У містах, де щодня лунають вибухи, а вулиці поступово спорожніли, місцеві газети стали не просто джерелом новин – вони перетворилися на символ опору, на голос, який попри все відмовляється замовкнути. Завдяки підтримці правозахисної організації «People in Need» «Зоря» з Лиману та «Голос Гуляйпілля» з Гуляйполя і далі виходять навіть тоді, коли здається, що це неможливо.
– Газета в наших умовах – це фактично промінь сонця в темному царстві, – каже Олександр Пасічник, головний редактор Лиманської «Зорі». – Крім газети, в Лиман не потрапляє жодної іншої інформації.
Лиман сьогодні – це місто під постійним обстрілом, де російські дрони полюють на людей – і військових, і цивільних. Нещодавно загинув відомий фермер Микола Ралітний – дрон влучив у його машину, коли він їхав на соняшникове поле. Поранено головного лікаря, який координував роботу медичних пунктів. Але газета виходить. Вже п’ятнадцятий номер у поточному році.
Після деокупації міста в жовтні 2022 року «Зоря» відновила роботу буквально через тиждень. Спочатку незмінну допомогу надала Національна спілка журналістів України.
– Величезна подяка Сергію Томіленку, керівнику НСЖУ, потім допомогли японці, потім – інші благодійники, – каже Олександр Пасічник.
Тираж газети – 2200 примірників. Для районної газети в умовах війни це серйозний показник. Видання розповсюджується не лише в Лимані, а й у восьми областях України – скрізь, де опинилися переселенці з міста. Телефонують з Фінляндії, Канади, Німеччини, Голландії, Польщі, Данії, навіть з Ірландії. Люди хочуть знати, що відбувається вдома.
Доставка газет у прифронтовій зоні – це окрема історія мужності. У Лимані наразі немає пошти, яка б розносила пресу. Тому Олександр Пасічник налагодив власну систему: сто примірників відправляє в лікарню, газети розкладає по магазинах, передає в шість бібліотек, які досі працюють попри війни. Червоний Хрест бере до п’ятисот примірників і розвозить по населених пунктах під час гуманітарних місій. І, звичайно, допомагає міська влада, зокрема, начальник Лиманської МВА Олександр Журавльов.
…Гуляйпільська редакція релокувалася до Запоріжжя ще в перші дні повномасштабного вторгнення у 2022 році. Але зв’язок із читачами не перервався. Газету доставляють у прифронтову Воздвижівську громаду, а також поширюють через хаби для переселенців, куди приїжджають жителі трьох громад – Гуляйпільської, Малинівської та Воздвижівської.
– Люди чекають газету і завжди раді її отримати, — розповідає головна редакторка Тетяна Велика. – Під час отримання гуманітарної допомоги разом з продуктами люди забирають і газету.
У жовтні «Голосу Гуляйпілля» виповнюється 95 років. Майже столітня газета, яка пережила радянські часи, незалежність, Майдан – і тепер переживає повномасштабну війну.
– Для Гуляйпілля наша газета – своєрідний бренд, як отаман Нестор Махно, – каже Тетяна Велика. – Як редактор я не маю права її закрити чи ліквідувати.
Але працювати стає все важче. Передплата через «Укрпошту» приносить близько 2000 гривень на місяць. До війни газету фінансував місцевий бізнес через рекламу, була широка база передплатників. Усе це зникло. Тепер надія – тільки на грантодавців.
29 вересня 2025 року Національна спілка журналістів України за підтримки чеської правозахисної організації «People in Need» прийняла рішення надати матеріальну допомогу «Голосу Гуляйпілля» та «Зорі». Для цих видань це – можливість продовжити існування.
– Підтримка прифронтових медіа – це один із найважливіших напрямків роботи НСЖУ, – коментує голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко. – Газети «Зоря» та «Голос Гуляйпілля» виконують дуже важливу місію: вони забезпечують мешканців прифронтових територій достовірною інформацією, протидіють дезінформації та зберігають зв’язок з тисячами переселенців, які змушені були покинути рідні місця. Завдяки партнерству з чеською організацією «People in Need» ми маємо можливість підтримати ці видання у найскладніший для них період. Це інвестиція не лише в журналістику, а й у стійкість українських громад.
Олександр Пасічник зізнається, що сам не отримував зарплати три місяці – живе на невеличку пенсію. Усі гроші йдуть на випуск газети: треба заплатити верстальнику, дизайнеру, податки, оплатити послуги друкарні, хоч трохи заплатити волонтерам, які розповсюджують видання.
Разом із випуском паперових газет, редакції «Зорі» і «Голосу Гуляйпілля» розвивають і свої цифрові платформи.
Онлайн-платформа «Голосу Гуляйпілля» Гуляйполе.City показує вражаючі результати. За липень-вересень 2025 року – майже 690 тисяч переглядів.
– Для невеличкого прифронтового видання це величезний результат і доказ того, що наш голос потрібен і його чують, — підкреслює Тетяна Велика.
Сайт «Зорі» zoria.info працює переважно для переселенців, які хочуть залишатися в курсі подій рідного міста. Олександр Пасічник публікує там статті з паперової газети та інші матеріали. Багато пише про фронтовиків.
Обидва редактори наголошують: поки є люди, буде і газета. Бо для десятків тисяч людей вони стали не просто пресою, а символом незламності. Підтримка НСЖУ та чеських благодійників дає цим виданням шанс вижити. Але головне, що тримає їх на плаву, – це відданість своїй справі, відповідальність перед читачами та непохитна віра в те, що правда й інформація – це зброя, яка не менш важлива за будь-яку іншу в цій війні.
Поки «Зоря» та «Голос Гуляйпілля» виходять друком, Лиман та Гуляйполе живуть. І це найважливіше.
Інформаційна служба НСЖУ
