Суперприз Всеукраїнського конкурсу «Я – журналіст» – ноутбук від Національної спілки журналістів України – голова НСЖУ Сергій Томіленко вручив Ілоні Дацьковій, вихованці Народного художнього колективу «Пресклуб «Юний журналіст» Хмельницького палацу творчості дітей та юнацтва.
Синергія молодості і краси, творчості і єднання наповнювала простір Центрального Офісу Національної спілки журналістів України під час нагородження переможців всеукраїнського конкурсу учнівських та студентських творчих робіт «Я – журналіст!» У конференц-залі НСЖУ зібралася талановита студентська та учнівська молодь з усіх регіонів України. Досить лише назвати – Харківщина, Донецька область, Закарпаття, Волинь, Сумщина, Херсонщина та багато інших.
Організатор конкурсу Віталій Голубєв, секретар НСЖУ, засновник Школи універсального журналіста, розпочав захід зворушливими рядками роботи студентки «Бродівського фахового педагогічного коледжу ім. Маркіяна Шашкевича» Оксани Дикої із Львівщини. Доня присвятила їх своєму татові, захисникові України, полеглому в російсько-українській війні. Дівчина має мету – написати книгу про батька, аби він жив не тільки у пам’яті рідних. Вона хоче словом донести розуміння до наступних поколінь, яку ціну платить наша країна у боротьбі за свободу і незалежність, аби вони знали про добу боротьби не лише завдяки статистичним даним, а саме завдяки історіям конкретних Героїв. Нехай знають усе до дрібниць, але ніколи не побачать такого на власні очі.
– Щиро вірю у вісімнадцятирічну дівчину Оксану, яка збирається написати книгу про свого тата, – каже Віталій Голубєв. – На конкурс «Я – журналіст» надійшла тисяча сім історій. Нинішнього року конкурс вразив рекордною кількістю учасників. Кожен і кожна з них може бути голосом тих, хто вже ніколи про себе не розповість. З таких особистих історій і пишеться велика історія України. «Джерела стійкості» – тема 15 всеукраїнського конкурсу, – наголошує організатор.
Перед початком церемонії вручення відзнак учасники зібрання вшанували хвилиною тиші усіх, чиє життя забрало повномасштабне вторгнення рф в Україну.
Конкурс передбачає три формати робіт – стаття, фото і відео. Учасники ділилися розповідями про людей, які їх надихають, про обставини, що додають сили триматися. В есе «Моя історія» розповідалися дивовижні історії власних доль, як війна змінила їхні життя і рідних. У партнерстві з Міністерством аграрної політики та продовольства України цього року було започатковано спецномінацію «Надійний аграрний тил» про ефективну працю сільгоспвиробників, завдяки яким держава є одним із світових гарантів продовольчої безпеки.
Багато робіт надійшло від внутрішньо переміщених осіб, дітей, чиїх рідних забрала війна, а також від представників з прифронтових регіонів, лише з Харківщини – більше 100.
– Конкурс «Я – журналіст» – брендовий для Україні і Національної спілки журналістів України, – підкреслює голова НСЖУ Сергій Томіленко, вітаючи конкурсантів та гостей церемонії. – Для мене є честю очолювати найбільшу журналістську спільноту. Маю надію, що хтось із нинішніх учасників конкурсу долучиться до медійників, аби висвітлювати події в країні чи у світі. Національна спілка журналістів України намагається підтримувати різноманітні ініціативи усіх, хто працює у журналістиці. Професія надзвичайно складна, що підтверджують роки локдаунів та нинішні воєнні реалії. Зміст нашої діяльності відображається у гаслі Національної спілки журналістів України «Журналісти важливі!» Це гасло – хоробрих і мужніх професіоналів.
Сергій Томіленко звернув увагу на фотороботи, що представлені в офісі НСЖУ, і які не раз демонструвалися за кордоном. Автори – відомі журналісти, вони показують і фіксують правду війни. Тим самим підтверджуючи, наскільки важливою і ризикованою є праця медійників.
Війна показала феномен друкованої преси на прифронтових територіях, їхній ренесанс, бо інших джерел інформації там просто немає через ворожі обстріли і пошкодження інфраструктури. Сергій Томіленко говорив це, спираючись на власний досвід. Адже не так давно голова НСЖУ повернувся з робочої поїздки, під час якої серед інших міст відвідав і прифронтовий Оріхів Запорізької області. Бойові дії там ведуться лише за три кілометри від міста, у якому у підвалах, без стабільного електропостачання з 2022 року все ще мешкають люди. І вони потребують не лише гуманітарної допомоги, але і правдивої інформації на противагу російській пропаганді.
Національна спілка журналістів України підтримала початкову діяльність 32 прифронтових газет, у тому числі й з тих областей, звідки приїхали у столицю учасники конкурсу. Голова НСЖУ навів приклади підтримки журналістів на Сумщині, Харківщині та з інших регіонів.
– Ми пишаємося хоробрістю журналістів, – наголосив Сергій Томіленко, – пишаємося учасниками конкурсу «Я – журналіст», свідомими кроками у професії нашої молоді. З таких кроків і починається дорога до успіхів. Головне – потрібно пробувати нове, мати мотивацію, набувати досвіду. Навіть якщо не одразу, то згодом усе вийде!
Справді, не одразу вдалося отримати суперприз й Ілоні Дацьковій. Але ж все вийшло! Володарка гран-прі нинішнього року вже брала участь у попередніх конкурсах «Я – журналіст», але мала треті місця. Тепер же дівчина отримала від журі максимальну кількість балів. Віталій Голубєв підкреслив, що одна із представниць журі, вивчивши роботу, сказала, що хочеться, аби вона була розібрана на цитати.
Миті вручення Сергієм Томіленком Ілоні Дацьковій ноутбуку від Національної спілки журналістів були надзвичайно зворушливими. У своїй роботі Ілона розповіла про маленьку подружку Поліну. Родина Рогових переїхала на Хмельниччину з Луганської області. Все потрібно було починати з нуля. Але у родині не зациклилися на власних проблемах, а стали підтримувати інших, допомагати військовим. Полінка проявила себе на новому місці дуже активно, вона виготовляє прикраси для продажу, а всі виручені кошти відправляє на потреби ЗСУ. Дівчинка-волонтерка не втомлюється малювати листівки для військових, аби їх підтримати своїм позитивом. У Київ Ілона Дацькова приїхала разом з Полінкою і своєю улюбленою наставницею Ольгою Вальковою, методисткою, керівницею Народного художнього колективу «Пресклуб «Юний журналіст» Хмельницького палацу творчості дітей та юнацтва. Було дуже хвилююче, коли вони всі разом вийшли, аби отримати ноутбук.
Опісля Ілона Дацькова розповіла для НСЖУ, що суперприз став для неї повною несподіванкою
– Коли почула своє прізвище, не одразу й повірила, все так неочікувано, – світяться радістю очі дівчини. – Ноутбук – це так класно! Просто круто! У мене буде більше можливостей для навчання! Я б хотіла реалізувати себе або у журналістиці, або у сфері туризму. Коли вперше побачила Полінку, вона стала мені ніби сестрою. Тому й легко було про неї розповідати. У нас дуже багато спільного, любимо малювати, спілкуватися. І робота моя була відтворенням розмови двох подружок.
– Дуже дякуємо організатору конкурсу Віталію Голубєву, велику вдячність хочу висловити Національній спілці журналістів України за такий чудовий суперприз. Приємно, що так високо оцінили роботу Ілони. Мої дівчатка – молодці, у нас взагалі багато успішних вихованців, і втретє стаємо переможцями,– з гордістю каже Ольга Валькова.
Дівчатка горнулися до пані Ольги, ніби до рідної. Та вони й справді зріднилися за роки спілкування. Керівниця колективу могла би вже кілька літ бути на заслуженому відпочинку, але діти і улюблена робота не відпускають. А ще – любов до життя і всього нового. Таким новим відкриттям стало для Ольги Валькової та її родини сходження на Говерлу у минулому році. Враження неймовірні! Думала, наважувалася і все вдалося. Навіть коли вам 60+, багато цікавого може чекати попереду. Як ось і перемога вихованки Ілони, а там і Полінка підросте…
Під час церемонії нагородження звучало багато надихаючих історій від Віталія Голубєва, гостей і учасників конкурсу. Участь у конкурсі Валентини Пестушко, студентки третього курсу факультету журналістики Херсонського державного університету доводить, що теж ніколи не пізно починати нове. На цьому акцентувала Валентина, яка є успішною журналісткою, має цікаві проєкти, працює у єдиній радіокомпанії у Херсоні, бо інші припинили роботу через загрози.
– У Херсоні ми вже відпрацювали алгоритм дій під час обстрілів чи прильотів, знаємо куди і коли прямувати в укриття. У Києві цікаво, але тут майже все незнайоме і відчуваю через це якийсь неспокій… Ми приїхали сюди з десятирічним сином. Хочу йому показати столицю і рада нагоді побувати у Національній спілці журналістів України, – розповідає пані Валентина, – відчуваю підтримку з боку Сергія Томіленка, і це є важливим у нашому сьогоденні. Не одразу наважилася відправити свою роботу на конкурс, але викладач умовив, рада, що журі серед студентських робіт мою теж помітило. У конкурсі немає вікового цензу, бо студентом можна стати у будь-якому віці. Від спілкування, яке тут відбулося маю багато позитивних емоцій, які перекривають вже згаданий неспокій…
Юлія Петренко з Борисполя відвідала офіс НСЖУ разом з доньками Поліною Улянкою.
– Про конкурс «Я – журналіст» дівчаткам розповіла бабуся Лариса Борисівна. Вона у нас заслужений учитель України, працює у Ніжині. І разом із своїми вихованцями вже брала участь у конкурсі, – говорить пані Юлія. – Поліна та Улянка теж вирішили спробувати свої сили. І Поліна увійшла у число переможців. Вона написала про джерело стійкості, яке завжди поруч, тобто про мене, свою маму.
Юлія Петренко – цікава співрозмовниця і творча особистість. Вона член Національної спілки художників України, має унікальні роботи, багато працювала з дітками, які мають хист до малювання, разом брали участь у багатьох виставках, конкурсах і навіть отримали диплом «Національний рекорд України». Її доні теж мають розмаїття талантів: малюють, декламують, пишуть. Від початку війни Юлія з ними виїздила за кордон. Протрималися вони там вісім місяців.
– Я весь час знала, що повернемося в Україну, – згадує Юлія Петренко. – Там у мене відбулися знайомства з людьми, які підтримали мою творчість. Випадковостей у житті не буває… Це надихнуло мене створювати роботи і займатися волонтерською діяльністю. Пам’ятаєте, як усюди писали про випадок, коли жінка збила ворожого дрона банкою з огірками? Мене той випадок надихнув зробити ілюстрацію, були позитивні відгуки. Потім – інші подібні роботи. А щодо конкурсів, то переконана, що дітям це дуже потрібно. Завдяки тому, що на них звертають увагу, їх підтримують, вони почуваються повноцінними членами суспільства, їх це мотивує до подальшого розвитку. Мені дуже тепло на душі від того, скільки тут талантів. Для дітей такі конкурси – як крила…
– Церемонія нагородження учасників конкурсу пройшла напрочуд душевно, нам надійшло багато робіт, які виконані на високому рівні, бо маємо талановиту молодь, – каже у підсумок Віталій Голубєв, – дякую усім партнерам, які долучилися, аби підтримати конкурс. За суперприз – подяка Національній спілці журналістів України. Продовжуватимемо роботу, бо це потрібно нашій молоді.
Журналісти важливі!
Інформаційна служба НСЖУ
Фото Лариси Портянко
Дискусія з цього приводу: