблема для України, а якщо так станеться, і вона нарешті почне діяти як сторона конфлікту, то це стане нарешті і проблемою для Росії. А доки Росія по суті ніяк не відповідає за свою діяльність на Донбасі, коли накладені санкції для неї не такі чутливі, щоб сісти за стіл переговорів і вирішувати проблему, то ніяких змін не відбудеться. Бо їх і відбутися за таких обставин не може!

– Яка різниця і анексією Криму і війною на Донбасі з точки зору міжнародного права? Я б не розділяв цю проблему на дві частини, бо в обох випадках – це порушення Росією міжнародного права. Що на це скажете?

– Всім відомо, що Росія офіційно анексувала Кримський півострів і включила до складу РФ. А на Донбасі, як стверджує Владімір Путін, «іх нєт». На скільки я пам’ятаю, навіть міністр закордонних справ Німеччини (мається на увазі Гайко Маас, – ред.), під час останнього перебування в м. Києві не зміг прямо відповісти на пряме запитання, чи є Росія прямою стороною конфлікту на Донбасі… Тому, давайте враховувати. Що війни нині гібридні, і порушення міжнародного права не є для всіх очевидним фактом… Особливо, якщо хтось дуже зацікавлений у торгівлі з Росією і тому не хоче помічати очевидності порушення нею норм міжнародного права…

– Які паралелі бачите між ситуаціями в Україні та Грузії?

– Їх стає з часом усе більше. Сьогодні стає очевидним, що за сценарій подальшого розвитку конфлікту на Донбасі вона обрала абхазький варіант. Я маю на увазі масову видачу громадянам України російських паспортів, інтеграцію населення цієї окупованої території в російські політичні та культурні процеси і створення можливості введення своїх військ із метою «захисту співвітчизників» на території сусідньої держави та їхніх інтересів. При цьому населення Донбасу, звичайно, не можна навіть співставляти з кількістю мешканців відторгнутих від Грузії територій Абхазії та Південної Осетії, тому Росія робить усе, щоб штучно зменшити число людей на тимчасово окупованих українських територіях. Йдеться про екологічну, економічну деградацію цього регіону, про «викачування» трудових ресурсів, про фактичне перетворення ОРДЛО у стаціонарну російську військову базу.

– На початку свого виступу Ви сказали, що володієте невеликою інформацією про діяльність нашої організації… Вона включає в себе і журналістів, і науковців, і студентів, і громадських діячів, і політиків та представників культури. Ви, однак, і журналіст, і політик. Як Вам вдається об’єднувати ці дві іпостасі?

– Я не погоджуюся, що я політик, а тому і не можу погодитися, що намагаюся суміщати ці дві галузі. Я просто представляю інтереси вимушених переселенців із Донбасу в Тристоронній контактній групі в українській делегації. І якраз те, що я не займаюся політикою, робить мою позицію незалежною від інших учасників делегації, котрі політикою займаються. Мені не платять грошей за роботу в ТКГ, я не збираюся на цьому будувати політичну кар’єру, а тому мені нічого не потрібно від міністрів, голів парламентських комітетів, які також входять у нашу делегацію. Це дозволяє мати власну позицію, відстоювати її, в тому числі і в українській делегації, і на інших дипломатичних рівнях.

– Як процеси децентралізації чи федералізації могли б допомогти вирішити проблему Донбасу в майбутньому?

– Виключаю федералізацію взагалі як варіант вирішення цього питання, бо на моє переконання, вона може призвести до Громадянської війни в Україні. А децентралізація вже давно триває в Україні. Вже 7 років існує закон, який надає особливий статус у її рамках якраз Окремим районам Донецької і Луганської областей України. Але Україна ніколи не піде на надання фактично контрольованим Росією територій такого статусу, такої «автономії», котрі б дозволили ОРЛО впливати на визначення зовнішнього та внутрішнього курсу держави, її розвитку. Росію не влаштують навіть «особливі» повноваження цього регіону в меншому обсязі, аніж у тому, коли вони б дозволили ОРДЛО впливати на політику розвитку всієї Української держави. Тому спочатку, вважаю, ми повинні створити умови, щоб примусити Росію піти з Донбасу, зробити для неї участь у конфлікті там не вигідною, і тільки після цього цей регіон, можливо, отримає якісь особливі преференції в економічній та гуманітарній сферах, але в жодному випадку не в політичній. Отже: перша і головна умова до Росії – припинити використовувати Донбас як інструмент позбавлення України її незалежності!

Це дуже важлива інформація, і тому так само важливо, щоб її почули та врахували в дипломатичних відомствах країн-учасниць проекту «Медіадіалог-2021», насамперед – у ФРН. Бо одним із головних завдань цього циклу тренінгів та конференцій є боротьба з фейками та ворожою пропагандою задля встановлення цінностей СЄ на всьому європейському континенті.