Від початку повномасштабного вторгнення в Україну Росія стрімко запустила кампанію дезінформації. За цей час українці стикалися з різноманітними ІПСО, зокрема у мобілізаційних процесах та легітимності президента. Машина пропаганди доволі ефективна, оскільки впливає не лише на Україну, а й західних партнерів. Виявленням російської інформаційної агресії займається ГО «Західний інформаційних фронт». Про те, як не стати жертвою наративів Кремля, схеми дезінформації та роботу з фактичним матеріалом ми поговорили з директором організації Юрієм Кмітем.
–Юрію, війна спричинила хвилю дезінформації з боку російської пропаганди, якій якраз протистоїть ГО «Західний інформаційний фронт». З якими викликами стикаєтеся в роботі?
–Найскладніше те, що у нас неконтрольований та нерегульований простір електронних засобів масової інформації. Часто в Україні ведуть редакції телеграм-каналів, сайтів, невідомі анонімні власники. Вони не реєструються у державних органах. Якщо ЗМІ хочуть мати підтримку держави, або ж підписувати офіційні договори, то вони мають бути зареєстровані. Так от групи в Фейсбуці, Телеграмі, Твітері, Інстаграмітощо, часто, ганяючись за якимись хайпом та гарячими новинами, не перевіряють інформації. Тобто, не дошукується істини джерела.
Тонкість таких наративів полягає в тому, що є три варіанти грубої дезінформації. Перше – це просто брехня. Друге брехня така, яка виглядає напівправдою. Або ж правда із домішком чогось сірого, з якимсь іншим настроєм. Тому насправді відрізняти досить складно, це роблять фахівці, які займаються фактчекінгом. Цього у нас мало хто вчить, хоча це насправді велика робота.
–Як сьогодні працює дезінформація з боку РФ?
–Росіяни удосконалили систему дезінформації і подають свої ідеї, ІПСО, наративи через нібито західні джерела. Вони спочатку створюють на Заході псевдо-ЗМІ або навіть «дзеркало» існуючого медіа. Тобто, вони можуть мати «дзеркало» The Washington Post чи зробити щось подібне до нього. У них така схема. А потім, буцімто, це джерело західне, яке має хоча б мінімальну довіру, транслюється у наших підконтрольних їм каналах. Це тактика, яку ми вивчили лише тепер. Навіть відомі джерела в Україні повторюють російські наративи.
–Які журналістські жанри найкраще допомагають спростовувати російські наративи?
–Допомагає клопітка робота через розслідування від джерела. У нас уже є спеціалісти в Україні – від громадських до, скажімо, напівдержавних і державних організацій, котрі якісно і професійно цим займаються. Тому що йде ідеологічна боротьба, де функцію держави – захищати принципи незалежності – виконує громадянське суспільство
Нам найкраще вдається розслідування на теми, де можна відстежити якісь документальні речі. Наприклад, у нас є матеріал щодо логістики, це не зовсім дезінформація, а порушення санкційного законодавства щодо товарів, які йдуть через Польщу, Литву в Росію. Здебільшого ми робимо матеріали на теми, що стосуються держав-сусідів України вздовж західного кордону. Ми відстежуємо, вкиди в Польщі, Словаччині і через спільні експертні утворення пробуємо зневелювати вплив. Втім, у Польщі самі досить активно протистоять цьому й створюють спеціалізовані органи. США і Польща створили у Варшаві центр протидії російській дезінформації. Ситуація на інформаційному ринку вимагає, щоб такі структури працювали. Із запізненням, великим запізненням, але Захід іде в цьому напрямку. Натомість ми розпочали працювати у цій сфері ще з 2017 року.
Також ми активно аналізували російські наративи під час блокування кордону в Польщі. Коли здавалося, що це політична складова, ніби не замішані росіяни, але все-таки там російські неративи і проплачені активісти проглядалися. У нас була ціла серія публікацій упродовж останніх чотирьох місяців. Це теж на рівні із інформаційними загрозами, але з аналізом і аналітикою.
–Що можете порадити тим, хто постійно працює з фактичним матеріалом, як не потрапити в тенета пропаганди?
–Загальна порада: треба відстежувати джерела походження інформації і перевіряти їх надійність. Як правило, є жовта російська преса або ж видання в світі, які перебувають під стовідсотковим впливом або куплені росіянами. А потім їх підхоплюють всі інші. Найбільша порада – відстежувати і розуміти джерело. Це основне правило.
Дуже цікавий випадок був на початку війни. Тоді зламали сайт Самбірського місцевого видання, де розмістили статтю, що поляки побили дідуся на базарі. Це запустили, а потім вся Україна цитувала самбірське видання. Росіяни старалися загострити історичні протиріччя, якісь там образові, вкорінені, щоб поляки не допомагали нам у війні.
Також у нас було розслідування по базах нічних вовків в Словаччині. Дуже цікаве, велике. Воно у двох публікаціях, їх можна взяти як приклад досить вдалого розслідування. Це ціла ІПСО – інформаційно-психологічна операція у Словаччині з боку російських ідеологів. Країна перебуває під впливом православної церкви та російських інформаційних приводів. Так історично склалося, що в них це працює. Дехто там вважає Росію невинним ведмежам, яке всі ображають.
–Задля вдалої реалізації редакційних цілей, необхідне достатнє фінансування. Українці сьогодні підтримують такі організації? Чи основна частина коштів все ж припадає на внески засновників?
–Донатять, але ми маємо три джерела фінансування. Внески засновників, український бізнес та власний заробіток. У нас є гарна техніка, тому ми виготовляємо телевізійний візуальний ресурс, який продаємо. Третину фактично донатять друзі, у нас є договори. І решту ми заробили самі. Тобто не вдається 100% це зробити, але, напевно, 30-40% вдається.
–За місяць після початку вторгнення у Львові за ініціативи ГО «Західний інформаційний фронт» розпочав свою діяльність Білоруський інформаційний центр. Розкажіть, яка його мета?
–Ну, скажімо, є такий дефіцит інформації між українцями і білорусами. Взагалі, у нас українці знаходяться в полоні одних міфів, а білоруси в полоні других. І ми дуже мало один про одно знаємо, хоча у нас тисячі кілометрів кордону. Тим не менше тисячі білорусів є волонтерами, сотні – бійцями збройних формувань, які захищають Україну. Дві третини засновників Білоруського інформаційного фронту – це білоруси, вони працюють для того, щоб давати більше інформації про життя Білорусі в Україні.
–Який медіапродукт створює центр?
–Білоруський інформаційний центр має свій ютуб-канал та телеграм-канал і невеликий портал, який до них прив’язаний. Там публікуються ролики на білоруську тематику. Наразі вже є чотири фільми про діяльність білорусів в Україні, які набрали від 10 до 30 тисяч переглядів.
–Ви планували брати захисне спорядження для журналістів. Можете поділитися планами щодо проєкту, який зніматимете на Сході?
–Не буду розкривати повністю плани. Ми зніматимемо документальне кіно про організацію, членами якої є іноземці, волонтери в Україні. Частину фільму вже відзняли у Львові. А тепер ми хочемо їхати з ними на передову, зафіксувати передачу дронів та іншого обладнання – РЕБ. Саме на цей виїзд нам треба буде захисне спорядження для журналістів, але ми ще не можемо сказати, на коли саме. Нещодавно працювали над сценарієм, днями внесли кілька змін.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти об’єднаного Західноукраїнського Центру журналістської солідарності Львів-Чернівці – 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Бобер – асистент), адреса: вул. Соломії Крушельницької, 5.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Дар’я Маркова