Напис PRESS протягом десятиріч був знаком, який має захищати журналіста. Він означає: людина не воює, вона документує, розповідає і свідчить. Але війна, яку Росія принесла в Україну, змінила очевидне правило. Сьогодні оператор російського FPV-дрона не зважає на журналістське посвідчення чи розпізнавальний напис. Для нього репортер – це той, хто може зафіксувати воєнний злочин, а значить він є ціллю, якої треба позбутися.
Саме навколо нової жорстокої реальності і йшла розмова в Національній спілці журналістів України з міжнародними партнерами. До Спілки завітали Міка Бойстер – президент Німецької асоціації журналістів (DJV), Вольфганг Рессманн – медіаексперт, організатор міжнародного проєкту «Медіадіалог» за підтримки МЗС ФРН, президент медіаплатформи CIVIL – Center for Freedom (Північна Македонія) Джабір Дерала, який є ментором кримськотатарського журналіста Вілена Темер‘янова.
Це не був звичний «круглий стіл», на якому звучить багато загальних слів про міжнародну солідарність журналістів, а робоча зустріч, наповнена конкретикою. Бо міжнародні партнери приїхали не для створення декларативних заяв. Їх, зокрема, цікавило, як сьогодні працюють українські журналісти під постійною загрозою російських дронів? Що допомагає їм виживати під час війни і чим міжнародна професійна спільнота може допомогти вже зараз?
Активну участь у зустрічі взяли також українські медійники, які знають ціну кожному репортажу з передової, воєнні кореспонденти, а також медіаексперти, журналісти, які пройшли російський полон. Розмова тривала кілька годин, але головне в ній було не лише перелічити проблеми, а знайти відповіді на запитання.
Відкриваючи зустріч, голова НСЖУ Сергій Томіленко наголосив на важливості візиту партнерів, який засвідчив солідарність з українською журналістською спільнотою. Подякував за співпрацю, акцентував на багаторічній підтримці найбільшої журналістської організації Німеччини, а саме такою є DJV, її президент Міка Бойстер вже багато років підтримує дружні зв’язки з НСЖУ. Особливу вдячність він висловив за торішню кампанію зі збору коштів, завдяки якій вдалося підтримати фронтові редакції та воєнних кореспондентів.
– Дякуємо і міжнародним партнерам, і українським журналістам, які змушені стати частиною цієї війни, виїжджаючи у небезпечні зони. Цінуємо підтримку, дякуємо за фандрейзінг німецьких друзів, – каже Сергій Томіленко.
Опору на місцях дає і мережа Центрів журналістської солідарності НСЖУ – вона стала системою підтримки для медійників, які продовжують працювати попри постійну небезпеку і попри те, що кожен вихід на зйомку може стати останнім. Досвід Центрів уже переймають і за межами України: за підтримки партнерів відкрито три аналогічні Центри медійної солідарності в Палестині.
Небезпека, яка йде з неба, або як дрон змінив правила гри
Ще кілька років тому журналісти, які працювали поблизу фронту, оцінювали ризик за відстанню до лінії бойових дій. Бронежилет, шолом, аптечка, напис PRESS на епіруванні – цей набір здавався достатнім мінімумом для роботи в небезпечних умовах. Але сьогодні змінилася сама природа загрози. Тепер вона йде із неба – швидко і далеко за межами передової. FPV-дрони та ударні безпілотники здатні проникати на десятки кілометрів углиб територій.
Оскільки російські БпЛА становлять зараз найбільшу загрозу як для медійників, це кардинально змінює все: маршрути виїздів, тривалість роботи на місці, розміщення техніки, планування евакуації.
Воєнний кореспондент, виконавчий директор Академії української преси, польовий продюсер Андрій Коваленко під час зустрічі сформулював це дуже точно: якщо раніше безпеку вимірювали кілометрами до фронту, то сьогодні така логіка вже не працює.
Нещодавно, супроводжуючи журналіста одного із закордонних медіа, він два тижні перебував у Донецькій, Харківській і Запорізькій областях.
–Антидронові сітки, наземні роботизовані комплекси, дрони абсолютно різних типів, – це треба бачити, – каже Андрій Коваленко. –Журналістам для того, щоб ефективно працювати, і для того, щоб вижити, потрібно не відставати від викликів і змін, які зараз відбуваються на цій війні. Рівень дальності роботи артилерії, укриття і подібне – це вже не працює. Якщо ще рік тому кіл-зона була пять-вісім кілометрів, то зараз вона збільшилася до тридцяти. Тож маємо прийняти за факт те, що загроза приходить з неба. На жаль, такі міста як Запоріжжя, Харків, Суми страждають найбільше, бо вони вже подекуди в кіл-зоні, туди долітають КАБи, дрони літакового типу, і міста починають накриватися сітками.
Що потрібно журналістові, окрім власне захисного спорядження? Слід мати гнучність і швидкість, бо часом доводиться втікати від дрона, покладаючись на власні сили, наголошує Андрій Коваленко. Відтак, необхідні бронежилети нового класу, більш легкі. Звісно, потребують захисту шия, боки. Але для руху необхідна і легкість. Також, є потреба мати більше протибалістичного захисту.
«Чуйка» як шанс почути загрозу раніше
–Дуже потрібна річ – детектори дронів, хоч від дронів на оптоволокні поки ще не немає приладу, який може їх ідентифікувати. І обов’язково мають бути медичні аптечки, важливе проведення тренінгів для журналістів з такмеду, – каже Андрій Коваленко. У новій реальності детектори дронів стали таким самим необхідним елементом спорядження, як бронежилет і шолом. Через Центри журналістської солідарності НСЖУ журналісти отримують пристрої на час відрядження, а після повернення передають їх іншим колегам.
Справді, «Чуйка» не може зупинити дрон, відзначали воєнкори на зустрічі. Але вона може дати кілька необхідних секунд – почути наближення безпілотника. Завдяки чому можна встигнути зупинити автомобіль, змінити маршрут, знайти укриття або принаймні не залишитися в зоні прямої видимості. Для людини на фронтовій дорозі ці секунди можуть позначити межу між життям і смертю.
НСЖУ через Центри журналістської солідарності робить все можливе, щоб забезпечити журналістів детекторами дронів. Зокрема, воєнним кореспондентам передали п’ять детекторів дронів «Чуйка» 3.0 — у межах спільної ініціативи Національної спілки журналістів України та українського виробника BlueBird Tech, який безоплатно надав обладнання для захисту медійників. Передача відбулася під час експертної дискусії «Загроза з неба: дронова небезпека для журналістів і нові інструменти захисту», організованої НСЖУ.
Три детектори отримали воєнні кореспонденти, які щоденно працюють у зонах підвищеного ризику. Серед них – Володимир Павлов, журналіст, фіксер Reuters та «Новин 24 каналу», який системно працює в Харківській, Сумській і Донецькій областях. Як фіксер міжнародних медіа, він супроводжує іноземних журналістів, тож детектор сприятиме безпеці як українських, так і закордонних колег. Другий прилад передано Андрію Коваленку – журналісту-міжнароднику, виконавчому директору Академії української преси, локальному продюсеру для іноземних редакцій. Від початку повномасштабного вторгнення він співпрацює з провідними міжнародними медіа, зокрема Süddeutsche Zeitung, Helsingin Sanomat, CNN Portugal, RTS Swiss TV, RAI, і спеціалізується на роботі безпосередньо поблизу лінії фронту. Третій детектор отримав Василь Мирошник, редактор прифронтової газети «Зоря» (Золочів, Харківщина), який працює менш ніж за 20 км від кордону з Росією.
Для безоплатного ротаційного доступу для використання журналістами, які виїжджають на зйомки в зони підвищеного ризику, .два детектори передано Центрам журналістської солідарності НСЖУ в Харкові та Запоріжжі – це регіони, які залишаються одними із найнебезпечніших для роботи медіа через постійну дронову загрозу.
У Харкові обладнання передали координаторці Центру Ганні Черненко, а в Запорізькому ЦЖС за роботу з обладнанням відповідатиме воєнкор Дар’я Зирянова, асистентка Центру.
Отже, детектори дронів сьогодні – одна з найгостріших потреб українських медійників. Цю думку однозначно почули наші європейські колеги.
Динамічна війна – динамічна зміна протоколів захисту
Не могла не зайти мова на зустрічі і про протоколи безпеки для медійників.
Так, міжнародне гуманітарне право забезпечує особливий захист журналістів як цивільних осіб. Але доводиться повертатись до того, що напис PRESS в умовах російської агресії вже не гарантує безпеки, а навпаки провокує. Тож питання про журналістське маркування, яке робить людину більш помітною мішенню, НСЖУ вже не раз озвучувала під час міжнародних дискусій про безпеку медійників. Спілка наполягає на тому, що сучасні протоколи безпеки дедалі більше мають орієнтуватися не на символічний захист, а на реальне зниження ризику: мінімальний час перебування в небезпечній зоні, постійний моніторинг дронової активності, запасні маршрути візиту, роззосередження техніки та посилений захист транспорту.
Як це забезпечити?
– Якщо говоримо про потреби журналістів, які працюють в Україні, якщо говоримо про локальні і особливо про прифронтові медіа, то це і питання фінансування, це їхнє виживання, –переконаний Андрій Коваленко. Ринок реклами не працює, люди не можуть навіть зарплату отримувати. І, звичайно, безпека. Бронежилети повинні бути хоча б четвертого класу.
Отже, протоколи безпеки, говорили учасники зустрічі, мають динамічно змінюватись разом з переліком необхідного захисного спорядження.
Якщо на початку повномасштабного вторгнення головними потребами були бронежилети, шоломи й аптечки, то тепер цей перелік значно ширший і включає в себе:
• детектори дронів та засоби раннього попередження;
• сучасний бронезахист, адаптований до тривалої роботи;
• навчання з поведінки під час дронових атак;
• планування маршрутів та евакуації;
• координацію з пресофіцерами та Силами оборони;
• психологічне відновлення після фронтових відряджень;
• підтримка локальних редакцій, які працюють під постійними обстрілами.
Чи етично захищатися від російського дрона?
Думку Андрія Коваленка розвинула відома журналістка Юлія Суркова. За її словами, технічний, або ж технологічний аспект дискусії неминуче переростає в суперечки про гуманітарну складову, більше того про етичність чи неетичність дій журналістів в умовах сучасної війни.
–За ті десять років, що я працюю як журналістка, умови роботи журналістів України змінилися кардинально і дуже драматично. Війна змінила професію воєнного журналіста повністю. Гадаю, якби зпитати когось за кордоном, як вони собі уявляють воєнного журналіста в будь-якій країні Європи, то вам скажуть, що це людина в бронежилеті, промаркованому «Press», яка знаходиться безпосередньо десь в окопі і може висвітлювати війну з двох боків фронту.
Але реально такий журналіст був би вбитий на цій війні, тому що ми більше не можемо маркувати себе «Преса», ми майже вже не можемо працювати прямо в окопах, тому що «кілзона» розширюється. І ми точно не можемо висвітлювати цю війну з обох боків фронту безпечно.
–І навіть навколо того, які засоби безпеки мають брати із собою журналісти, точаться суперечки в етичній площині, – констатувала Юлія Суркова. – Наприклад, йдеться про РЕБи, які все ще заборонені. Тому наполегливо запрошую іноземних колег до дискусії, оскільки сьогодні це виглядає приблизно так: етично загинути від російського дрона, але не етично поки що від нього захищатися.
Чи потрібна жіноча «плитоноска», або і вага має значення
Юлія Суркова торкнулась ще одного аспекта безпеки – безпеки жінок на війні. В лавах ЗСУ сьогодні воюють багато захисниць, які взяли до рук зброю. Також багато жінок працює воєнними кореспондентками. І для них велике значення має захисне спорядження, зокрема і його вага. Юлія Суркова з власного досвіду ділилась, як непросто носити на собі 16-кілограмові обладунки. Думку продовжила відповідальний секретар Київської організації НСЖУ Алла Малієнко. За її словами, сьогодні понад 300 журналістів з київської організації воюють в лавах ЗСУ, і значно більше працюють як військові журналісти. І, природно, їм непросто виконувати свої обов’язки з, так би мовити, справді чоловічим, принаймні за вагою, комплектом спорядження. Тож журналістська спільнота, наполягає вона, не може не звернути увагу на цей аскпект роботи медійниць. Емоційні репліки та зацікавлена участь в діалозі гостей з Європи засвідчила, що вони завдяки цій розмові значно глибше почали розуміти проблематику безпеки медійників на українській війні.
«Якщо є можливість ставити РЕБ, треба ставити»
Українським же журналістам доводиться продовжувати складати пазла безпеки з потом, кров’ю, власними помилками та невпинною роботою над цими помилками. Власними думками на цю тему, зокрема, поділився Віталій Вірченко.
Віталій – воєнкор, відеооператор, який комунікує з BBC, Dolce Vellе, іншими медіа. Зі свого досвіду часу повномасштабної війни він підтверджує думку колег про найбільшу небезпеку від дронів.
–Здебільшого ми намагаємось переміщатися не на військових машинах чи важких броньованих позашляховках, а більше на легкових, цивільних автомобілях. Бо наша безпека – це, в першу чергу, наша відповідальність.
Днями Віталій повернувся з харківського регіону. Він розповів, як під час після зйомок над групою з’явилося два fpv-дрони, і «Чуйка» просто не спрацювала. Тож мало мати лише той же антидроновий детектор, вважає воєнкор. На його думку, слід використовувати всі можливі засоби. – Якщо є можливість, ставити РЕБ, треба ставити, – каже він, – не зважаючи на всі дискусії. Бо наша безпека – це наша безпека, а не чиясь.
Нарешті, говорив Віталій Вірченко і про те, що особистий досвід в роботі журналістика нічим не заміниш. Як і інтуіцію.
–Фіксерка, з якою я співпрацюю, порадила зупинитися під антидроновою сіткою, будемо кадруватися тут. Я ж, на своєму досвіді, сховав машину в кущах. Коли я з неї вийшов і почав працювати, ті самі два дрони, були прямо над нами і шукали зрозуміло нас. І це врятувало.
Чому ця розмова важлива саме з міжнародними партнерами
Зустріч у НСЖУ з представниками Німеччини та Північної Македонії була важлива не тому, що пролунали чергові слова солідарності. Її цінність – у конкретиці.
Міжнародні партнери почули від українських журналістів про конкретні потреби: детектори дронів, психологічну допомогу, навчання й системну підтримку редакцій, які не припиняють працювати навіть під обстрілами.
Йшлося не про те, як зробити професію повністю безпечною, бо під час війни це неможливо. Але однозначно про те, як зменшити ризик, дати журналістам більше шансів застосувати захисні компоненти, аби повертатися з відрядження живими й продовжувати роботу, без якої світ не знатиме правди про російську агресію.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: