Коломия – місто красиве, з багатою історією, з єдиним у світі Музеєм Писанки та унікальними традиціями вишивки. Має Коломия потужне інформаційне поле – уже майже 30 років виходить у світ газета «Вільний голос», працюють місцеві радіо і телебачення. Це створює творчу конкуренцію, отже жителі краю мають можливість обирати, звідки їм отримувати якісну інформацію, а журналісти мають стимул і працюють так, щоб саме їхня інформація була цікавою і потрібною людям.
Тираж «Вільного голосу» коливається в межах двох тисяч примірників, традиційно дещо зменшуючись у другому півріччі і знову набираючи більше число передплатників з нового року. Уже розпочали передплату на 2021 рік: уклали з Укрпоштою (монополіст, від якого ніде дітися) відповідні угоди, думають, якою родзинкою зацікавити читача. Як не є складно, а від кольору не відмовляються, бо ж читач звик отримувати газету не тільки з цікавими публікаціями, а красиво оформлену. Від програми телепередач відмовились давно: вважають ефективнішим використання газетної площі для цікавих, резонансних матеріалів.
Є проблема з Укрпоштою. Трапляється, газету доставляють із запізненням на кілька днів, є села, де взагалі немає листоноші. «Вільний голос» організовує і редакційну передплату – це збільшує не тільки тираж, але й спілкування з читачами віч-на-віч.
Вартість передплати не збільшують, розуміючи, що в нинішніх умовах 280 гривень на рік для багатьох людей – сума серйозна, і доводиться вибирати, на що її витратити. А з іншого боку: шість гривень за одну газету, в яку вкладено стільки сил, часу, інтелекту – це просто знецінення редакційної праці. Реалії такі, що є передплатники на будь-який зручний для них період: на рік, півроку, три місяці, місяць. Є й роздрібна реалізація накладу.
– З кожним роком набирати тираж стає все складніше, – ¬ розповідає редактор Валентина Близнюк. – На жаль, спостерігаємо тенденцію, що люди взагалі читають усе менше. Хотілося б, щоб держава звернула на це увагу і підтримала локальну журналістику, місцеву пресу, адже це ті ресурси, які у маленьких містечках допомагають виховувати громадянина, будувати відповідальне громадянське суспільство, творити і фіксувати новітню історію України .
«Вільний голос» має свою сторінку у Фейсбуці, де публікуються авторські журналістські матеріали. А от оголошувати PDF передплату, як це практикують районні видання в інших регіонах, не поспішають. «Інтернет – для всіх, а друкована газета – для обраних», – переконана Валентина Близнюк. – Практика засвідчує, що люди хочуть читати друковану газету і, якщо не передплачують, то купують її в кіоску. Взагалі передплата місцевої газети мала би бути однією з пріоритетних справ для інтелігенції, новостворених громад. Вести відкритий діалог з людьми з допомогою преси – це якраз ті можливості, які надає місцева газета.
Нині місто Коломия і район переживають не кращі часи – новий спалах covid-19. Як повідомив медичний директор Коломийської ЦРЛ Віктор Бойко, станом на кінець серпня у «ковідному» відділенні перебували 160 осіб – жителів Коломийщини і сусіднього Снятинського району. Коломия на два тижні потрапила в червону зону, і в місті задля запобігання великих скупчень людей знову діяли суворі заборони. А що ж газета? Про це Валентина Близнюк розповідає:
– «Вільний голос», як і всі медіа-ресурси, перебуває в епіцентрі форс-мажорних подій, наслідки яких важко навіть передбачити.:. – Поки мешканці краю знову звикають жити в обмежених умовах, журналісти щодня рушають на пошуки достовірної інформації, яка в умовах карантину – мов ковток цілющої води, як вакцина від хвороби.
Для людей життєво важливою є інформація з джерел, яким вони довіряють. «Вільний голос» з початку карантину вирішив не залишати читачів у такий складний час без газети. Пообіцяли читачам постійно підтримувати волонтерські ініціативи, висвітлювати працю самовідданих медиків, підтримувати місцевий бізнес, який допомагає долати наслідки пандемії, і дотримуємось слова.
Готуємо публікації про найважливіші сьогодні речі: коментарі влади, лікарів, поради фахівців, пишемо про те, як живеться в умовах карантину різним категоріям людей, як працюють спеціальні служби тощо. У нас з’явились нові рубрики: «Коронавірус», «Життя на карантині», «Робота під час карантину», «Медіа-екскурсія», «Будні онлайн» та інші. Пропонуємо читачам різні цікаві теми, на які раніше у круговерті звичного життя у них не було часу.
Під час першої хвилі карантину працювали дистанційно, це навчило організувати роботу в нових умовах. Інтерв’ю писали або по телефону, або на свіжому повітрі, з дотриманням усіх заходів безпеки. Тож тепер, у червоній зоні, маємо вже досвід і працюємо за гнучким графіком. Постійно перебуваємо на зв’язку з читачами. Мусимо визнати: з часу карантину значно впали рекламні надходження видання. Без допомоги держави усім друкованим ЗМІ буде складно вижити…
Хоча вже стало звичним чути про мінімізацію редакційних колективів, але щоб так – редактор і журналіст в одній особі, дизайнер і бухгалтер встигали щотижня підготувати вісім шпальт – викликає змішане почуття тривоги і гордості. А Валентина Близнюк на запитання про журналістику в умовах червоної зони поділилася:
– Не стало звичних заходів, здавалося б, писати немає про що. Але наша газета, здається, стала ще цікавішою, адже ми отримали простір для творчої реалізації, багато нових тем. У кожному номері в нас публікуються ексклюзивні матеріали про те, як живуть ветерани АТО, працюють медики не тільки в місті, але й на первинному рівні, зокрема, сімейні лікарі. Людям цікаво, як в умовах карантину печуть хліб, вирощують і збирають урожай, виховують дітей, рятують від стихійного лиха, реєструють шлюб, народжують дітей, будують, вивозять сміття, оформляють пенсію, субсидії та багато-багато іншого.
Коли не встигаю сама, на допомогу на договірних засадах приходять журналісти, які працювали в редакції до скорочення штату. За весь час карантину ми не пропустили жодного номера!
Звичайно, дотримуємось усіх вимог захисту від коронавірусу: маски, дезінфекція, систематичне прибирання. Для тих, хто передплатив газету в редакції, подбали про спеціально відведене місце, де в окремих файлах розкладаємо свіжі номери. Якщо хтось не зміг вчасно забрати свою газету, вона зберігається з дотриманням усіх правил захисту. Люди таким ставленням до себе задоволені.
Чи не страшно працювати в таких екстремальних умовах пандемії? Звичайно, що не думати про це неможливо. Але пані Валентина більше переймається безпекою тих, до кого вона йде, щоб розповісти про їхню роботу на передовій боротьби з cоvid. Уже звикла до дотримання заходів безпеки, маска і рукавички – постійні супутники на зустрічах, заходах, інтерв’ю. Дистанційну роботу поєднує з роботою на місцях і в редакції. Через зупинку громадського транспорту більше часу витрачається на дорогу до різних об’єктів журналістської уваги. Але навіть те, що з дому до редакції швидкою ходою йти близько тридцяти хвилин, редакторка сприймає як плюс. «Але ж це додаткова можливість бути стрункішою і тримати себе в формі», – сміється пані Валентина.
Редакторка – оптиміст, каже, що карантин змушує думати, знаходити виходи, шукати нові теми. А от що непокоїть, то це ставлення людей до власної безпеки.
З ініціативи журналістів у районній лікарні щотижня проводяться прес-конференції, де лікарі не перестають повторювати: «Хто не вірить в небезпеку коронавірусу, хай приходить до «ковідного» відділення, побачить, що то за страшна хвороба». Цю думку журналісти стараються донести до найширшого загалу. І переживають, коли люди не хочуть вірити, що всі карантини і червоні зони – не примха, а задля безпеки цих же людей. Зараз в газеті готують публікації з опитуванням – як люди ставляться до коронавірусу, до карантину.
– Якщо раніше люди перепитували одне у одного: «У тебе є знайомі, що захворіли?» і часто отримували відповідь: «Ні, немає», то тепер усе частіше відповідь на це запитання стосується і знайомих, і близьких. Нова хвиля захворювань виявилася потужнішою, про що свідчить відкриття лікарень другої лінії. Звичайно, що така ситуація не може не хвилювати, – поділилася пані редакторка «Вільного голосу».
У своєму щільному графіку Валентина Близнюк разом з групою земляків – учасників Майдану і АТО, волонтерів, рідних, чиї найдорожчі люди віддали життя за Україну – викроїла час, щоб побувати в столиці на Марші Захисників Вітчизни (уточнює: «Коли виїжджали до Києва, червоної зони у нас ще не було»). Повернувшись, буквально з коліс, підготувала публікацію, щоб дати її до найближчого номера.
– Карантин, самоізоляція, перебування вдома сприяють читанню взагалі, тож «Вільний голос», як єдина на Коломийщині інформаційна газета, сьогодні залишається важливим місточком між світом і людьми, – запевняє редакторка.
