Без зв’язку, без обвинувачення, без правового статусу — так виглядає інкомунікадо. Це насильницька ізоляція від світу, один із найсильніших людських страхів. Журналістка з Мелітополя Анастасія Глуховська утримується інкомунікадо вже 2 роки і 8 місяців після викрадення російськими силовиками у серпні 2023-ого. Для цивільних бранців, як вона, цей статус означає більше: «зниклі» люди фактично викреслені Росією з будь-яких процесів обміну і звільнення.
«Зайвий раз і на вулицю не виходила»
20 серпня 2023 року російські силовики провели облаву в окупованому Мелітополі. Вони викрали та затримали адміністраторів телеграм-каналів РІА «Мелітополь» і «Мелітополь — це Україна», яких згодом звинуватять у співпраці з українською розвідкою і засудять до 14-26 років. Метою масових затримань було зачистити інфопростір від проукраїнських джерел та залякати цивільне населення. З-поміж затриманих була й Анастасія Глуховська, попри те, що з початку окупації Мелітополя у березні 2022-ого вона поставила журналістську діяльність на паузу.
Між 5 і 6 ранку того дня до неї у квартиру увірвалися співробітники окупаційного ФСБ. Провели обшук та забрали ноутбук, флешки, телефон. Анастасію вивели в кайданках — і відтоді її не бачили, а рідні і друзі до сьогодні не мають з нею зв’язку.
Головна редакторка РІА «Південь» (до повномасштабного вторгнення РІА «Мелітополь»), де працювала журналістка, Світлана Залізецька в інтерв’ю для проєкту НСЖУ «Розстріляна свобода слова» у випуску про Глуховську припускає, що на Анастасію окупанти могли вийти через контакти колег-медійників.
Такої ж думки і близька людина Анастасії, з якою НСЖУ спілкувалась про пошуки й актуальний стан справ журналістки і яка воліє залишитись анонімною з міркувань безпеки.
— Настя розуміла, що журналісту знаходитись на окупованій території апріорі дуже небезпечно. Саме тому вона в перший же день окупації перервала зв’язки зі своєю роботою, тим самим намагаючись себе убезпечити, — говорить вона. — Настя просто сиділа вдома. Вона зайвий раз навіть на вулицю не виходила. Настя виважена і спокійна. Якщо вона вже прийняла рішення, що сидить вдома, не працює, то так воно все і відбувалося.
Фокусом уваги Анастасії як журналістки завжди були люди: її цікавила соціальна тематика, замовних матеріалів не писала. Свою роботу вона дуже любила, відколи почала працювати після закінчення університету в Бердянську. Зараз їй 33.
— Вона дуже працелюбна і розумна. Емпатична, але раціональна. Миролюбна, ніколи не спричиняла ніяких скандалів. Водночас вона дуже справедлива. Якщо вона розуміла, що щось не так, намагалася це виправити, але ніколи не через конфлікт. Дуже серйозно підходила до своєї роботи, просила читати її статті: «Як тобі? Що думаєш?», — згадує джерело. — Вона дуже любить готувати. Востаннє, коли ми спілкувались, вона робила якусь закатку, кінець серпня все ж таки. Додивлялась «Гру престолів».
Анастасія завжди була худенькою. На момент затримання вона важила 47 кг, тож близькі мають серйозні побоювання за стан її здоров’я в російських ізоляторах. Тим більше, молода жінка має хронічну хворобу і в момент затримання якраз проходила необхідне лікування.
Світлана Залізецька як керівниця журналістки теж відзначає її трудоголізм і відповідальність. Згадує, вмовляла Настю виїхати з окупованого Мелітополя. Марно.
Чому вона не поїхала, як більшість колег, — хоча в місті вже зникали люди, а в травні 2023-го прямо на вулиці затримали журналістку Ірину Левченко з чоловіком? Близька людина пояснює: передусім Анастасія не хотіла залишати родину, яка лишалася в Мелітополі. Крім того, виїзд означав неминучі перевірки на блокпостах і фільтрацію — і вона боялася, що там її і затримають.
Журналістку катували струмом
Приблизно за місяць після зникнення Анастасії з’явилося відео в російських медіа і телеграм-каналах про затриманих у Мелітополі «агентів» . У ролику, поширеному пропагандистськими медіа «Россия 1» та vesti.ru, зафіксовано обшук у її оселі: військові з автоматами заходять до квартири, перевіряють техніку, після чого молодій жінці надягають кайданки і вивозять джипом у невідомому напрямку.
Сім’я тривалий час не могла отримати жодної достовірної інформації. Рідні зверталися в комендатуру і до окупаційної поліції — там заспокоювали: після допиту повернуть, почекайте тиждень-два. Кожного разу це виявлялося брехнею. Показова й офіційна позиція ФСБ: 27 жовтня спецслужба повідомила на своєму сайті, що «мелітопольських агентів» затримували саме її співробітники, але в офіційному листі від 13 жовтня та сама ФСБ відповіла рідним Глуховської, що її не затримували. Cуперечність виявило розслідування від «Слідство Інфо».
Лише через рік з’явилися перші свідчення від звільненої мелітопольської полоненої, яка перебувала з Анастасією в одній камері у підвалі в Мелітополі влітку 2023 року. «Слідство.Інфо» жінка розповіла, що Анастасію катували:
— Я давала їй ліки. Вона сказала, що її також струмом катували. Крики було чутно. Коли Настю до нас привели, вона завжди лежала. Й охоронець приходив і казав: «Приглянь за Настею. Якщо буде погано — стукайте».
Пізніше вирадену журналістку вивезли до Таганрога. Згодом стало відомо, що Глуховська перебуває в одному зі слідчих ізоляторів Пермського краю РФ — за понад 2,5 тис. км від рідної Запорізької області. Міжнародний комітет Червоного Хреста визнав її як особу, позбавлену свободи, однак обставини справи і деталі можливих звинувачень досі не розголошуються. Крихти інформації — то хіба що свідчення інших колишніх полонених, що їх після звільнення повернуто в Україну.
Восени 2025 року завдяки зусиллям рідних, розслідувачів і свідченням людей, які бачили і чули Анастасію в полоні, з’ясувалось, що її справді утримують у СІЗО №3 в місті Кізел у Пермському краї РФ. Місці, яке зажило страшної «слави» через загибель принаймні двох українців-цивільних заручників — міського голови Дніпрорудного Євгенія Матвеєва й журналістки Вікторії Рощиної. Зокрема, свідок, звільнений із полону військовий Євгеній Шолудько, розповів «Слідству.Інфо», що чув Анастасію Глуховську в кізельському ізоляторі. Сюди, за інформацією видання, викрадену журналістку привезли наприкінці літа 2024 року. Станом на осінь 2025-ого вона досі там.
Була там.
«Я навіть не знаю, чи жива вона зараз»
— На жаль, все, що ми дізнаємось про місце утримання Насті, ми дізнаємось постфактум: від людей, яких звільнили з полону і які дають покази в СБУ. Тому інформації дуже мало. І вона завжди з запізненням, — зазначає рідна людина Анастасії. — Восени минулого року вона була в Кізелі. А де вона зараз? Хтозна… По суті навіть, я навіть не знаю, чи жива вона зараз. Ось в чому проблема.
Свої запити у СІЗО в Кізелі, Міноборони РФ та Федеральної служби покарань (рос. ФСИН) з питаннями, де утримують Анастасію, надсилала Міжнародна організація «Репортери без кордонів». Чи варто казати, що від жодної з установ відповіді не було?
За 2 роки і 10 місяців ув’язнення Росія не висунула затриманій журналістці офіційних звинувачень. Лист від слідчого комітету РФ, який фактично про це повідомляє, оприлюднило в рамках розслідування «Слідство.ІНФО»:
Тобто Росія фактично «глушить» інформаційний слід про Анастасію Глуховську. І саме в цій тиші поза правовим полем окупанти місяцями й роками фабрикують справи проти ніяк не захищених ув’язнених людей, безкарно застосовують фізичні і психологічні тортури, вибивають зізнання.
Інкомунікадо: наодинці з катом у грі без правил
За інформацією Медійної ініціативи за права людини, понад 2400 цивільних українців перебувають у місцях несвободи на тимчасово окупованих територіях і в Росії. Частину з них утримують у статусі інкомунікадо, як Анастасію Глуховську.
У звіті Amnesty International «Оглушлива тиша» підкреслюється, що Росія використовує інкомунікадо цілком свідомо і системно.
— Систематичне утримання українських полонених і цивільних осіб Росією інкомунікадо є свідомою політикою, яка має на меті дегуманізувати їх та змусити мовчати, залишаючи їхні родини в агонії очікування новин про близьких, – зазначає генеральна секретарка Amnesty International Аньєс Калламар. – Катування відбувається в повній ізоляції від зовнішнього світу, у якій жертви повністю залежать від своїх мучителів. Це не ряд окремих інцидентів – це системна політика, яка порушує кожен принцип міжнародного права.
Для сімей це означає роки тортур в постійній невизначеності: без відповідей про місце перебування рідних людей, їхній стан і навіть сам факт життя. Відсутність будь-якого зв’язку й інформації змушує близьких проживати найгірші сценарії щосекунди.
Єдиний спосіб знайти бранців у статусі інкомунікадо, на думку правозахисників, — фіксувати кожен випадок викрадення, інформувати державні органи та публічно говорити про факти затримань. Останнього потребують і родичі.
— Це найбільший мій страх, що про неї забудуть, — зізнається близька людина Анастасії.
«Кейс Глуховської»
Історія Анастасії Глуховської стала публічною у квітні 2024-ого, коли Світлана Залізецька озвучила факт її викрадення на засіданні Кампанії Ради Європи. До цього родина вісім місяців шукала її без розголосу.
Справа Глуховської внесена до Платформи Ради Європи для захисту журналістики, це дозволяє постійно вимагати пояснень від російської сторони, попри її виключення з організації.
Паралельно триває тиск міжнародних правозахисних інституцій. «Репортери без кордонів» неодноразово вимагали розкрити інформацію про стан журналістки та її місцеперебування. А нещодавно CRJ (Комітет захисту журналістів) закликав Конгрес США зробити звільнення українських журналістів, незаконно утримуваних Росією, дипломатичним пріоритетом. У відповідній заяві до слухань у Конгресі CPJ наголосив, зокрема, на кейсах Анастасії Глуховської й Ірини Левченко.
НСЖУ веде послідовну кампанію за звільнення колеги, поєднуючи інформаційну роботу з міжнародною координацією. У співпраці з міжнародними партнерами ініціюються звернення до урядів із вимогою зробити звільнення українських журналістів пріоритетом.
Голова Спілки Сергій Томіленко залишається одним із ключових публічних голосів у цій справі. Він наполягає на незаконності утримання журналістки, вимагає підтвердження її місце перебування та підкреслює, що ізоляція інкомунікадо = насильницькому зникненню. Під час міжнародних зустрічей у Женеві, Відні, Стокгольмі наголошує: кожен зниклий журналіст — не статистика, а людина, яка працювала з фактами і правдою.
НСЖУ також поширює результати розслідувань, організовує публічні заходи, створює мультимедійні проєкти, зокрема фільм «Звільнити слово», де історія Глуховської звучить як доказ системного переслідування медійників, і вже згадуваний проєкт «Розстріляна свобода слова».
Колишній ув’язнений журналіст, звільнений з майже 3-річного російського полону у 2024-ому, заступник Голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял сказав:
«Я певен, вони там знають, що ми їх підтримуємо. Коли перебуваєш в ув’язненні, будь-яка інформація, що про тебе пам’ятають і всім про тебе нагадують, допомагає та пробивається тонкою ниткою світла, за яку ти тримаєшся. Ниткою, яка веде тебе до виходу».
Настю, ми не дамо обірвати цю нитку.
Вікторія Мальована, інформаційна служба НСЖУ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Список журналістів, які перебувають у російському полоні (оновлюється).
Дискусія з цього приводу: