Досвідчений військовий журналіст, який десятиліттями критикує канадське оборонне відомство, раптом опиняється в центрі скандалу про шпигунство часів холодної війни. У справі фігурують заарештований офіцер розвідки, українські дипломати, погрози смертю та загадкове досьє КГБ 40-річної давнини. Хто кого грає в цій багаторівневій партії?
Герої драми
Девід Пульєзе – ветеран військової журналістики Postmedia, відомий безкомпромісними розслідуваннями про оборонне відомство Канади. Його детальні звіти про неправильне управління та витрати зробили його непопулярною фігурою в оттавському істеблішменті.
Метью Робар – старший офіцер канадської військової контррозвідки, якому доручили розслідувати погрози проти канадських військових. Зараз сам під арештом за звинуваченням у передачі секретів іноземній державі (за неофіційною інформацією Globe and Mail – Україні).
Канадські офіцери – створили благодійні організації Mriya Aid та Mriya Report для допомоги Україні. Серед них підполковник Мелані Лейк, колишній командувач операцією «Об’єднувач» з підготовки українських військових.
Акт перший: Журналіст проти благодійників
2023 рік. Пульєзе публікує матеріали про передбачувані зловживання в благодійних організаціях Mriya Aid і Mriya Report. Організації збирали гроші онлайн для нелетальної військової та гуманітарної допомоги Україні, а Mriya Report ще й вела проукраїнський ютуб-канал.
Канадські військові офіцери, пов’язані з цими організаціями, обурені. Вони стверджують: це не перший випадок. Матеріали Пульєзе роками систематично відповідають цілям Кремля – цього разу підриваючи підтримку Канадою України.
Акт другий: З’являється привид КГБ
Раптом з’являється супечливе семисторінкове досьє – нібито витяг із більшого файлу КГБ радянської епохи. Документи датовані 1984-1990 роками.
Що в досьє:
– Перший документ (7 серпня 1984): рукописна записка на пожовклому папері, підписана А.В. Мережко. Молодому Пульєзе, який тільки починав журналістську кар’єру, присвоєно кодове ім’я «Стюарт». Він підлягає «вивченню з точки зору можливого оперативного використання».
– Останній документ (6 квітня 1990): автор В.І. Семенюк запитує дозвіл Москви на те, щоб «Стюарт» (який вже працює в Ottawa Citizen) «став об’єктом серії оперативно-розшукових заходів» для використання в інтересах Директорату «З» – програми КГБ з керування глибоко законспірованими «сплячими» агентами на Заході.
– Є вимога відшкодувати 600 доларів «за роботу у справі Стюарта».
Критична деталь: Нумерація показує, що це лише 7 сторінок із щонайменше 33. Де решта 26 сторінок?
Експертна оцінка: Андрій Когут, директор архівів СБУ (яка стала наступницею КГБ в незалежній Україні), підтвердив Globe and Mail: імена і дати в документах відповідають тим, хто в той час служив у КГБ.
Але додав важливе застереження: «Хоча було б неправильно стверджувати що-небудь щодо справжності досьє, документи було б важко підробити без справжніх документів або досконалих і глибоких знань співробітників КГБ».
Акт третій: Погрози та розслідування
Канадські військові офіцери, які отримали копії цього досьє, починають отримувати погрози вбивством, відчувають ознаки проникнення в будинки, стають об’єктами переслідування.
Військова контррозвідка доручає офіцеру Робару опитати офіцерів і оцінити рівень ризику. Робар веде розмови, серед інших, з колишнім міністром кабінету консерваторів Крісом Олександром, який пізніше використає парламентські привілеї, щоб оприлюднити досьє під час виступу в комітеті 24 жовтня 2024 року.
За словами Олександра, Робар дав зрозуміти, що розслідує «погрози та інші ворожі дії» щодо тих, хто отримав документи. «Всі, хто причетний до цієї справи, вважають, що ці погрози і утиски були організовані Росією», – заявив Олександр.
Акт четвертий: Український слід
Розслідування приводить Робара до контактів з українськими офіційними особами. Серія повідомлень, переглянутих Globe and Mail, показує: високопоставлені співробітники посольства України в Оттаві були обізнані про досьє і докладали зусиль довести його правдивість.
Судові документи свідчать: Робар неодноразово запитував дозвіл на співпрацю з неназваною іноземною організацією в рамках якогось «проєкту». Його прохання відхилялися, але він, як стверджується, все одно продовжував.
21 жовтня 2024 року Робара тимчасово відсторонили від обов’язків. 10 грудня 2025 – заарештували.
Реакція посольства України:
На конкретні запитання Globe and Mail представник посольства Маріанна Кулава відповіла ухильно: «Посольство не отримувало жодної офіційної інформації від відповідних канадських органів влади, тому не робитиме жодних заяв чи коментарів».
Захист і звинувачення: Військовий прокурор та адвокат захисту одностайні: дії Робара не становлять серйозної загрози національній безпеці на кшталт справи Джеффрі Делайла (який у 2012 році передавав секрети Росії і отримав 20 років тюрми).
Майор Рід (прокурор): Робар не ризикував втекти і «не був мотивований особистою чи фінансовою вигодою чи наміром заподіяти шкоду».
Майор Да Круз (захист): “Справа Делайла була серйозною, і тут ми не маємо справи з чимось подібним”.
Що каже сам Пульєзе:
Журналіст категорично заперечує всі звинувачення: «Я розумію, що мої статті викликають гнів канадських збройних сил і керівництва МНО, але роль журналістів полягає в тому, щоб закликати можновладців до відповіді… Звинувачення, які висуваються проти мене, спрямовані спеціально на те, щоб дискредитувати мене і перешкодити моєму подальшому розслідуванню передбачуваного неправомірного використання і незаконного привласнення коштів і ресурсів канадських збройних сил… Досьє сповнене фактичних помилок і брехні».
Критична деталь: Ні CAF, ні Міністерство національної оборони ніколи не зв’язувалися з Пульєзе, щоб проінформувати його про те, що офіцер розвідки задавав питання про нього. Робар також ніколи не виходив на контакт з журналістом.
Хто виграє?
Подивіться на результат цієї багаторівневої драми:
– Благодійні організації допомоги Україні – під підозрою у зловживаннях.
– Журналіст, який критикує військове керівництво, – заплямований як можливий «агент впливу» Росії.
– Офіцер розвідки, який розслідував «російський слід», – заарештований.
– Українсько-канадські відносини – під напругою.
– «Chilling effect» для всіх, хто хоче допомагати Україні чи критикувати владу.
Класична win-win ситуація. Але для кого?
Питання без відповідей:
– Чому в досьє лише 7 із 33 сторінок? Що в решті 26?
– Якщо документи справжні – чому їх оприлюднили саме зараз, через 35 років?
– Якщо КГБ справді цікавився Пульєзе – чи означає це, що він співпрацював? (У досьє немає жодних доказів співпраці)
– Хто і як отримав ці документи?
– Чому українські дипломати намагалися довести автентичність досьє?
– Що за «проєкт», заради якого Робар контактував з українськими офіційними особами?
Урок для українських журналістів:
Ця справа – майстер-клас сучасної інформаційної війни. Вона показує, як:
– Архівні документи спецслужб можуть стати зброєю через десятиліття.
– Навіть частково автентичні матеріали можна вирвати з контексту.
– Всі сторони можуть діяти добросовісно – і всі стають інструментами чужої гри.
Найкраща дезінформація та не потребує брехні – достатньо правильно підібраних фактів у правильній послідовності.
Мета – не довести чиюсь провину, а посіяти недовіру, паралізувати дії, створити атмосферу підозри.
Епілог
Пульєзе закликає до повного публічного звіту: «Якщо те, що говорять про Робара, є правильним, то це обурливо і недемократично і є ще одним доказом того, що канадські збройні сили потребують більше уваги журналістів, а не менше».
Робар звільнений під заставу на суворих умовах. Справа триває.
А десь хтось, можливо, усміхається: план спрацював ідеально. Всі звинувачують один одного, довіра підірвана, допомога Україні під питанням, критичні журналісти здискредитовані.
І найгірше: ми можемо ніколи не дізнатися правди. А саме це і було метою.
P.S. Коли читаєте наступного разу про «витік секретних документів» – пам’ятайте цю історію. І запитайте себе: cui bono? Кому вигідно?
За матеріалами The Globe and Mail.
Дискусія з цього приводу: