Ранок у Вінниці починається не лише з перестуку трамваїв та запаху кави. На зупинках громадського транспорту відчиняються кіоски «Преса».
Тут приваблюють погляди відвідувачів яскравими обкладинками газети й журнали – від місцевих до всеукраїнських. У сучасному світі, де більшість новин можна знайти в інтернеті, звичка купувати газети в кіосках може здаватися архаїзмом. Втім, як і самі кіоски з написом «Преса». Хоча старше покоління українців ще добре пам’ятає, як біля таких кіосків навіть шикувалися черги по свіжу газету. Але звички людей поступово змінила диджиталізація, бо нині достатньо взяти у руки смартфон, аби бути у курсі усіх подій як світу, так і країни, чи громади. Тому й кіоски для продажу преси стали рідкісним явищем. Але тільки не у Вінниці.
Це приємно вразило журналістів під час дводенної робочої поїздки на Поділля команди Центрів журналістської солідарності НСЖУ. Пройти повз кіоски з написом «Преса» медійники аж ніяк не могли. Продавчині кількох запевнили, що попри конкуренцію з інтернетом, багато читачів лишається вірними друкованому слову. Хтось ранком забігає за свіжою газетою «по звичці», бо це своєрідний ритуал стабільності. Хтось купує книги для дітей чи видання з кросвордами для батьків. Є й постійні клієнти – переважно люди старшого віку, які довіряють лише друкованому слову, вони цінують відчуття паперової сторінки, яку можна з шурхотом перегорнути, вдихнувши запах друкарської фарби.
Люди запитують різну періодику, але найчастіше місцеву
– У нас газети купують щодень, інакше б їх не замовляли для продажу, – каже Наталія Подолян, яка понад два з половиною роки працює продавчинею у одному вінницьких кіосків. – Наші місцеві газети «RIA», «Новини Вінниччини», «33 канал» розбирають швидко, там пишуть про всі події у місті та області. Іноді лишається одна-дві, а буває, що й зовсім нічого. Люди питають також газети, де є поради, як ось у Порадниці, а також у яких пишуть про здоров’я чи друкують оповідання.
За словами пані Наталії, попит може коливатися, інколи протягом дня вона продає лише сім-вісім газет, а буває й під тридцять. На початку тижня продажі йдуть жваво, а під кінець попит спадає. Та надходять нові випуски і люди знову звертаються у кіоски, аби придбати свіжу пресу.
– Серед читачів друкованої преси переважають люди старшого віку. Молодь постійно користується інтернетом. Але іноді трапляється, що і юнаки та дівчата, які хочуть почитати щось цікаве на папері, приходять до нас, – додає продавчиня.
Сорок два кіоски для міста: як «Преса» зберігає друковані медіа на мапі Вінниці
У кіосках «Преса» можна знайти не лише періодику. Тут завжди є в наявності дрібна канцелярія, календарі, альбоми, книги, зокрема багато дитячої літератури. Це робить кіоски зручними для батьків та школярів. Є й інші супутні товари. Попри труднощі воєнного часу, кіоски працюють, підтримуючи особливе відчуття стабільності. Мережа залишається важливою частиною міського життя.
– Люди, які десятиліттями звикли починати ранок із читання свіжого номеру газети, зберігають цю традицію. Вони добре знають день виходу улюбленого видання, приходять до кіоску заздалегідь і чекають на доставку. Все, як і раніше: біля кіосків збираються черги, – запевняє керівник мережі пан Ігор. – Черги можливо не такі чисельні, але факт – вони є.
У Вінниці працює 42 кіоски «Преса», забезпечуючи широку присутність у місті і створюючи додаткові зручності.
Пан Ігор розповідає, що він добре розуміється на журналістській і друкарській справі, більш ніж два десятиліття тому сам працював у цьому середовищі. На його думку, золотий вік преси припав десь на 2008-2010 роки, тоді газети йшли у друк багатотисячними тиражами, з’являлися нові цікаві проєкти, вистачало журналів на різні уподобання. Але вже з 2012-2013 років починається стагнація, яка призвела до занепаду. А зараз періодика переживає, мабуть, найважчий період у своїй історії.
– На полицях кіосків «Преса» продаються усі всеукраїнські газети, які виходять друком, а також вінницькі. Ми б із радістю додали нові видання у продаж, якби вони з’явилися. Але сьогодні радше почуєш про закриття газети, ніж поновлення випусків. На Вінниччині припинили існування, мабуть, 50 відсотків газет, – наголошує пан Ігор. – Можу коротко сказати про історію створення мережі. Я працював над відкриттям першого кіоску, яке відбулося 19 січня 2010 року. Поступово мережа розширювалася, до 2013 року у нас не практикувався продаж супутніх товарів, таких як цигарки та інше. Тоді ми зрозуміли, що без продажу супутніх товарів втриматися не зможемо. Згодом у нас розпочався соціальний проєкт з Вінницькою міською владою, разом з Катериною Бабіною, яка ту той час була керівницею КП «Вінницякартсервіс» розробляли впровадження «Картки вінничанина», і зараз у кожному з наших кіосків є сервіс — поповнювати картку для проїзду у громадському транспорті. Людям зручно, очікуючи транспорт, можна зробити поповнення, аби користуватися карткою. Для підприємства це не комерційний заробіток, однак завдяки такому сервісу люди частіше заходять до кіосків і купують супутні товари.
Ще одне нововведення – продаж кави при кіосках. Для цього встановлені автомати.
– Горнятко кави по дорозі на роботу: така послуга багатьом до вподоби. Вартість тут одна з найнижчих у місті, – із знанням справи говорить пан Ігор. – Ми цінуємо свого клієнта й намагаємося максимально забезпечити йому зручності. У добу цифровізації, аби кіоски «Преса» продовжили свою роботу, потрібні нововведення, інакше майбутнього не буде.
Київ: кіоски зникають, активісти створили петицію на їхній захист
На відміну від Вінниці, у столиці ситуація з кіосками «Преса» протилежна, бо вони можуть остаточно зникнути. Цій темі розгорнуту публікацію 10 вересня присвятив сайт STUDLIB NEWS, у якій йдеться і про останній кіоск з продажів преси на Хрещатику, що був демонтований на початку нинішнього року, і ще про демонтаж 56 кіосків, ліквідацію восени наступних 17.
Аби зупинити руйнування мережі столичних кіосків на сайті Київської міської ради 8 вересня з’явилася електронна петиція №13748 щодо збереження і відновлення мережі кіосків преси в м. Києві та забезпечення доступу до друкованих ЗМІ. Її авторкою є киянка Тетяна Шевченко. У зверненні до міської влади йдеться про вимогу припинити демонтаж кіосків та розробити комплексну програму їхнього збереження. Авторка петиції пише, що важливість боротьби влади із корупцією, яка пов’язана із роботою МАФів є зрозумілою. Проте кіоски розповсюдження преси відрізняються від звичайних комерційних МАФів. Це – об’єкти соціальної інфраструктури, що забезпечують право громадян на інформацію. Їхнє знесення може призвести до обмеження права на доступ до інформації. Адже кіоски є важливим каналом розповсюдження актуальної інформації, місцевих новин, освітніх та розважальних видань. Це має велике значення для багатьох киян, особливо для людей похилого віку, людей що не мають стабільного доступу до Інтернету. Тетяна Шевченко доводить, що це призведе до втрати робочих місць і руйнуванню культурної традиції міста. Авторка звертає увагу, що багато організацій та професійних об’єднань, у тому числі, Національна спілка журналістів України, «Українська асоціація медіа бізнесу», «Академія української преси», агентство «Союздрук» стали на захист кіосків. Авторка петиції закликає провести відкриті консультації із представниками медіа спільноти та громадськості щодо майбутнього мережі розповсюдження друкованих медіа.
На 16 вересня петицію підписали 256 осіб, залишається ще 52 доби, аби зібрати необхідних 6000 підписів, аби петицію розглянули. Чи будуть кияни активними щодо цього питання, покаже час.
Досвід європейських країн
Кіоск – це «будка для преси» чи платформа для соціальної взаємодії? Під таким заголовком матеріал про проблеми друкованих медіа, які притаманні не лише Україні, опублікував Укрінформ 30 липня нинішнього року. Авторка Світлана Шевцова пише, що криза друкованих видань спонукає газетні кіоски в усьому світі до адаптації та осучаснення. З розвитком цифрових технологій і миттєвою доступністю до новин фактично зникла, пішла в небуття культура газетного читання, а слідом за нею зникають з міського ландшафту й останні газетні кіоски, які впродовж століття були носіями урбаністичної культурної пам’яті.
Таке відбувається не тільки в Україні, а й повсюдно в світі. У статті наводяться слова відомого італійського філософа Умберто Еко: «Ми більше не читаємо газети так, як раніше. Ми їх проковтуємо, як капсули. Але колись – це був ритуал. Це була форма діалогу з реальністю». Тож газетний кіоск колись був не лише точкою продажу преси, але й своєрідним ритуальним простором. Але зараз, як говориться в публікації, газетний кіоск – артефакт іншої епохи, ще живий, але вже з відтінком вицвілої значущості. У статті йдеться, що кіоски можливо трансформуються у щось нове, адже «люди прагнуть більшого, ніж кабельних новин».
Можливо прийде час, й іншим містам чи європейцям придасться вінницький досвід щодо трансформації кіосків, у яких і друковані медіа продаються, і кавою містяни пригощаються, і картки поповнюють. Різноманітна сукупність послуг кіосків «Преса» і дозволяє мережі успішно функціонувати в добу смартфонів.
Людмила Мазнова, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: