Це вже третя поїздка канадського незалежного журналіста-фрілансера Скотта Дугласа Джейкобсена до України. Для нього важливо бути тут особисто і бачити те, що відбувається, на власні очі. Переконаний, що таким чином робить свій внесок у підтримку громад, які для нього важливі. Ця поїздка є найтривалішою з усіх його візитів до України. Кожного разу, вирушаючи в подорож, Скотт шукає фінансову підтримку – досі здійснював їх особистим коштом, за рахунок спонсорів або завдяки гонорарам за статті. Цікаво, що гроші на свою першу репортажну поїздку заробив, працюючи на кінній фермі.
«Якщо медійники з інших країн їдуть в Україну, якщо вони вирішили розповідати ці історії, я думаю, у цьому є принаймні певна подоба етичної поведінки, що виходить за межі самого завдання. Професійний обов’язок неупередженості може здаватися далеким, навіть холодним, але це не обов’язково означає брак турботи, занепокоєння чи людського взаєморозуміння».
Скотт Дуглас Джейкобсен вже побував у Києві, Одесі, Миколаєві, Херсоні, Дніпрі, Харкові, Сумах та Полтаві. У 2024 році під час поїздки до Полтави він став свідком і висвітлив наслідки масштабного удару по місту. Кількість загиблих там сягнула 55 людей, поранених перевищила 3 сотні.

До Харківського центру журналістської солідарності НСЖУ він приїхав, щоб зібрати матеріал для кількох статей. Скотт пише і про оперативні новини, але основну увагу приділяє глибоким матеріалам, у яких коментарі українців поєднуються з думками експертів. Однією з тем, яку він досліджує, є питання, чи люди, які переживають війну та тривалу кризу, частіше звертаються до містичних або надприродних пояснень подій, і чи може це призвести до довгострокових змін у світогляді. Одним із поштовхів до такої розвідки стало одне зі звернень Президента Володимира Зеленського, де він сказав: «Бог на нашому боці».
Скотт також досліджує зміни у роботі медіа: як українських, так і іноземців. Наголошує, що в умовах тривалої війни солідарність у цій сфері має критичне значення – особливо підтримка психічного здоров’я журналістів. У Канаді існує мережа організацій, що займається цим питанням. Він вважає, що подібну підтримку в Україні потрібно посилити.
«Я не відчуваю страху, приїжджаючи в Україну та міста на лінії фронту, але під час повітряної тривоги та вибухів у мене мимоволі виникає фізична реакція страху. Я дотримуюся думки, що за будь-яких обставин обов’язок журналіста – залишатися неупередженим і виваженим. Тут я усвідомив, що найдоречніша реакція на трагедію – незалежно від того, чуєш ти про неї чи бачиш на власні очі – це просто слухати та тихо бути поруч. «Голлівудська ідея» про великі емоції є здебільшого хибною. Для мене вона зникла.
Українські журналісти стикаються з величезним, тривалим емоційним тиском і трагедією, переживаючи цю війну з 2014 року. З часу повномасштабного вторгнення росії у 2022 році було вбито понад 100 працівників ЗМІ. Українські медіапрацівники мусять залишатися непохитними, тоді як іноземні журналісти можуть змінювати як місце перебування, так і свою позицію.
Люди дивуються, чому так багато іноземних журналістів їдуть через певний час. Це свідчить про фундаментальну спрямованість мейнстрімної журналістики. Вони працюють за редакційним дорученням, виконують завдання у встановлені терміни, а потім їдуть. Отже, вони приїхали, проявили зацікавленість і поїхали, бо початковим фактором було завдання, робота. Вони виконали роботу, а потім поїхали додому або на інше завдання. Це не моральна ідентифікація чи зрада, а відображення кар’єри, пов’язаної з подорожами.
Тому іноземні журналісти повинні розуміти непохитну відданість та труднощі своїх українських колег. Хоча «поїздки» до України можуть давати відчуття оновлення, українські журналісти переживають «марафон емоційної трагедії в уповільненому темпі», – сказав Скотт Дуглас Джейкобсен.

Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності у Харкові – телефон: 093 813 75 44 (координатор Ганна Черненко)
Харківський ЦЖС

























Дискусія з цього приводу: