У Сумах журналісти говорили про професійні цінності, межі та ресурси, які допомагають не втратити себе.
У роботі журналіста суспільна відповідальність нерідко, а нині, у час війни, непевно правильніше говорити – часто, поєднується з перевтомою, емоційним виснаженням і необхідністю працювати в складних умовах. Відчуття, що твоя справа важлива, допомагає триматися, але іноді стає причиною нехтування власними потребами. Про те, як не втрапити в пастку власного вибору, про професійні цінності, внутрішні опори та психологічну стійкість говорили під час зустрічі «Сенси, ідентичність і стійкість у професії».
Захід для журналістів, працівників медіа та представників громадського сектору став дев’ятим у межах проєкту «Розширення стратегій, мереж та інструментів щодо психічного здоров’я й профілактики вигорання для громадянського суспільства в Україні».
Тренерка проєкту Оксана Іванцова – групова психоаналітикиня, кризова психологиня, травмотерапевтка й керівниця громадської організації «Кризовий центр психічного здоров’я» запропонувала подивитися на професійну стійкість не як на здатність витримувати будь-які навантаження, а як на вміння залишатися в контакті із собою, розуміти власні потреби та не втрачати зв’язку зі своїми цінностями.
Коли покликання стає пасткою
Робота в медіа є одним із наріжних каменів демократичного суспільства, оскільки вона безпосередньо впливає на формування суспільної думки, контроль влади та захист прав громадян. І саме ці можливості часто роблять журналіста заручником професії. А саме відчуття покликання може підштовхувати людину до того, щоб постійно віддавати роботі більше, ніж людина здатна відновити: погоджуватися на більші обсяги навантажень, на неоплачувану працю, бути на зв’язку цілодобово, миритися з небезпечними умовами або соромитися власної втоми.
Для багатьох редакцій Сумщини скорочення колективів стало серйозним викликом, адже тепер менше людей змушені виконувати більший обсяг роботи, що посилює навантаження й ризик професійного виснаження. Як говорить одна з учасниць зустрічі – журналістка Ірина: «Я працюю практично 24 години на добу, без вихідних. З великого колективу журналістів залишилась тільки я і є позаштатні автори. Але ж роботу ніхто не відміняв. Газету люди чекають, є й сайт, який теж потрібно наповнювати новинами. Тож, зрештою мій відпочинок – це шлях, який я проходжу з роботи додому. І ці 30 хвилин і є моїм перепочинком». Бо ж про відпочинок вночі сум’яни навіть не говорять: його немає практично у всіх, оскільки ворог постійно атакує місто то шахедами, то FPV, то КАБами.
Оксана Іванцова звернула увагу на те, що професійна відданість може непомітно перетворитися на пастку, коли людина починає сприймати виснаження як обов’язкову плату за важливу справу.
«Покликання не має означати, що ти завжди доступний, працюєш понад власні сили й не маєш права втомлюватися. Якщо відпочинок викликає провину, незгода здається неприпустимою, а думка про звільнення сприймається як моральна поразка, варто замислитися, що відбувається з людиною в таких професійних умовах», – наголосила експертка.
За її словами, оцінювати роботу лише за її суспільною користю недостатньо. Важливо бачити й ціну, яку людина за неї платить: для здоров’я, родини, стосунків та інших сфер життя. Тому варто запитувати себе, чи є ці витрати тимчасовими й необхідними, чи справедливо розподілене навантаження, чи людина погоджується на нього добровільно і чи має можливість відновитися.
А ти «справжній журналіст»?
Професійна ідентичність складається не лише з посади чи переліку обов’язків. Вона охоплює уявлення людини про себе як фахівця, належність до професійної спільноти, стандарти, якими вона керується, і розуміння того, що означає добре виконана робота.
Саме теза щодо уявлень про себе як про фахівця викликала жваве обговорення учасників зустрічі. Зійшлися на тому, що уявлення не залишаються незмінними. На них впливають досвід, життєві обставини, зміни в суспільстві та умови праці. Особливо це стало помітно зараз, під час війни. Крім того, у журналістській роботі не рідко буває так, що особисті цінності вступають у суперечність із вимогами роботодавця чи власника медіа. Тоді звичні відповіді на запитання про професійну відповідальність уже не задовольняють.
«Не обов’язково шукати універсальну відповідь на запитання, яким має бути справжній журналіст. Важливіше зрозуміти, що саме для тебе означає хороша журналістика, на які компроміси ти готовий і де проходить межа того, що ти не можеш прийняти», – пояснювала Оксана Іванцова.
Усвідомлення власних цінностей не означає, що людина ніколи не сумніватиметься. Навпаки, воно допомагає помічати суперечності й ухвалювати рішення не автоматично, а з розумінням їхніх можливих наслідків. У складних обставинах відповіддю може бути продовження роботи, зміна ролі чи професійного середовища або навіть рішення піти з професії. Сам по собі такий вибір не означає зради своїх переконань.
Сенс роботи не скасовує потреби у відпочинку
Коли людина бачить сенс у своїй діяльності, це може стати важливою внутрішньою опорою. «Сенс може підтримувати, але він не компенсує всього. Він не замінює відпочинку, безпеки, базових ресурсів чи справедливого ставлення в організації до вас. Важлива справа теж може виснажувати», – наголосила психологиня.
Це особливо важливо для тих, хто звик пояснювати власну перевтому відповідальністю перед суспільством або аудиторією. Якщо робота має велике значення, це не означає, що людина повинна безкінечно компенсувати власними силами нестачу працівників, часу чи належної організації процесів.
Оксана Іванцова наголосила: психологічна стійкість – це не невразливість, постійна висока продуктивність або відсутність емоційних реакцій. Вона також не означає здатності витримувати будь-яке навантаження без наслідків. «Стійкість – це не “терпи ще”. Це здатність залишатися в контакті із собою. Помічати свій стан, визнавати обмеження й розуміти, що саме допомагає відновлюватися, а що, навпаки, забирає останні сили», – пояснила Оксана Іванцова.
Серед ресурсів, які підтримують людину в професії, – здоров’я, час, енергія, відчуття безпеки, професійні навички, автономія, довіра, репутація, соціальна підтримка, стабільний дохід і розуміння власного впливу на результат. Водночас ресурси не обмежуються лише особистими якостями. На можливість відновлюватися впливають стосунки з колегами, атмосфера в команді, організація роботи та ширші суспільні умови. Тож відповідальність за професійну стійкість не можна повністю перекладати на саму людину.
Зберегти цінності й не втратити себе
Професійні цінності – точність, гідність, незалежність, відповідальність і справедливість – виявляються не лише в деклараціях, а й у конкретних рішеннях. У тому, що людина вважає прийнятним, як ставиться до інших і чи може зберігати повагу до себе в складних обставинах.
За словами Оксани Іванцової, важливо не лише розуміти, що є цінним, а й бачити, як ці цінності втілюються в повсякденній роботі. Водночас не слід вимагати від себе незмінності за будь-яких обставин: професійна ідентичність може розвиватися, а способи працювати й підтримувати себе – змінюватися.
«Варто запитувати себе не тільки, що я хочу зберегти у своїй роботі, а й що хочу зберегти в собі, продовжуючи її. Іноді відповідальне рішення – це змінити темп, переглянути свою роль, шукати інші умови або дозволити собі інший професійний шлях», – зазначила психологиня.
Ця зустріч нагадала медійникам про важливе: турбота про себе не суперечить відповідальності перед суспільством. Навпаки, усвідомлення власних меж, потреб і цінностей допомагає шукати спосіб залишатися в професії без вимоги безкінечно жертвувати собою.
Зустріч відбулася в межах програми, яку реалізує Національна спілка журналістів України спільно з Araminta gUG та Офісом Дій. Її мета – допомогти журналістам, представникам громадянського суспільства розвивати практики захисту ментального здоров’я та профілактики вигорання в умовах високого стресу.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти об’єднаного Центру журналістської солідарності Львів-Суми: 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Садівничий – координатор Сумського центру, +0505822517).
Світлана Шовкопляс
Дискусія з цього приводу: