У Києві відбулася презентація документальної стрічки, присвяченої українським журналістам, які пережили полон, а також тим, хто досі залишається за ґратами. Захід об’єднав Національну спілку журналістів України, дипломатів, медійників, правозахисників, активістів, міжнародні організації.
Прем’єру відкрила координаторка проєкту Валерія Пархоменко, яка наголосила на важливості документування воєнних злочинів проти журналістів і цивільних, а також пам’яті про тих, хто віддав своє життя, виконуючи професійний обов’язок — нести правду світу.
«Незалежні журналісти — головна мішень для Росії»
Голова НСЖУ Сергій Томіленко розповів про діяльність Спілки у напрямку підтримки медійників, які постраждали через війну, та наголосив на ключовій ролі журналістів у документуванні злочинів РФ.
«Ми розуміємо, що для Росії пропаганда — це базова складова. А незалежні журналісти — головний ворог, бо саме вони документують злочини Росії», — підкреслив він.
Сергій Томіленко також поділився першим листом, який свідчить про незаконне затримання Ірини Левченко, журналістки з Мелітополя, викраденої росіянами у травні 2023 року разом зі своїм чоловіком. Завдяки таким моментам можна почати розмотувати ланцюг подій та з’ясувати, де утримується людина, щоб почати діяти для її визволення, пояснив він.
Нині 28 цивільних журналістів перебувають у полоні. Присутні вшанували пам’ять загиблих колег хвилиною мовчання.
Окремо очільник Спілки згадав Вікторію Рощину — українську журналістку, правозахисницю та військову кореспондентку, яка загинула після катувань у полоні.
Свідчення з перших уст
Журналіст Дмитро Хилюк, який сам пережив російський полон, поділився своєю історією: його викрали з власного дому й вивезли до Росії.
«Я міг би там сидіти й досі. Або мене могло би вже не бути. Але мене відпустили — завдяки тиску міжнародної спільноти. І тепер я не мовчатиму», — розповів Дмитро.
Його слова стали емоційним нагадуванням про ціну, яку платять журналісти за право на правду.
Міжнародна підтримка
Другий секретар Посольства Норвегії Карл Гуллік Наккен висловив подяку організаторам за запрошення та запевнив, що Норвегія продовжить підтримку України в різних сферах: воєнна, гуманітарна, медична тощо.
«Свобода слова — це питання прав людини, і вона має бути в кожному суспільстві», — наголосив представник посольства Норвегії в Україні.
Виступи партнерів
Представниця Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ) Дар’я Кирилюк подякувала НСЖУ за ініціативу та зазначила, що комісія мала за честь долучитися до цієї роботи, спрямованої на захист українських журналістів і фіксацію порушень прав людини. Вона також додала, що досвід НСЖУ допомагає Комісії краще побачити реальні проблеми фіксації злочинів та всі виклики з повернення українських журналістів.
Прем’єра стрічки
Глядачі переглянули документальний фільм, що розповідає історії українських журналістів, які пройшли крізь полон, і тих, хто досі не повернувся.
Серед журналістів, хто досі перебуває в полоні:
- Сергій Цигіпа, громадський журналіст з Нової Каховки Херсонська область.
- Яна Суворова, адміністраторка Telegram-каналу «Мелітополь — це Україна», яку затримали, коли їй було лише 18 років.
- Анастасія Глуховська, журналістка RIA Мелітополь, яку катували, змушуючи до співпраці. На початку повномасштабного вторгнення вона призупинила свою діяльність та це не зупинило росіян, у серпні 2023 року її викрали, і відтоді рідні не мають жодної звістки.
Також про злочини Росії проти журналістики розповіли:
- Людмила Гусейнова, екполонена, громадянська журналістка, правозахисниця, голова ГО «Нумо, сестри!».
- Наріман Джелял, експолонений журналіст на час затримання, перший заступник Меджлісу кримськотатарського народу, з травня 2025 року – посол України в Туреччині.
- Владислав Єсипенко, експолонений, позаштатний журналіст (фрілансер) Радіо Свобода (проєкт Крим.Реалії).
- Дмитро Хилюк, екполонений, журналіст УНІАН.
Фільм нагадує: українські журналісти не відмовляються від своєї професії навіть під тиском і загрозою, продовжуючи виконувати свій обов’язок — говорити правду.
За даними НСЖУ, щонайменше 135 журналістів загинули з початку повномасштабного вторгнення. Це — не просто цифри, а долі людей, які віддали життя за право суспільства знати правду. Російські військові вкотре демонструють, що напис PRESS для них це мішень. Це інформаційне поле бою, в якому лінію фронту тримають журналісти та не дають російській пропаганді виграти цю війну.
Після показу відбулося обговорення зі співавторами та героями фільму. Йшлося про можливі важелі впливу на російську сторону задля звільнення українських полонених журналістів.
Дмитро Хилюк поділився емоціями після повернення:
«Я навіть не уявляв, що спроби повернути мене набудуть таких масштабів. Це було приємним шоком — відчувати, що тебе не забули».
Про роль журналістики у обмінах говорив керівник Секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Богдан Охріменко.
«Такі матеріали, як сьогоднішній фільм допомогають нашій державі повертати наших громадян, в тому числі і журналістів”, – сказав він.
Завершальне слово взяв Ярослав Юрчишин, голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова:
«Для Росії люди — це статистика. Для нас кожна наша людина, кожен наш цивільний, кожен наш військовий, кожен працівник медіа, журналіст це найвища цінність, це прописано в нас в Конституції», зазначив Юрчишин.
Він подякував НСЖУ за системну роботу й закликав медіа-спільноту вчасно звертатися до експертів та державних структур, які допомагають документувати злочини, скоєні Росією проти журналістів.
Цей проєкт став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МКЗБ) коштом NORAD – Норвезького агентства з питань співробітництва у сфері розвитку для Програми ICMP в Україні. Думки, висловлені в цьому матеріалі, є думками авторів і не повинні приписуватися Міжнародній комісії з питань зниклих безвісти осіб (МКЗБ), її донорам або державам-учасницям.
Фото: Євген Зінченко
Дискусія з цього приводу: