Екскаватор піднімає ківш землі впереміш із бетоном, і собака-шукач ретельно обнюхує кожну грудку. Так у Комишувасі на Запоріжжі шукають рештки людей, які 2 листопада сховалися в укритті під гімназією. Російська ФАБ-3000 не залишила їм шансів: нині відомо про 55 загиблих, десятки вважаються зниклими безвісти.
Через три дні після цього масового вбивства – найбільшого в цій війні з часів бомбардування Маріупольського драмтеатру – тут працювали кореспондент іспанської газети El Mundo Хав’єр Еспіноса та фотограф Альберт Лорес.
Небагато іноземних журналістів дісталися місця трагедії, більшість медіа обмежилися зведеннями ДСНС і поліції. Іспанських цивільних колег супроводжували військові журналісти з пресслужби 65-ої окремої механізованої бригади «Великий Луг» і український фіксер Євген Семехін.
Дорога, на якій полюють дрони
Іспанці мали працювати в Україні два тижні. Фіксер Євген Семехін готував поїздку місяць: Хав’єр подав запити на понад 30 різних історій. Місія почалася 3 листопада в Одесі. Того ж вечора Євген розповів колегам про трагедію в Комишувасі, і план довелося переписати…
Уранці 2 листопада росіяни вдарили двома керованими авіабомбами по Комишуваській гімназії, зруйнували спортзал і кілька приміщень. поруч, у сусідньому приміщенні підземної школи, розміщувався пункт видачі гуманітарної допомоги. Того ранку там зібралося більше сотні людей: прийшли по їжу, хліб і гуманітарну допомогу.
Після першого прильоту одразу почалися рятувальні роботи. Але через загрозу повторного удару місцеві жителі, поліцейські та рятувальники змушені були спуститися в підземну школу. Туди росіяни й скинули ФАБ-3000. Авіабомба пробила дах і вибухнула всередині…
Загинули всі, хто перебував на найнижчому рівні.
Відео останніх хвилин перед трагедією з бодікамери загиблого поліцейського
– Наші друзі-іспанці мали працювати в нашому секторі за іншими темами. Але коли вони почули про те, що сталося в Комишувасі, і побачили моторошні кадри, то вирішили змінити плани. Ми дуже швидко оформили дозвільні документи й погодили поїздку з командуванням, – розповідає начальник відділення комунікацій 65-ої окремої механізованої бригади «Великий Луг» Сергій Скібчик.
5 листопада п’ятеро людей сіли в автомобіль Сергія Скібчика: двоє представників пресслужби (Сергій і його колега, фотограф Андрій Андрієнко), двоє іспанців і фіксер. За кермом був сам Скібчик. Він поставив кожному завдання: їхати з відчиненими вікнами й пильнувати свою ділянку неба. Дорога на Комишуваху – це частина траси із Запоріжжя на Оріхів, де ведуться важкі бої, тож і російські дрони намагаються взяти її під контроль.
– Навіть сама дорога до Комишувахи, хоч вона й в «умовно безпечній зоні», небезпечна. На сітці над трасою іспанці нарахували близько десяти «мертвих» дронів. Ми двічі бачили, як мобільні вогневі групи стріляли по активних безпілотниках. Проскочити вдалося завдяки високій швидкості, – розповів НСЖУ Сергій Скібчик.
Уздовж дороги стояли спалені автомобілі, здебільшого цивільні…
Євген Семехін, який був у Комишувасі в березні, супроводжуючи німецького журналіста, розповідає, що тоді в селищі ще працювали магазини, ринок і кафе, і вони спокійно пили каву.
– За пів року ситуація змінилася, як кажуть, на 180 градусів, – каже він у коментарі НСЖУ.
Біля завалів і в порожньому монастирі
Знайшовши, де сховати машину, медійники пішли далі пішки. Іспанці не раз були змушені швидко ховатися в залишках зелені чи в напівзруйнованих хатах. Хав’єра здивувало, що Андрій Андрієнко з пресслужби бригади чує дрон раніше за всіх.
– Хав’єр казав: це дивовижно, я нічого не чую – в той момент, коли я вже попереджав, що треба бігти в укриття. Минає секунда, дві, три – і тоді Хав’єр теж чує дрон. Я йому пояснив: «Ти журналіст, твоє завдання – знімати й розпитувати людей. А наше завдання – не лише привезти тебе сюди, а й вивезти. Краще ми зайвий раз сховаємося вхолосту, ніж чекатимемо, поки точно зрозуміємо, що воно дзижчить», – розповідає Андрій Андрієнко.
На початку повномасштабної війни він сам був цивільним фотографом-воєнкором, і тоді про його безпеку дбали інші.
… На місці удару по школі працювала важка техніка, вантажівки вивозили уламки.
Журналісти разом із рятувальниками спустилися в підземну частину школи, наскільки дозволяли завали.
Біля місця трагедії час від часу з’являлися місцеві жителі. Група поговорила з літньою жінкою, яка вже кілька днів чекала, коли з-під завалів дістануть її зятя. Він працював у ремонтній бригаді – затягував плівкою вибиті вікна в домівках сусідів. Того ранку він прийшов у підземну школу, бо там розподіляли гуманітарну допомогу…
Потім група пішла на інший кінець селища, до жіночого Свято-Єлизаветинського монастиря. Російська бомба влучила туди вранці того ж дня, 2 листопада. За словами Євгена Семехіна, відстань там приблизно така, як від Майдану до Бессарабки в Києві, тобто приблизно кілометр. Але через дрони ховатися доводилося кожні дві-три хвилини, тож дорога в один бік забрала понад годину.
Насельниць монастиря евакуювали.
– Відчуття моторошне. Заходиш у порожнє приміщення, і тільки вітер виє коридорами та розгойдує фіранки. Наче люди були тут пів години тому. У їдальні на столах стояли тарілки, в яких, здавалося, остигає їжа… Удар по монастирю – це ще одне свідчення того, що Росії однаково, куди бити, – каже Сергій Скібчик.
Похорон під кабами
Уже наступного дня матеріал Хав’єра Еспіноси з фотографіями Альберта Лореса вийшов у El Mundo на першій, другій і третій шпальтах.
Пізніше журналісти поговорили з головою громади Юрієм Карапетяном. Під час удару по гімназії загинула його дружина Наталія. Вона допомагала людям і, після перших ударів просила їх швидше заходити в укриття…
За кілька днів іспанці повернулися, щоб бути присутніми на похороні загиблих. Прощання відбувалося просто під обстрілами: за пів години в людей у залі тричі спрацьовувало попередження про каби, і за кілька секунд поруч лунали вибухи.
– Священник під час відспівування сказав: не “війна” вбила цих людей, їх убив конкретний льотчик, який скинув бомбу, і конкретна людина, яка віддала наказ, – згадує Євген Семехін.
Нагадаємо, за даними військової розвідки, удар по Комишувасі спланував начальник групи вогневого ураження штабу угруповання військ (сил) “Днєпр” російської окупаційної армії полковник Федір Володимирович Зубаков. Для скоєння воєнного злочину залучили чотири літаки Су-34. Військова розвідка України ідентифікувала російських льотчиків, які здійснили скиди: капітан Єлісєєв Сергій Олександрович; капітан Звєрєв Дмитро Андрійович; старший лейтенант Плотніков Родіон Сергійович; старший лейтенант Ігнатьєв Микита Вікторович; старший лейтенант Соколенко Максим Вікторович; лейтенант Перехрест Вадим Олегович. Екіпаж ще одного російського літака встановлюється.
Для фіксера ця поїздка супроводжувалася ще й дискусією про професійну етику. Євген зауважує: дивитися, як журналіст розпитує людей, які перебувають у глибокому горі, йому важко. Біля школи і на кладовищі він кілька разів просив Хав’єра зупинитися й зачекати. Хав’єр пояснював, що інакше не зможе передати іспанським читачам, що ці люди пережили.
– Він сказав мені: коли була різанина в Руанді, я плакав, дивлячись на вбитих дітей… але писав матеріал. Я можу зрозуміти Хав’єра: якщо для нас це наша практично особиста трагедія, то для іноземного журналіста це одна з багатьох трагедій, які він бачив за свою журналістську кар’єру, – каже Євген.
Утім, він вдячний іспанському колезі: його тексти виходять на перших сторінках і можуть впливати на виборців і політиків в Іспанії.
Сам Хав’єр Еспіноса переконаний, що світ не відвернувся від України.
– Так, досі є інтерес до подій в Україні, тому великі медіа досі відправляють журналістів в Україну, – сказав він у коментарі НСЖУ.
Хав’єр назвав роботу Сергія Скібчика й Андрія Андрієнка «максимальним рівнем професіоналізму»: вони розуміють, наскільки важливо розповісти світові про цю трагедію. Фіксер Євген Семехін планує надіслати до Генерального штабу подяку за роботу пресофіцерів.
Пресслужба 65-ої ОМБр не залишає тему Комишувахи. Наступною в селище має поїхати знімальна група латвійського державного телебачення.
– Поки не завершено пошуково-рятувальні роботи, ми слідкуватимемо за цією темою. Про злочини росіян проти мирного населення має знати весь цивілізований світ, щоб дати їм оцінку і притягнути Росію як державу-терориста до відповідальності, – наголошує Сергій Скібчик.
* * *
Національна спілка журналістів України (НСЖУ) системно розвиває співпрацю з військовими пресофіцерами та пресслужбами Сил оборони України, сприяючи ефективній взаємодії між військовими й цивільними журналістами, організації роботи медійників у районах бойових дій, удосконаленню процедур акредитації та підвищенню безпеки журналістів. Спілка організовує спільні професійні зустрічі та тренінги, надає військовим пресслужбам технічну та матеріальну допомогу, зокрема передає фото- й відеообладнання, автомобілі та інше необхідне спорядження. Тісну співпрацю налагоджено, зокрема, із пресслужбами 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила, 5-ої окремої штурмової Київської бригади, 44-ої та 65-ої окремих механізованих бригад. У 2024 році НСЖУ започаткувала спеціальну відзнаку «Пресофіцери важливі», якою нагороджує військових комунікаційників за професіоналізм, висвітлення подій на фронті та сприяння роботі цивільних журналістів. Співпраця здійснюється також на рівні керівництва комунікаційних підрозділів Збройних сил України та Міністерства оборони.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: