Не встигли оговтатися від безгрошів’я після реформування, від негараздів із недобросовісним поштовим монополістом, як непрошеним гостем завітав covid-19. Та наші газетярі рук не опустили, вони борються, щоб не просто зберегти видання в час пандемічної кризи, а зробити їх цікавішими і потрібними людям.
Ось такий приклад – з Черкащини, де уже 90 років виходить у світ газета «Вісник Городищини».
ГАЗЕТНІ СТАНДАРТИ: ОБСЯГ, ТИРАЖ, ЗМІСТ, ШТАТ.
В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ.
ОБСЯГ.
Раніше «Вісник Городищини» виходив на 12 сторінках. А потім, коли Жидачівський комбінат «наказав довго жити» (усі редактори це пам’ятають), виникли великі проблеми з папером. І тоді друкарня попросила редакцію перейти на менший обсяг – на вісім шпальт, бо на той час їм просто не було де купити той папір.
Інтереси друкарні й редакції співпали, газету стали випускати на восьми сторінках. Але при необхідності (таке буває, наприклад, під час виборів або коли готуються великі іміджеві матеріали) обсяг «Вісника Городищини» збільшується.
ТИРАЖ.
Тут усе складно: кількість передплатників останнім часом знизився з 3600 до небувалих близько 1500 примірників. Ще певну кількість примірників розповсюджують у роздріб, на пунктах продажу.
Причину зменшення кількості передплатників у редакції вбачають одну: дуже сильно підводить пошта, і не тільки постійним підвищенням тарифів. Ольга Дяглюк розповідає:
– Багато листонош звільнилися, бо кому сподобається проходити з важкою сумкою по городищенських пагорбах по кілька кілометрів на день за зарплату 2000 гривень? В одному з мікрорайонів узагалі закрили відділення, і з доставкою газети стало зовсім сутужно. Навіть у центрі міста, за 200 метрів від редакції, читачі не отримували газету.
Втратили читачів і в результаті територіальної реформи, коли частина Городищенського району відійшла до Звенигородського, частина – до Черкаського районів. По-перше, думається, колишнім городищанам тепер цікаво мати інформацію по своєму нинішньому, а не колишньому району. По-друге, доставка. Як зазначає пані Ольга, розповсюдження газети по області обійдеться в рази дорожче, ніж в одному районі. А піднімати вартість передплати не можна: люди за нинішніх економічних проблем не готові платити за газету високу ціну, як би вони її не любили.
Тому питання перереєстрації поки залишається відкритим: газета залишається в межах Городищенської ОТГ, сфера розповсюдження – місцева.
Такий статус дозволяє оголошувати передплату на 2021 рік, чим редакція нині і займається. Тим більше, що поряд з усіма проблемами з’явився шанс «підтягнути» читача з Черкас, із Сміли, інших районів, де до цього вже читали газету в електронному варіанті.
Якщо говорити про електронну передплату, у «Вісника Городищини» є читачі не тільки в Черкаській, а й у Кіровоградській області, в Одесі, за кордоном. Їх не так багато, як хотілося б, але вони є, і в основному це вихідці з Городищенського району. І це означає, що газета забезпечує їх якісною інформацію про життя малої батьківщини.
ПРО ЩО ПИШУТЬ.
– Не раз доводилося почути, що люди стомилися від всеукраїнських телеканалів, коли випуски новин побудовані на інформації про катастрофи, аварії, вбивства, – каже Ольга Дяглюк. – Людям, особливо тепер, не вистачає оптимізму і їм цікаво знати, що відбувається там, де вони живуть і ростять дітей, що радує і які є проблеми. Людям цікаво знати, як працюють депутати, що коїться в комунальних службах, школах, лікарнях, на підприємствах. Ми про все це розповідаємо, додаючи родзинок в кожному номері літературною, історико-краєзнавчою, іншими тематичними сторінками – жіночою «Яблунька», дитячою «Зернятко», «Кулінар».
Городищани знаходять свої улюблені теми, і кожна сторінка, судячи з листів і телефонних дзвінків до редакції, вже має свого читача. Із задоволенням читають і розповіді про наших земляків.
Чекають читачі і колеги в редакції повернення з відпустки головного редактора Ольги Дяглюк, щоб знову на сторінках газети було більше аналітики і журналістських розслідувань.
КОШТИ.
Заробляють, як усі: передплата (в тому числі й електронна), реклама, не дуже часті іміджеві публікації, І проблеми такі ж, як у всіх: на зменшення кількості передплатників під час карантину накладається і скорочення обсягів реклами.
Знайшли вихід через взаємовигідну співпрацю з Мліївською ОТГ. Голова ОТГ виявився людиною, що добре розуміє вагу друкованого слова, а в редакції змогли допомогти, видаючи «Громада і час». Спочатку це була вкладка в газету на двох сторінках, а потім в ОТГ погодилися з думкою головного редактора, що не треба економити і треба робити окремий випуск.
Тепер окрема газета Мліївської ОТГ щомісяця виходить у світ на чотирьох сторінках А3, жителі сіл та селищ мають можливість отримувати інформацію про життя своєї громади в сконцентрованому вигляді. А в редакції з’явилася можливість додаткового заробітку.
До речі, в справі розповсюдження додатку з Укрпоштою не зв’язувалися, оскільки там виставили ціну вищу, ніж витрати на весь випуск. В ОТГ самі забирають тираж і розповсюджують його по підприємствах, серед жителів.
На жаль, спроби співпраці з деякими іншими ОТГ, навіть коли редакція пропонувала їм дуже лояльні умови випуску видань громади, видавати свої газети поки що не готові. Судячи з усього, даються взнаки чиновницька закостенілість, якісь внутрішні непорозуміння в керівництві тих ОТГ. Можливо, побачивши приклад Млієва, інші також зрозуміють користь таких локальних газет?
Інформацію від редакції «Вісника Городищини» можна знайти у Фейсбуці, де викладається перша сторінка кожного номера газети. Активно наповнюється сайт «Вісник Шевченкового краю», який веде Володимир Чос.
Чому не «Вісник Городищини»? Як пояснюють, на сайті подається інформація не тільки з Городищенського, а й із сусідніх районів. Тут дають іміджеві матеріали, все більше рекламодавців воліють розмістити свою інформацію на цій платформі.
Повідомлення про сайт, його адресу дають в друкованій газеті, і по тому, як збільшується кількість відвідувачів, можна зрозуміти, що сайт має популярність.
ХТО РОБИТЬ ГАЗЕТУ.
В редакції гордяться своїми династіями. Багато років працював у «Віснику Городищини» фотокореспондентом батько головного редактора Ольги Дяглюк – Іван Дяглюк. А батько Марини Глущенко – Євген Глущенко – свого часу очолював редакцію.
Колись в штаті тільки творчих співробітників було четверо. Теперішній штат – усіх разом п’ятеро . А працюють фактично четверо, бо головний редактор Ольга Дяглюк зараз в декретній відпустці. Маючи міцні тили, редактор долучається до редакційних клопотів, тільки коли справа вимагає саме її втручання.
Обов’язки головного редактора виконує нині менеджер з реклами Людмила Шепеленко. Працюють у штаті головний бухгалтер Руслана Лищенко й оператор комп’ютерної верстки Марина Глущенко.
– Працюємо, мов одна сім’я, – каже пані Ольга. – У нас немає поняття ділити, що це моя робота, а це твоя робота, кожен ладен підстрахувати свого колегу, зробить усе, щоб газета вийшла в світ вчасно. Ніхто не пройде повз цікаву тему, а принесе її в редакцію, кожен старається залучити нового рекламодавця. А при необхідності (наприклад, треба, щоб підготувати матеріал, побувати на сесії районної або міської ради, на якомусь важливому заході) на допомогу приходять колеги-ветерани, за що ми їм дуже вдячні.
За зміст газети, як уже сказано, відповідає випусковий редактор Володимир Чос, він же на сьогоднішній день єдиний у редакції журналіст. І про цю дивовижну людину варто сказати окремо.
Маючи обмежені можливості у русі, він з тижня у тиждень, з місяця у місяць, з року в рік разом з Ольгою Дяглюк, а тепер з журналістами-волонтерами, які час від часу приходять на допомогу, наповнює матеріалами вісім газетних шпальт.
При цьому, якщо перегорнути сторінки «Вісника Городищини», можна упевнитися: кожна зі шпальт – це актуальне багатотем’я, викладене легко, стисло і водночас чітко та повно. Одним словом, усе так, як завжди вимагає від колег головна редактор – «щоб на сторінках не було великих ряден, щоб у кожному номері було не менше сорока матеріалів».
Ольга Дяглюк розповідає:
– Володя – майстер інформації і настільки творча людина, що багатьом з нас треба у нього повчитися. Працює він дистанційно, багато спілкується через відеозв’язок, а на допомогу йому приходять телефон, скайп, вайбер. Його добре знають у місті, охоче з ним спілкуються, практично ніколи не відмовляються дати інформацію і керівники, і рядові працівники, і жителі міста, до яких він звертається. Коли він усе встигає, залишається тільки здогадуватися і дивуватися.
До того ж, як з’ясувалося, Володимир Чос цікавиться історією, веде в газеті краєзнавчу сторінку «Вежа». За свою журналістську та краєзнавчу роботу він отримав ряд відзнак, зокрема Почесний громадянин Городища та Почесний краєзнавець України.
До всього, навіть трохи неочікувано почула від пані Ольги, що на рахунку Володимира є двадцять (!) виданих книжок. Допомагали їх видавати меценати, рідна редакція, частину книжок видав власним коштом.
Як розповів сам Володимир Чос, народжуються його книжки з газетної роботи. Він каже:
– Щодня спілкуюся з багатьма людьми і, якщо стаю свідком курйозних випадків – пишуться гуморески, з ліричних історій з’являються оповідання. А розповіді старожилів стають основою для краєзнавчих книг. Також знаходжу інформацію у стародруках.
Зазираю на сайти університетів Гарварда і Стенфорда, де оцифровано і виставлено у відкритий доступ чимало унікальних документів, що стосуються історії нашого краю.
Володимир Чос став першим автором, хто написав і видав книги з історії свого рідного міста: “Городище: велика історія маленького міста” (2011) та “Городище – рідне місто” (2017). Він радіє, що його книжки стали навчальними посібниками на шкільних уроках.
