Як «Укрпошта» впливає на передплату, та й загалом на діяльність медіа? Своїми роздумами і болями про це поділився Михайло Мазур, власний кореспондент тижневика «Вісті…» у західному регіоні України, член правління Івано-Франківської обласної спілки журналістів.
Українська друкована преса сьогодні воює на кілька фронтів. Одним із них, як не дивно, є поле бою з вітчизняною «Укрпоштою». Звичайний читач, можливо, не задумується, чому в державі динамічно зменшується кількість газетних видань, а ті, що залишилися, доставляються передплатникам поштою вкрай незадовільно. В цьому і причина зменшення накладу самих видань, а часто – і припинення діяльності.
Хоча усі забаганки пошти виконуються – передусім, плата редакцій за доставку видань, яка становить понад третину вартості передплатної ціни. Ті видання, що залишилися на ринку, схоже погодилися з такою політикою поштовиків й укладають з ними угоди на доставку читачам, бо альтернативи просто не існує.
Якщо окремі місцеві видання в цьому році вирішили позбутися фінансових пут «Укрпошти» і відмовилися від її послуг, а якось своїми зусиллями організовують передплату і доставляють газети читачам шляхом залучення Нової пошти, роздрібної сільської торгівлі тощо, то всеукраїнським виданням використати цей досвід просто не під силу.
Та це перша проблема. Існує інша, фінансова залежність від «Укрпошти». Кошти, які надходять на її банківські рахунки від передплатників і повинні повертатися виданням після завершення передплатної кампанії, регулярно безпідставно осідають на рахунках «Укрпошти».
Редакція всеукраїнської кооперативної газети «Вісті всеукраїнської Центральної спілки споживчих товариств», в якій я працюю власним кореспондентом у західному регіоні України, лише в лютому цього року, після нагадування «Укрпошті», що залишає за собою право звернутися до суду, отримала кошти від передплати, які повинні були повернути газеті ще торік.
Виходить, що «Укрпошта» донедавна вела власну господарську діяльність на чужому капіталі. Це немало – це півмільйона гривень.
Коли ж поглянути у корінь цього зла, то для «Укрпошти» це не таке вже зло, навпаки, джерело задоволення власних фінансових інтересів за рахунок періодичної преси. Угоди, укладені між «Укрпоштою» та виданнями на 2024 рік, передбачають повернення коштів за передплату газет протягом всього року. Тобто, зв’язківці негласно, під тиском на видання (інакшого шляху доставити газети передплатникам не існує) використовують їхні гроші для власних потреб, не виплачуючи навіть жодної копійки винагороди редакціям за безкоштовне кредитування. Хоча ці кошти мали б відразу повертатися редакціям для покриття витрат на організацію роботи видань. Інакше, як економічним злочином, такі дії «Укрпошти» назвати не можна.
Не знаю, свідомо чи ні, але вона наносить економічні збитки українській пресі. Більше того, в час війни така політика на руку окупантам, бо своїми діями ця структура, яка любить дистанціюватися від державної форми власності, ослаблює інформаційну політику в державі.
Звідси запитання: чи можна у правовому полі «вбивцю» української преси в особі «Укрпошти» притягнути до відповідальності і заставити працювати на інтереси громадянського суспільства?
Михайло Мазур