Старокостянтинівська газета «Наше місто» – з тих видань, які змушені працювати під обстрілами. Незважаючи на те, що Хмельниччину прифронтовою областю назвати не можна, через розміщений тут військовий об’єкт Старокостянтинів часто обстрілюють. Це негативно відбивається на житті містян, його економіці, а отже – й на фінансовій стабільності редакції. Про те, як виживає газета, про допомогу від благодійників, серед яких і НСЖУ, розповідає головна редакторка «Нашого міста» Ірина Сапчук.
– Виживаємо важко… Коли почалася війна, газета два тижні не виходила, бо працівники редакції роз’їхалися. Але згодом повернулися, і ми почали працювати, – розповідає редакторка.
У редакції – четверо працівниць, усі жінки. У номер дописують геть усі, в тому числі й бухгалтерка.
– Всі пишуть, усі верстають. Кожен із нас може самостійно випустити номер! – не без гордості каже Ірина Сапчук. – Навчилися працювати універсально.
З початком повномасштабної війни режим роботи офісу редакції довелося змінити. Верстають – удома.
– У нас – велика проблема з електрикою. Особливо тяжко було взимку, коли світла не було багато годин поспіль. Доводилося доверстувати номер і в «Новій пошті», і в комунальних підприємствах, де стоять електрогенератори… – згадує редакторка.
Спочатку працювали взагалі без заробітної плати. Тираж впав з 3 до 2 тисяч примірників, реклами не стало. Потім, зрозумівши, що заробити самим, як це робили раніше, не вдасться, газетярі почали «стукати у двері» грантодавців. Отримали грант Європейського фонду демократії, серйозно видання підтримали Українська асоціація медіа бізнесу, з розвитком сайту допомогла агенція «АБО».
– Національна спілка журналістів України надала принтер від Українського медіа фонду. Старий принтер дихав на ладан, неможливо було навіть надрукувати документи. Сканеру не було. А новому принтері, який надала НСЖУ – встроєний сканер, і це для нас дуже важливо, – каже редакторка.
Старокостянтинів – дуже специфічне місце. Через те, що неподалік розташований аеродром, росіяни його постійно обстрілюють. Найгірше було на початку війни, але й зараз ракетні обстріли – не рідкість.
– Наша редакція – досить далеко від аеродрому, але місто невеличке, і коли розпочинається обстріл – літає всюди: там ракети, там осколки й уламки від них… Робиться страшне. В будинку моїх батьків серйозно пошкодило дах, повибивало вікна, а від залітання осколку в хату врятувала стара черешня, яка росте біля будинку, – розповідає пані Ірина.
Як наслідок обстрілів, дуже багато жителів міста виїхали. Водночас, прибуло чимало переселенців з півдня та сходу України.
Попри всі випробування, 8-сторінкова газета в кольорі виходить щотижня. Стабільно поповнюється сайт, створено телеграм-канал, розвиваються сторінки в фейсбуці й інстаграмі.
– Головні теми наших номерів – герої-військові, волонтери, перселенці. Створили проєкт «Незламні екіпажі» – про наших льотчиків, – розповідає Ірина Сапчук.
Як і скрізь в Україні, в Старокостянтинові – суттєві проблеми з поштою.
– Газету передплатникам як слід не доправляють. У нас переважно міська газета, але є й передплатники по селах. Там з доставкою – повний жах. Але й у місті, м’яко кажучи, не все гаразд. Нам, працівникам редакції, доводиться за багатьма адресами самотужки доправляти газети, бо пошта не розносить. Що тут зробиш, коли телефонує літня жінка: «Будь ласочка, принесіть мені газету, бо вже не отримую три тижні»?.. Не допомогти такій людині – не можна. Тож так і працюємо.
Нагадаємо, завдяки Українському медіа фонду (Ukrainian Media Fund), який надав НСЖУ принтер, що його Спілка передала редакції «Нашого міста», Національна спілка журналістів України раніше провела конкурс на надання 10 ноутбуків для редакцій українських локальних медіа для підвищення їхньої стійкості в умовах війни.
Інформаційна служба НСЖУ
