Зранку 20 серпня 2023 року в тимчасово окупованому Мелітополі російські силовики затримали журналістку Анастасію Глуховську. Відтоді минуло понад два з половиною роки. За цей час родина не отримала жодного офіційного підтвердження її місця перебування, не мала можливості листування чи телефонних розмов і досі не знає її процесуального статусу, пише ZMINA.
Відомості про те, де може перебувати викрадена журналістка, надходять лише від звільнених бранців. І останнє зафіксоване місце перебування – це ізолятор у місті Кізелі Пермського краю. Це СІЗО відоме тим, що там померли щонайменше двоє українських бранців – міський голова Дніпрорудного Євген Матвєєв та журналістка Вікторія Рощина.
Про роботу до повномасштабного вторгнення, викрадення та пошуки Анастасії Глуховської розповіли ZMINA її колега Світлана Залізецька та близька людина, імені якої ZMINA не називає з міркувань безпеки.
Близькі журналістки дізналися про її затримання від знайомих. За наявною інформацією, близько п’ятої ранку 20 серпня 2023 року до квартири, де мешкала журналістка, увірвалися люди у військовій формі без розпізнавальних знаків. Вони провели обшук, вилучили комп’ютери, телефони, флешнакопичувачі та іншу техніку. Частину процесу затримання зафіксували камери відеоспостереження. Після цього жінку вивезли в невідомому напрямку. Того ж дня, за словами місцевих жителів, у місті затримали від 30 до 50 людей, зокрема адміністраторів мелітопольських телеграм-каналів. Родина вважає, що це була хвиля одночасних затримань.
Восени 2023 року російський пропагандистський телеканал показав сюжет про затриманих у Мелітополі. У ньому йшлося про нібито “публічні заклики до терактів”, “держзраду” та “шпигунство”. За словами близьких, серед фігурантів сюжету була й Анастасія Глуховська. За російським законодавством, такі статті передбачають від 12 до 20 років позбавлення волі. Водночас родина не отримувала офіційного повідомлення про підозру чи вирок, а жодного суду, за наявною інформацією, не було.
“Вона досі в статусі інкомунікадо. Немає суду, немає обвинувачення, немає жодного офіційного підтвердження, де вона”, – розповідає близька людина журналістки, яку ми не називаємо з міркувань безпеки.
11 квітня 2024 року ім’я Анастасії як російської бранки вперше пролунало публічно. На першому засіданні кампанії Ради Європи “Журналісти мають значення” і головна редакторка медіа “РІА-Південь” Світлана Залізецька говорила про ув’язнених мелітопольських колег редакції. До цього український бік не розголошував цього кейсу з міркувань безпеки та на прохання родини. Інформація про можливі місця утримання надходила фрагментарно – від людей, яких звільнили під час обмінів. За цими свідченнями, спочатку журналістку утримували на одному з підприємств в окупованому Мелітополі, перетвореному на катівню, де її піддавали тортурам, зокрема електричним струмом. Згодом – у Таганрозі, зараз останнім місцем перебування журналістки називають СІЗО російського міста Кізел Пермського краю.
“Супердисциплінована в себе в голові”. Про журналістську роботу
Анастасія Глуховська родом із Запорізької області. Після школи вона вступила до університету в Бердянську на спеціальність “журналістика”. За словами нашого джерела, вибір професії не був спонтанним. Анастасія завжди вирізнялася любов’ю до читання, добрим словниковим запасом і здатністю чітко формулювати думки. Під час навчання вона відповідально ставилася до завдань, швидко опанувала практичні навички роботи з текстами й уже в межах університетської практики почала співпрацювати з місцевими медіа. Після завершення навчання залишилася працювати за фахом.
“Вона ніколи не працювала в жанрі гучних викриттів чи політичних розслідувань. Це були публікації про місто і людей. Але вона ставилася до цієї роботи дуже серйозно”, – розповідає джерело.
Анастасія Глуховська прийшла до РІА-Південь після закриття районного телебачення Мелітополя. Для редакції вона стала справжньою знахідкою – трудоголік з великим бажанням розвиватися. За словами головної редакторки Світлани Залізецької, Анастасія відразу проявила себе як надзвичайно працьовита і відповідальна:
“Вона багато працює, і вона така вперта – якщо їй доручити щось, то вона завжди буде шукати й розслідувати”.
Перше завдання Анастасії в редакції полягало у висвітленні відкриття ялинки на Новорічній площі. Це був культурний захід, але він став випробуванням для новачка. На відміну від телебачення, де новини готують заздалегідь, в онлайн-медіа потрібно було працювати максимально швидко – спочатку опублікувати відео в телеграм-каналі, дати короткий текст, а потім підготувати розгорнутий матеріал для сайту.
“Вона дуже швидко, як бальзам на душу, відразу зрозуміла, що від неї потрібно і як подати матеріал”, – згадує Світлана.
Анастасія опанувала весь цикл контенту – від знімання до монтажу і публікації. Редакція користувалася невеликими камерами та фотокамерами, і кожного журналіста навчали бути універсальним. Її основний фокус був на соціальних і культурних темах. Анастасія писала про людей і громаду, висвітлювала їхні проблеми, місцеві ініціативи, бувши своєрідним комунікатором між містянами та посадовцями.
“Якщо є якась проблема соціального характеру, вона спілкувалася з людьми, потім – з посадовцями, щоб прискорити розв’язання тієї чи іншої проблеми”, – пояснює головна редакторка РІА-Південь.
Водночас журналістка не займалася політичними чи кримінальними темами, лише соціальний або культурний аспекти.
Особливу увагу Анастасія приділяла мові. Вона писала українською грамотно і красиво, що рідкість у регіональних медіа:
“Я пишалася тим, що вона гарно володіє українською мовою. Це пішло ще з телерадіостудії РТБ – там українською вже тоді давали новини”.
Її тексти завжди були структуровані й етичні, передавали атмосферу події та емоції учасників. Важливою характеристикою Анастасії була відповідальність і здатність планувати роботу. Вона ніколи не зривала дедлайни й завжди вчасно виконувала завдання.
“Вона настільки вміла все таймменеджерити, що в неї ніколи не було такого, що вона писала в останню ніч. Якщо матеріал потрібно було здати до певного часу, він обов’язково був готовий”, – розповідає Світлана.
“Вона супердисциплінована в себе в голові. У неї все розкладено по поличках – і в роботі, і в житті”, – додає наше джерело.
“Не можна чекати”. Про викрадення
На момент повномасштабного вторгнення РФ в Україну журналістка вже не працювала в редакції РІА-Південь. 24 лютого 2022 року вона перебувала в Мелітополі. Перші тижні повномасштабної війни минали в коротких повідомленнях – чи всі живі, чи є світло, чи працюють магазини. У місті відбувалися вуличні бої, згодом встановилась окупаційна адміністрація. Питання виїзду з окупованої території обговорювалося. Проте у 2022–2023 роках дорога з Мелітополя була складною і небезпечною – фільтраційні перевірки, обмежені маршрути, ризик затримання в дорозі. Для багатьох людей рішення залишатися було пов’язане з родиною, житлом і відсутністю гарантій безпеки. Анастасія залишалася в місті разом з родичами. В березні 2022 року російські окупанти дізналися, що головна редакторка РІА-Південь виїхала з міста, і почали переслідування журналістів. У редакції та в будинку родини Залізецької пройшли обшуки, вилучили обладнання та камери.
Після затримання Анастасії її родина почала діяти одразу. Ті, хто залишався в окупації, намагались отримати інформацію в комендатурах. В Україні подали заяву до поліції, за якою там відкрили кримінальне провадження, провели необхідні слідчі дії, зокрема відбір зразків ДНК. Звернення скерували до міжнародних організацій.
“Не можна чекати. Нам теж казали – почекайте три дні, почекайте тиждень. Але треба одразу фіксувати викрадення, звертайтеся одразу в поліцію і СБУ”, – каже наше джерело.
“Статус інкомунікадо”. Про два з половиною роки без новин
Водночас за два з половиною роки жодного зв’язку з Анастасією в родини не було. Відсутність формального статусу означає, що вона позбавлена права на листування, дзвінки чи передачі. Інформація про неї надходить лише з чужих слів. Найбільша проблема в справі – невизначеність. Російські пропагандистські ресурси заявляли про “шпигунство” і “держзраду”, але офіційних процесуальних документів у “справі” Глуховської немає. Невідомо, чи відкрито кримінальну справу, чи відбувся суд, чи є вирок. Остання неофіційна інформація про журналістку надійшла восени 2025 року – від військовополоненого Євгенія Шолудька, звільненого під час обміну. Він повідомив, що чув її прізвище серед утримуваних.
“Ми не знаємо навіть, чи вона жива. І це найстрашніше – жити без підтвердження”, – говорить близька людина журналістки.
Вже минуло більш ніж два з половиною роки з моменту затримання Анастасії Глуховської. Офіційного підтвердження її місця перебування немає. Процесуальний статус невідомий. Контакту з родиною не було.
Історія Анастасії – одна з багатьох історій цивільних, яких утримують без публічно підтвердженого статусу. Єдине, що залишається незмінним у близьких журналістки, – очікування відповіді про Глуховську і надія на обмін.
Дискусія з цього приводу: