Нам століттями нав’язували наративи про братній російський народ
Історія – наука світоглядна: як постійно міняється світогляд людей, так відповідно змінюються уявлення про історію. Сьогодні ми хочемо переосмислити наше розуміння воєнної історії нашої держави і перш за все – сучасної російсько-української війни.
Для мене особисто нинішня війна – це виклик і це подолання Берестечка всередині нас. Задаємось питанням: «Чому з усіх славних козацьких перемог російська імперія увіковічнила найбільшим меморіалом саме Берестецьку битву? Які наративи несли цим меморіалом українцям?»
Хіба ми не мали ще інших перемог? Хіба не мали своїх героїв? Тяглість нашої боротьби повсякчас виринає в пам’ятках не тільки в Києві, а в кожному місті та селі через могили наших предків. Але відомості про наші перемоги і про українських героїв спеціально ніби забували – витирали з літописів, не згадували в історії.
Нам нав’язували наративи про братній російський народ, і водночас протягом століть нашим північним сусідом формувалася зневага до всього українського.
Нашу мову і культуру називали меншовартісною. А коли подивитися на список церковних ієрархів XVIII, XIX століть, можна побачити, що це випускники Києво-Могилянської академії. Якщо передивлятися списки
воєначальників XVIII, XIX століть, можна пересвідчитися, яка велика частка там дійсно славних імен представників козацьких родин.
Об’єднуємося у відстоюванні права на майбутнє
Центр досліджень воєнної історії Збройних сил України був створений улітку 2022 року, і головним його завданням стало вивчення історії російсько-української війни. Більшість зібраних у його колективі військовослужбовців – це професійні історики, які 24 лютого стали до лав захисників України в різних куточках України і вже мали бойовий досвід.
Якось спонтанно в Центрі виникла ідея створити проєкт «Нехай вічна буде слава», що діє за сприяння Управління зв’язків з громадськістю Збройних сил України і під патронатом головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного.
З початком широкомасштабного вторгнення росіяни палять наші книжки, знищують нашу культуру і наші пам’ятки, катують наших людей тільки за те, що вони українці. І ми об’єднуємося у відстоюванні права на майбутнє, бо нам ніхто не принесе і не подарує це право.
На жаль, є проблеми й у військовій справі, і це треба розуміти. Сьогодні задача захисника не героїчно загинути на фронті, задача захисника – перемогти з вірою в правоту нашої боротьби. І в нас є герої, які кожного дня стверджують, що призначення людини – втілити в життя і боротьбу все те краще, що заклали батьки, діди, прадіди. Своїми діями вони доводять, що побудувати вільне і незалежне суспільство можливо, тільки захистивши його від ворожої агресії.
Серед таких людей – бригадний генерал Михайло Драпатий, про якого розповідає перша книжка серії «Герої моєї країни» з проєкту «Нехай вічна буде слава». У цій невеличкій книжечці її авторка Олена Мокренчук змогла показати квінтесенцію боротьби за перемогу, показала, що тільки ми самі зможемо відстояти нашу ідентичність, розв’язуючи проблеми на полі бою і всередині країни.
Ми повинні формувати і писати нашу воєнну історію, спираючись на наші національні традиції. І велика вдячність військовим журналістам, які реалізовують дуже хороший проєкт Збройних Сил України – показують російсько-українську війну через долі не тільки генералів, але й солдат, сержантів, офіцерів, волонтерів – цивільних людей, які стали на захист рідної держави.
Ми вже сьогодні повинні формувати справедливий і чесний погляд на події , показуючи не тільки перемоги і здобутки, а й прикрі помилки та прорахунки. Так перекинемо місток з минулого в майбутнє нашої країни.
Віталій Куравський, начальник відділу Центру досліджень воєнної історії Збройних Сил України
Голова НСЖУ Сергій Томіленко:
«Національна спілка журналістів України розбудовує співпрацю з військовими. І поряд з військовими журналістами працюють також і цивільні колеги – розповідають про події на передовій, висвітлюють боротьбу Збройних сил України з окупантом. Держава відзначає подвиги військових нагородами, на превеликий жаль, подеколи це відбувається посмертно. І ми розуміємо, наскільки важливо для прийдешніх поколінь, щоб імена героїв не залишалися рядками статистики і рядками в указах про нагородження. Ми закликаємо журналістів у регіонах більше розповідати про герої-захисників, щоб їхні імена не загубилися в історії. І слід сказати, що колеги практично з усіх місцевих та регіональних газет приділяють цій темі неабияку увагу».
Підготувала Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
