Нині угорська влада контролює до 80 відсотків преси в країні. Проте, своїм протистоянням Україні і Європі керівництво Угорщини лише працює проти угорців, – переконаний Надзвичайний і Повноважний Посол України Дмитро Ткач — доктор політичних наук, професор, який двічі представляв Україну в Угорщині та обіймав посаду заступника Міністра закордонних справ України.
Нині, коли в Угорщині наближаються парламентські вибори 12 квітня, питання українсько-угорських стосунків стають особливо актуальними. Пропонуємо вашій увазі ексклюзивне інтерв’ю дипломата інформаційній службі НСЖУ.
— Дмитре Івановичу, у медійному просторі Угорщини створюється, особливо в останні роки, дуже несприятливий щодо України клімат. Як би ви оцінили стан свободи преси в Угорщині?
— Віктор Орбан, повернувшись до влади у 2010 році, системно захопив у свої руки практично всі засоби масової інформації. А для тих медіа, що були опозиційними, він доклав зусиль створити їм максимум проблем, щоб вони не могли нормально працювати. Тож сьогодні 70–80 відсотків угорських засобів масової інформації — від газет до інтернет-видань, радіо і телебачення — контролюються правлячою партією «Фідес». Вони тримають їх у руках, і ці медіа подають інформацію так, як потрібно партії.
Я, до речі, написав на цю тему монографію. Спочатку, коли захищав дисертацію по Угорщині, я дослідив, як влада в Угорщині трансформувалася з комуністичної в демократичну — по всіх інституціях, від президента до засобів масової інформації й місцевого самоврядування. Але потім, коли в них пройшла зворотна трансформація — від демократії до авторитаризму, — я написав ще одну книжку. Там я детально пишу про роль медіа, тому що саме засоби масової інформації відіграли ключову роль у тому, що Орбан тричі перемагав на виборах з конституційною більшістю. Він поміняв конституцію під себе, ухвалив потрібні закони. Це дуже цікавий і повчальний досвід, і на нього мають звернути увагу демократичні країни, де сьогодні також відбуваються схожі процеси.
— Якими механізмами угорська влада контролює медіа? Це пряме керування? Юридичний тиск? Залякування?
— Механізми комплексні. Більшу частину засобів масової інформації вони взяли під контроль і повністю диктують їм редакційну політику. Лояльні медіа отримують державні замовлення та величезне бюджетне фінансування. А опозиційні ЗМІ душать усіма можливими методами: не дають жодної копійки, здійснюють жорсткий контроль. Якщо якийсь опозиційний засіб масової інформації отримує підтримку з-за кордону, це карається законом і кваліфікується мало не як зрада. Це комплексна політика, і вона дає Орбану та його партії певні дивіденди.
— З чим пов’язані проросійські наративи, які зараз звучать в угорських ЗМІ та у виступах представників влади?
— Раціонально це пояснити важко. Коли Орбан на початку 1990-тих тільки створив свою партію, по всій Угорщині були розклеєні два плакати. На першому — чоловік у радянському кашкеті і напис «Росіяни, ідіть додому!». Це робив «Фідес». Другий плакат: зверху — Брежнєв цілується з Гонекером, знизу — хлопець із дівчиною, і підпис «Вибирай». Це також був «Фідес». Тобто вперше до влади вони прийшли саме на антиросійській риториці.
В Угорщині серед населення жива історична пам’ять: революція 1848 року, яку придушили російські війська і повстання 1956 року, яке придушили радянські танки, — але всі кажуть не «радянські», а «російські». Ці антиросійські настрої нікуди не зникли, бо історію не змінити.
Чим Орбан пояснює свою позицію? Суто економічними інтересами: дешевий газ, дешева нафта. Але це працює проти нього. Петер Мадяр, який зараз є одним із його головних конкурентів, дуже активно це використовує. Я думаю, тут Орбан трохи програв: він або не розуміє цього, або вже зайшов так далеко, що повертатися назад уже неможливо.
— Кажуть, що протистояння з Україною, зокрема особисто із Володимиром Зеленським, стало основною рисою нинішньої передвиборчої кампанії в Угорщині.
— Усередині Угорщини – доволі тяжка ситуація — і економічна, і соціальна. І Орбан обрав для себе шлях пошуку зовнішнього ворога, щоб перемкнути увагу людей і лякати їх. Він перемкнувся на Україну, бо тут війна. Каже: якщо ми не будемо при владі, Угорщину втягнуть у цю війну, у нас забиратимуть зброю. Хоча, до речі, угорці роззброїлися до мінімуму — в них практично нічого немає.
Другий «ворог» — це Євросоюз, але це взагалі анекдот, бо Угорщина виконує роль собаки, який кусає руку людини, котра дає їй м’ясо. Без фінансування від ЄС Угорщина просто не виживе, адже Євросоюз фінансує їхнє сільське господарство, яке в занепаді, хоча колись це була одна з найпотужніших аграрних країн радянського блоку.
Орбан заповнив Україною цю нішу «ворога» і на цьому будує свою передвиборчу кампанію. Я думаю, що це його дуже велика помилка. Побачимо, чим усе закінчиться.
— А Україна на фоні Угорщини? Чи є небезпека такої самої авторитарної трансформації?
— Така небезпека існує завжди. Але в Україні інший народ, інша політична традиція, інша політична ситуація. Я вважаю, що подібне в Україні неможливе.
— Незважаючи на те, що в Україні триває війна, Україна стабільно покращує свій рейтинг свободи преси. Чи здатна Україна стати взірцем для Угорщини та інших центральноєвропейських країн у цьому питанні?
— «Поживемо — побачимо», — як кажуть. В Україні є всі можливості для того, щоб справді стати взірцем. На мій погляд, сьогодні в Україні є вільна преса, вільні засоби масової інформації. Велику роль відіграє Національна спілка журналістів України, яка досить потужно працює і допомагає журналістам бути незалежними. Якщо «зірки стануть вдало», я думаю, ми можемо слугувати взірцем. Такі можливості в нас є, і дай Боже, щоб так і було.
— Зараз 28 цивільних журналістів перебувають у російському полоні, у місцях несвободи. Наскільки можливо методами дипломатії домогтися їхнього звільнення?
— Я думаю, що це можна зробити тільки методами дипломатії. Мої колеги-дипломати, які сьогодні працюють над цим, використовують усі можливості для того, щоб звільнити не лише журналістів, а й військових, цивільних людей, які перебувають у полоні. Ви ж бачите, що підключають усіх — від Папи Римського до різних глав держав.
Журналісти — це ті люди, які потрапили в полон тільки через те, що мали свою позицію й її озвучували. Я б рекомендував нашим дипломатам у першу чергу турбуватися про журналістів і, звісно, не забувати про всіх інших, хто страждає, тому що полон — це дуже тяжке випробування.
— Яке послання ви як дипломат і медіаексперт могли б адресувати угорським журналістам напередодні квітневих парламентських виборів?
— Я побажав би їм лише одне: бути чесними. Бути чесними й не піддаватися фейкам і провокаціям. Чесність у журналістиці — це величезна справа. Журналісти, які продаються за гроші, рано чи пізно за це поплатяться. Нечесність не тільки піде з тобою в могилу — вона залишиться після тебе. Всі твої статті, усі твої матеріали залишаться. І про тебе думатимуть як про людину нечесну, як про того, хто порушив головні принципи журналістики — бути незалежним, бути правдивим, бути чесним. Я побажав би їм просто подумати про те, що буде завтра, як вони дивитимуться в очі своїм дітям і внукам. Це головне.
Бесіду вів Максим Степанов
