Росія незаконно утримує, за різними оцінками, від 14 до 18 тисяч цивільних українців. Водночас досі не існує повноцінного міжнародного механізму їхнього повернення, а чимало норм, покликаних захищати цивільних під час війни, на практиці залишаються декларативними. Для журналістів, які висвітлюють тему цивільного полону, це означає одне: працювати з нею потрібно не лише чутливо й етично, а й із глибоким розумінням правових норм і практичних нюансів.
Про головні аспекти цієї теми говорив Даніл Сербін – асоційований партнер і юрист IBC Legal Services, яка надає безоплатну правову підтримку медійникам у межах юридичної гарячої лінії під егідою мережі Центрів журналістської солідарності НСЖУ.
Його виступ відбувся під час семінару «Висвітлення теми цивільних затриманих, позбавлених волі або зниклих безвісти на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України», організованого Національною спілкою журналістів України та ГО «Цивільні вільні» за підтримки Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти. Понад 20 журналістів із різних регіонів України приїхали на дводенне навчання. Разом із медійниками до заходу доєдналися члени родин незаконно затриманих цивільних.
Перше, що треба знати: три різні статуси – три різні набори прав
Від того, як кваліфікована людина і який їй присвоєно статус, залежить обсяг державних гарантій, механізм звільнення і порядок документування. Це, за словами Даніла Сербіна, безпосередньо впливає на долю людини.
- Цивільна особа, незаконно позбавлена волі / цивільний заручник – некомбатант, затриманий стороною конфлікту або окупаційною владою поза межами будь-яких правомірних підстав. Узяття цивільних заручників заборонено міжнародним правом абсолютно – без жодних винятків.
- Особа, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи – спеціальний статус за українським законодавством. Його встановлює окрема комісія після верифікації даних. З моменту внесення до реєстру людина і її родина отримують державні гарантії.
- Особа, зникла безвісти за особливих обставин – окремий статус за Законом № 2505-VIII 2018 року. Охоплює тих, хто зник унаслідок збройного конфлікту, воєнних дій або окупації.
Принципово важливо відрізняти цивільних від військовополонених: останні є комбатантами, тому їхній статус регулює Третя Женевська конвенція, і вони підлягають репатріації після припинення бойових дій. Цивільні ж не комбатантами й, відповідно, не можуть правомірно утримуватися ні як військовополонені, ні як заручники.
Окрема проблема, яку назвав фахівець: між різними законами використовуються різні визначення тих самих понять, що є задокументованим недоліком внутрішнього законодавства, який потребує уніфікації.
Чому не можна писати «обмін» стосовно цивільних
Міжнародне гуманітарне право передбачає механізм репатріації військовополонених після припинення бойових дій. Механізму «обміну» цивільних у МГП немає взагалі, адже закон виходить з того, що цивільних в принципі не можна утримувати.
На практиці цивільні повертаються в рамках обміну військовополонених, що стається несистемно та рідко, в обмін на російських військовослужбовців. Окремого обміну «цивільних на цивільних» не відбувається.
Коли журналіст пише «цивільних обміняли» – це мимоволі легітимізує незаконну дію. Росія саме і уникає офіційного визнання факту взяття заручників, щоб не нести відповідальності. Отже, правильне формулювання: цивільних повертають.
Закон є, але він спрацьовує лише після повернення
Українське законодавство достатньо розвинене. Закон про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, закріплює право родини на інформацію, розшук, соціальний захист і участь у пошуку. Цивільний кодекс регулює майнові питання: опіку над майном, визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Закон про захист осіб, позбавлених особистої свободи, передбачає щорічну допомогу родині під час полону, одноразову після звільнення, медичну та психологічну реабілітацію.
«Однак ми можемо говорити про правозастосування українських законів лише тоді, коли людина повертається», – підкреслив Сербін. Поки особа на окупованій або підконтрольній Росії території, жодна норма фактично не може бути до неї застосована. Все відбувається на рівні переговорів, що нічим юридично не врегульовані.
Ще одна системна проблема: в Україні існує дисбаланс між обсягом прав і гарантій, які надаються зниклим військовослужбовцям, і тим, що передбачено для зниклих цивільних та їхніх родин. Цивільні отримують менше, і це потребує законодавчих змін.
Росія підписала конвенцію про насильницькі зникнення, але не ратифікувала
Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень (2006) зобовʼязує держави-учасниці розслідувати випадки зникнень, захищати жертв і їхніх родичів. Україна приєдналася у 2015 році. Після цього до КК України включили статтю 146¹ – кримінальна відповідальність за насильницьке зникнення як арешт, затримання або викрадення, вчинене представником держави з подальшою відмовою визнати цей факт або приховуванням інформації про місце перебування людини.
Росія цю конвенцію підписала, але так і не ратифікувала. Це означає, що держава не бере на себе жодних юридичних зобовʼязань щодо розслідування зникнень і захисту жертв. Відповідно, передбачені Конвенцією міжнародні механізми контролю й захисту не можуть бути застосовані до Росії.
Із вересня 2015 року правоохоронні органи України зареєстрували понад 5 тисяч кримінальних проваджень за статтями 146¹ та 438 Кримінального кодексу України (насильницьке зникнення та порушення законів і звичаїв війни). Ці провадження, зокрема, стосуються незаконного позбавлення волі понад 14 тисяч цивільних українців.
Точна кількість незаконно утримуваних цивільних невідома. Росія не надає інформації, не допускає адвокатів, не пускає міжнародні моніторингові місії.
Станом на 2024 рік, верифіковано близько 1 500 осіб, встановлено 50 місць утримання на тимчасово окупованих територіях і близько 40 – на території Росії. За оцінками Головного управління розвідки, понад 14 тисяч цивільних утримують у місцях несвободи, із яких близько 2 тисяч є людьми, старшими за 70 років. Нині громадські ініціативи оцінюють загальну кількість до 18 тисяч.
Куди надсилати запит і до кого звертатися
Це питання на семінарі поставили самі журналісти. Даніл Сербін пояснив, що в Україні облік зниклих безвісти ведуть 13 уповноважених органів: від Міністерства оборони та Національної поліції до СБУ, органів прокуратури й місцевих органів виконавчої влади. Через це редакції нерідко отримують формальні відмови або перенаправлення запитів. Щоб уникнути цього, юрист рекомендує адресувати інформаційні запити максимально конкретно – запитуючи саме ті дані, які відповідний орган фактично збирає та зберігає.
Юрист також пояснив, до яких органів варто звертатися залежно від того, яку інформацію шукають медійники.
Зокрема, до Національної поліції – по статистику заяв про незаконне затримання та зникнення безвісти, а також кримінальних проваджень за статтями 146¹ і 438 Кримінального кодексу України.
До Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими – щодо верифікованих цивільних полонених і встановлених місць їхнього утримання.
Органи прокуратури можуть надати інформацію про розслідування відповідних злочинів, а Міністерство оборони – про облік зниклих безвісти військовослужбовців.
Даніл Сербін також звернув увагу на розподіл повноважень: Офіс Генерального прокурора працює із запитами, що стосуються досудового розслідування у межах Конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень, тоді як Міністерство юстиції відповідає за питання, повʼязані зі стадією судового розгляду або виконанням судових рішень.
Дослідження НСЖУ: що виявило опитування 94 родин
Семінар відбувся в контексті ширшої роботи НСЖУ з теми цивільного полону. У червні-липні 2025 року НСЖУ провела опитування серед 94 родин цивільних полонених у рамках правового аналізу, підготовленого разом із Міжнародною комісією з питань зниклих безвісти. Картина тривожна: 75% родин не знають, де перебувають їхні рідні; 60% не отримують жодної офіційної інформації; 45% не відчувають підтримки держави; 89% випадків викрадення підтверджено українською стороною, але лише 33% — російською; 37% не отримують жодної правової допомоги.
«Мій чоловік має пухлину головного мозку, потребує постійно приймати ліки. В полоні йому при тортурах вибили праве око. Хочу, щоб міжнародні правозахисники допомогли у звільненні таких людей», — розповідала одна з учасниць опитування.
Дослідження рекомендує:
- Уніфікувати термінологію і зрівняти права цивільних полонених з правами військовополонених;
- Створити єдиний координаційний центр для родин;
- Посилити міжнародний тиск;
- Приділити окрему увагу тим, у кого немає родини або ресурсів для боротьби за звільнення.
Правовий аналіз підготовлений командою НСЖУ: Данілом Сербіним, Ліною Кущ та Валерією Пархоменко. Докладніше про нього можна дізнатися за посиланням.
Чек-лист: що врахувати журналістам при роботі з темою
Термінологія
- Використовуйте формулювання «повертаються», а не «обмінюються», адже цивільні не є стороною обміну.
- Не ототожнюйте поняття «цивільний полонений», «зниклий безвісти» та «військовополонений» – це різні правові статуси.
- Не називайте рішення окупаційних судів «вироками», оскільки вони не мають юридичної сили в українському правовому полі.
Безпека людей
- Не публікуйте деталі умов утримання, якщо вони можуть допомогти ідентифікувати джерело або людину в місці несвободи.
- Не розкривайте імена інших людей, які перебувають разом із конкретним полоненим.
- Використовуйте фотографії полонених лише за згодою родини та після оцінки можливих ризиків.
- Не оприлюднюйте чутливі персональні дані, зокрема інформацію про тортури, стан здоров’я чи поведінку під час допитів.
Інформаційні запити
- До Національної поліції звертайтеся по статистику заяв і кримінальних проваджень за статтями 146¹ та 438 КК України.
- До Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими – щодо верифікованих цивільних полонених і місць їхнього утримання.
- Формулюйте запити максимально конкретно, запитуючи лише ті дані, якими відповідний орган фактично володіє.
Робота з матеріалами
- Зберігайте аудіозаписи, документи, листування та інші вихідні матеріали із зазначенням джерела.
- Памʼятайте, що журналістські матеріали можуть бути використані як докази у кримінальних провадженнях або міжнародних судових процесах.
Загальні принципи
- Показуйте за статистикою конкретні людські історії.
- Підтримуйте тему незаконного утримання цивільних у публічному просторі системно.
- Навіть якщо чутлива інформація вам відома, оцінюйте, чи її оприлюднення не створить додаткових ризиків для людини.
Цей проєкт реалізовано за фінансової підтримки Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва (NORAD). Думки, висловлені в цьому матеріалі, є думками авторів і не відображають позицію МКЗБ, її донорів або держав-учасниць.
Інформаційна служба НСЖУ, фото НСЖУ
Дискусія з цього приводу: