Чи зникне друкована преса в цифрову епоху? Це запитання журналісти ставлять одне одному вже десятиліттями. Але газети продовжують виходити, навіть у прифронтових громадах, а читачі – передплачувати їх, зберігати й передавати наступним поколінням. Про майбутнє друкованих медіа говорили учасники панельної дискусії «Папір, який (не)переживе нас» на 11-му Donbas Media Forum. До розмови долучився Олексій Ковальчук, директор ТОВ «Вісті Придніпров’я» та голова правління Дніпропетровської обласної організації НСЖУ.
Панель відбулася 9 жовтня у Києві в межах DMF-2026 – щорічної конференції, яка збирає журналістів і медіаменеджерів України та світу, дає можливість обговорити актуальні проблеми професії та налагодити комунікацію. Модерував дискусію Сергій Нікітенко, головний редактор онлайн-медіа «МОСТ». Учасники – представники регіональних газет, нових друкованих журналів та медійних організацій – говорили не лише про перспективи паперових видань, а й про те, що саме вони можуть запропонувати читачам у час, коли новини доступні в кілька кліків.
Газета – не копія сайту
«Газета, яка просто дублює новини сайту, не виживе. А газети, як друковані медіа, які дають якийсь контекст, історії людей, піднімають теми, що представляють суспільний інтерес, то вони матимуть місце і їх захочуть зберігати», – наголосив Олексій Ковальчук.
На його думку, друковані видання мають пропонувати читачам те, чого не дає просте повторення онлайн-новин: глибше осмислення подій, історії людей і теми, важливі для громади. Саме такий зміст робить газету цінною для читача – настільки, що її хочеться зберегти.
Олексій Ковальчук навів показовий приклад із практики «Вістей Придніпров’я». Навіть блогери з великою аудиторією в соцмережах зацікавлені, щоб про їхні події писала газета. Вони хочуть мати друкований примірник, який можна зберегти для себе й родини. За словами медійника, такі видання люди відкладають, зокрема, для своїх онуків.
Газети й журнали: різні формати – різні завдання
Під час дискусії учасники наголошували: газети й журнали не варто оцінювати за однаковими критеріями. Вони можуть мати різну періодичність, аудиторію, зміст і способи фінансування.
Локальна газета часто зосереджується на новинах громади, повсякденному житті людей і подіях, які не потрапляють у загальнонаціональний порядок денний. Журнал натомість може дати більше простору для великих репортажів, візуальних історій, культурних тем і матеріалів, до яких читач повертається з часом.
Про підтримку таких друкованих проєктів говорила Юлія Садова, керівниця проєктного відділу Львівського медіафоруму. Організація допомагає українським редакціям розвивати якісні друковані продукти, шукати сталі бізнес-моделі та працювати зі своїми спільнотами. Зокрема, через журнальний кемп, менторську й інституційну підтримку редакції мають змогу обмінюватися досвідом і разом шукати рішення для розвитку.
Водночас створення якісного друкованого продукту потребує значних ресурсів. За словами команди Львівського медіафоруму, за результатами їхнього дослідження Індекс життєздатності медіа становить 2,7 бала з 5, а більшість редакцій змушені працювати в умовах постійної кризи.
Тому питання майбутнього друкованих медіа – це не лише питання змісту, а й питання стійкості: як покривати витрати на друк і поширення, розвивати аудиторію, залучати підтримку та створювати продукт, за який читачі готові платити.
Газета, яка доїжджає до прифронтової громади
Для локальної преси питання майбутнього – не абстрактна дискусія про носії інформації. У громадах, де доступ до інтернету нестабільний або інших джерел новин обмаль, газета залишається важливим каналом зв’язку з людьми.
Про це говорив Євген Хрипун, головний редактор «Межівського меридіана» – видання, історія якого налічує 96 років. Редакція продовжує видавати газету попри релокацію і близькість фронту до громади.
«Ще пару тижнів тому ми завезли газети за 10 км до фронту. Ось така ще жива газета», – сказав він під час дискусії.
За цією короткою реплікою – щоденна робота редакцій локальних медіа, які прагнуть залишатися поруч зі своєю аудиторією навіть за надскладних обставин. Для читачів місцева газета – не тільки спосіб дізнатися новини. Це також історії знайомих людей, події рідного краю та відчуття зв’язку зі своєю громадою, особливо важливе для тих, хто був змушений виїхати.
Водночас учасники говорили про проблеми доставки, передплати й пошуку альтернативних способів поширення газет. Для прифронтових редакцій це не другорядне питання: навіть якісне видання не виконає своєї функції, якщо не потрапить до читача.
Друк як пам’ять, яку можна зберегти
Ще один аргумент на користь друкованих медіа – їхня документальна цінність. Онлайн-публікації можуть зникнути разом із сайтом, посиланням чи платформою. Натомість газети та журнали можна зберігати в бібліотеках, архівах і приватних колекціях. Через десятиліття вони допоможуть дослідникам відтворити життя міст і громад у час повномасштабної війни.
Олексій Ковальчук звернув увагу на важливість збереження газетних підшивок і архівів. Він згадав колег, які після руйнування редакції евакуювали не лише людей і майно, а й архівні матеріали. Збережені примірники вже сьогодні потрібні дослідникам, які вивчають історію регіонів та журналістики, та й студентам, майбутнім журналістам. Це не просто старі номери газет – це літопис громади. Для тих, хто виїхав із рідних місць, місцева газета може залишатися способом підтримувати зв’язок із домом.
У цьому контексті друковане видання стає чимось більшим, ніж носієм новин. Воно фіксує досвід людей, свідчення про події та історії, які з часом можуть виявитися важливими для наступних поколінь.
Майбутнє є, але газеті потрібно знайти свою нішу
«Колеги, я 50-й рік у професії. 50-й рік іде дискусія: будуть друковані видання жити чи не будуть?» — зауважила чернігівська журналістка Ольга Чернякова.
Її слова прозвучали особливо промовисто на тлі розповідей колег, які й сьогодні видають газети та доставляють їх читачам навіть у прифронтових громадах. Попри десятиліття дискусій про майбутнє друкованої преси, ці видання продовжують працювати й шукати способи залишатися потрібними аудиторії.
Друковані медіа змінюються: шукають нові формати, переосмислюють свою роль, експериментують із тематикою та способами поширення. Проте їхня цінність – не в самому папері, а в історіях людей, увазі до локальних тем, довірі читачів і можливості зберігати свідчення свого часу.
«Папір не мусить перемогти онлайн, він просто повинен зайняти свою нішу і виконувати свою функцію», – підсумував Олексій Ковальчук.
Саме навколо цієї думки й точилася дискусія: не про те, який формат остаточно переможе, а про те, що друковані медіа можуть дати читачеві такого, чого не замінить швидка стрічка новин.
У 2026 році Donbas Media Forum об’єднав 1397 учасників і запропонував 82 події. У форумі взяли участь представники Дніпропетровської обласної організації НСЖУ та Дніпровського центру журналістської солідарності НСЖУ. Дискусія про майбутнє друкованої преси дала змогу обговорити виклики редакцій, значення місцевих медіа та їхню роль у збереженні пам’яті про людей і громади під час війни.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контактний телефон Центру журналістської солідарності у Дніпрі – 050 919 84 79 (Наталя Назарова, координатор Дніпровського центру).
Наталя Назарова
Дискусія з цього приводу: