Олександр Ткачук – Буковинський журналіст, режисер і сценарист нині – офіцер зі зв’язків з громадськістю регіонального відділення ТрО «Захід». На початку повномасштабного вторгнення він повернувся до лав ЗСУ та вступив до 107-ї бригади територіальної оборони. На посаді командира гранатометного взводу брав участь у контрнаступі зі звільнення Харківщини, відтак зі своїм підрозділом воював у найгарячіших точках на сході України – біля Часового Яру та під Бахмутом. Протягом усього часу на передовій офіцер фіксував на фотоапарат та камеру ворожі атаки, стійкість українських бійців, взаємодопомогу і підтримку на полі бою, звитяги й поранення захисників. Загартованого у боях командира запросили до регіонального відділення ТрО «Захід» на посаду пресофіцера.
Як служиться на цій посаді? Над чим нині трудиться з побратимами? На ці та інші теми спілкуємося з Олександром Ткачуком.
– Олександре, ти розпочав свій військовий шлях ще 2014 року. Що підштовхнуло до цього?
– 2014 року почалися тривоги по всій лінії розмежування з російською федерацією. Під час навчання у Чернівецькому національному університеті я закінчив військову кафедру, одержав звання молодшого лейтенанта. На той час не доводилося чути, щоб хтось зі студентів бажав стати військовим. Не буду стверджувати, що військова кафедра сформувала мій світогляд, бо я вже й до того носив козацького чуба, був співорганізатором Дня вишиванки, працював у газеті «Буковина». 2014-го в Італії презентував фільм «Хто ми? Психоаналіз українців». Повернувшись додому, добровільно пішов до військкомату і подав рапорт про бажання служити. Відправили на Запорізький напрямок, де командував взводом. Відтак перевели до Києва в інформаційний відділ.

Так склалося, що 2022 року я перебував за кордоном, де презентував інший фільм. Італійці гарно сприймали кінострічку про національний код українців. Коли ж почалася велика війна придбав квиток на найближчий рейс до України. Вранці 28 лютого перетнув кордон і відразу ж пішов до ТЦК.
– Чи не виникала думка залишитися за кордоном, адже була така можливість?
– Навіть думки такої не виникало, щоб ухилитися від захисту країни. Якби всі тоді втекли, ми б уже були рабами росіян. У 107-ій бригаді ТрО мене призначили командиром гранатометного взводу, через деякий час присвоїли звання старшого лейтенанта, зараз майор. Кілька місяців проходили навчання на Буковині. Уже підготовлений підрозділ відправили на Харківщину, там брали участь у контрнаступальній операції. Відтак відправили під Часів Яр. Там тримали оборону. Важко на фронті було тоді, важко й зараз. Але ми не підкоримося ординцям, бо українська нація непереможна.
– Нещодавно проходив Всеукраїнський театральний фестиваль Премії «ГРА». Виставу–рефлексію на теми подій російсько–української війни «Військова мама», в якій ти, Олександре, був режисером, авторитетне журі визнало кращою з–поміж 20 інших…
– Мабуть, варто розпочати з того, що при відділі комунікації командування Сил територіальної оборони створили Театр ветеранів. Засновником виступив добре відомий режисер-військовий Ахтем Сеітаблаєв. Він також став і художнім керівником. Коли ж проєкт почав масштабуватися, до роботи підключився практично весь колектив відділу комунікацій.
У цій справі ми переслідували дві головні цілі: перша – допомогти творчим особистостям, які у такий спосіб можуть подолати психологічні травми, одержані на війні; по-друге, навчити ветеранів писати власні історії для майбутніх поколінь і реалізувати їх мовою театру. Набрали курс із вмотивованих ветеранів, які побажали написати свої історії.

Мені сподобалася п’єса ветеранки війни, військової медикині Аліни Сарнацької «Військова мама». Почали працювати над нею.
– Олександре, це твоя перша спроба як театрального режисера, але в тебе є низка фільмів про бригади тероборони,
– Ще під час служби у 107-ій бригаді ми з Миколою Кобилюком (також журналіст-військовий з Чернівців – авт.) намагалися зафіксувати важливі миті бойової роботи. Коли довідалися, що існує ідея створити фільми про бригади тероборони, подали свої напрацювання. Нас перевели на службу до відділу комунікації управління Сил ТрО. Тут запропонував зняти фільми про кожну бригаду територіальної бригади. Першою була документальна кінострічка про 107-у бригаду ТрО, її бойовий шлях. Відтак у рамках проєкту «Готові до спротиву» створили фільми про 103-ю бригаду, київські – 112-у та 114-у, 105-у тернопільську.
Командувач ТрО Ігор Плахута підтримує нас, усвідомлює важливість нашої роботи. Хочу на прикладі розповісти, як знімали фільм про 100-у бригаду. Якщо на початку 2023 року я мав можливість приїздити на ротний КСП, за 100 метрів від передових позицій і фільмувати. Через півроку їх перевели на інші позиції, де вони стояли на передку по 100 днів. Фільмувати було дуже важко і небезпечно. Навіть для них кожна ротація – це справжня спецоперація. Для цього задіювали техніку, робототехніку, безпілотники, артилерію… Попри всі труднощі фільм про цю героїчну бригаду ми зняли.
– Як сприймають пересічні глядачі ці фільми? Хто приходить на перегляди?
– Здебільшого приходять люди, котрим ця тематика близька. Це – демобілізовані ветерани, військові у відпустках, члени їхніх родин, удови загиблих, волонтери, представники влади тощо. Широка авдиторія ще не готова до перегляду таких історій через те, що в соціальних мережах є чимало інформації про воєнні дії. Очевидно, що багатьох людей війна зачепила, а з іншого боку вони втомилися від неї й скоріше за все підуть на розважальні кінострічки. Незважаючи на це, продовжимо створювати фільми, маємо залишити їх для історії, для майбутніх поколінь. На них згодом виховуватимуть патріотами наших дітей та онуків.

Анатолій ІCАК

























Дискусія з цього приводу: