Головний редактор «Леополіса» Андрій Болкун поєднує службу в ЗСУ з керівництвом редакцією, команда працює по домівках із зарядними станціями, а влада регулярно «рекомендує» себе не критикувати. Про те, як регіональне медіа тримає позицію в часи війни – у розмові з редактором.
Це наш другий матеріал із серії про локальні медіа. Раніше ми писали про те, як чернівецьке медіа агентство «А.С.С.» розвивається на медіаринку, де прибутковість є радше винятком.
У квітні 2026 року львівському інтернет-виданню «Леополіс» виповниться десять років. За цей час редакція пережила зміну засновників, пандемію, повномасштабну війну та судові позови через розслідування. Андрій Болкун очолює видання від самого заснування, але останні два з половиною року керує дистанційно – адже служить у Збройних силах України.
Плагіат, фейки, тиск з боку влади
– Загалом відвідуваність падає, тому що з’явилися телеграм-канали, які «дуже активно працюють». Це одна з серйозних проблем, – констатує Болкун. Журналісти «Леополіса» можуть витратити години на перевірку інформації та підготовку матеріалу, а анонімні «медійники» просто крадуть готовий контент.
Але основна проблема – не в плагіаті.
– Є чимало анонімних телеграм-каналів, які інформацію не перевіряють. Дуже багато є фантазій, є просто вигадані новини. До справжніх журналістських стандартів багатьом телеграм-каналам далеко, – пояснює редактор. Така конкуренція змінює звички аудиторії. – Звичайні читачі звикли читати короткі тексти. Люди розучилися аналізувати, читати довгі тексти, робити якісь висновки.
Ще одна серйозна проблема – тиск з боку влади.
– Від керівництва обласної адміністрації прямо дають «рекомендації» не критикувати їх, – каже Болкун. – Були у нас спроби зняти критичний матеріал від одного з депутатів міської ради. Але, звичайно, ми його не зняли…
Війна додала своїх складнощів.
– Зараз існує шалена проблема з закупівлями. Органи влади, посилаючись на війну, закривають доступ до багатьох документів. Я думаю, там є цілий величезний пласт для майбутніх журналістських розслідувань, – каже редактор.
Як виживають: команда, незалежність, енергостанції
Команда «Леополіса» – це три випускові редактори, один штатний журналіст, кілька позаштатних і власкори в районах Львівщини.
– Є багато людей, які нам дописують, – це фрілансери, розслідувачі. Тобто, вони нам дають матеріали, ми погоджуємо теми, вони їх досліджують і нам дають для публікації, – пояснює структуру роботи Андрій Болкун.
Унікальна риса редакції – 90% працівників є членами Національної спілки журналістів України.
– Це, напевно, єдина редакція, де працює стільки членів Спілки журналістів. На Львівщині – точно єдина редакція, – з гордістю зазначає головний редактор.
З початком війни редакція перейшла на дистанційну роботу. Так безпечніше і надійніше з погляду електропостачання. Якщо в офісі вимкнуть світло, робота зупиниться. А коли люди працюють з різних точок міста, завжди хтось має електрику.
Проблему енергозабезпечення допомогла розв’язати Спілка журналістів. Завдяки кільком проєктам вдалося забезпечити працівників редакції зарядними станціями, тож видання працює стабільно – як каже редактор, «практично 24 години на добу, майже щодня».
Ключовий фактор виживання – фінансова незалежність від олігархів – як великих, так і місцевих.
– Я зареєстрував сайт, торгову марку «Leopolis News» як фізична особа. Практично ми в добрій ситуації, тому що не маємо ніякого зовнішнього власника, – підкреслює редактор.
Фінансування диверсифіковане: видання має угоди на висвітлення роботи з органами місцевого самоврядування, з бізнесовими офіційними структурами, з навчальними закладами. Є багато комерційної реклами.
– Якщо ми цікаві, якщо нас читають, якщо зростає відвідуваність – це важливо для рекламодавців, – каже редактор.
Ефект від розслідувань
Попри всі складнощі, робота дає результати.
– Наші публікації, в принципі, досягають своєї мети. Тому що в нас є приклади, коли ми писали, що деякі тендери не потрібні, нелогічні – вони були скасовані, – розповідає Андрій Болкун.
Нещодавно вийшов великий матеріал про те, що міська рада у Львові незаконно встановлює місця для паркування.
– Це резонансна справа, в принципі, на цілу Україну, – каже редактор. – Хоча влада намагається такі речі замовчувати, ігнорувати. Але нічого, лупаємо сю скалу, як писав Франко.
Але – жодної упередженості. Видання критикує міську владу за погане і хвалить за добре.
– В нас на сайті тем-табу не існує. Ми пишемо практично про все. Хоча війна внесла свої корективи. Ми не критикуємо Сили оборони, Збройні сили України. Ми не критикуємо правоохоронні органи. Хоча, звичайно, якщо трапляються корупційні моменти, які вже мають офіційну позицію у вигляді прес-релізів тих чи інших структур, це ми даємо.
Редактор в армії
Андрій Болкун понад півроку керує редакцією дистанційно – з місця служби у ЗСУ.
– Як це можливо? Насамперед, керівник має так розробити структуру видання, щоб вона працювала без нього. Є заступник. Я ж не «сиджу на стрічці», не вичитую текстів. Я відповідаю за загальні, глобальні ідеї, стратегічні моменти, – пояснює він. – Останні пів року не часто буваю у Львові. Але сучасні засоби зв’язку дають можливість працювати на відстані. Крім того, я зараз служу в комунікаційній сфері ОК «Захід». Тому мені трохи легше. Багато публікацій ми робимо і про Збройні сили, і про наших воїнів.
Попри загальне падіння відвідуваності, яке відчувають усі інтернет-видання (що є наслідком поширення інтернет-каналів), Андрій Болкун не засмучується, адже читачі «Леополіса» – це люди «не те що елітні, але принаймні такі, які мають власну думку й, читаючи, роблять свої висновки».
– Нас читають люди, які ухвалюють рішення, мають вплив. Для мене важливим показником є рекламодавці. Якщо вони офіційно дають нам рекламу, значить у нас все нормально, – каже редактор.
Редакція присутня в соцмережах – фейсбуці, інстаграмі, телеграмі. Аудиторія там – не багатотисячна, але, як каже Андрій Болкун, «Леополісу» достатньо категорії людей, які його постійно читають.
Нещодавно видання (єдине зі Львівщини) відзначили Подякою голови Асоціації міст України.
Плани на майбутнє
– Головне – що ми вижили під час війни, що ми тримаємося. Звичайно, плани є – жити, працювати, розвиватися, – каже Болкун. – Після війни редакція планує повернутися до роботи в офісі. Будемо працювати вже з редакційного приміщення, яке в нас є, щоправда, зараз здане в оренду. Тобто, ми повернемося до нормальної повсякденної роботи.
Але головне для редактора – не технічні питання.
– «Головний план» – писати правду і витримувати тиск зовнішніх сил, які не люблять цю правду. Ось і все. Такий «головний план». А після війни буде ще більше роботи. Тому що, якщо це все закінчиться, то є дуже багато речей, які стануть зовсім по-іншому висвітлюватися. Я маю на увазі речі, про які ми зараз мовчимо – в рамках так би мовити самоцензури, – впевнений Андрій Болкун.
Насамкінець редактор подякував Спілці журналістів.
– Хотів би подякувати Національній спілці журналістів України за підтримку, – сказав редактор. – Бо без підтримки нам було б непросто. А підтримка відчувається постійно. І це дуже важливо для нас. Це реально дуже важливо.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: