З 12 березня 2020 року на всій території України введено карантин, який наразі продовжено до 22 травня. Але і ця дата може виявитись не кінцевою, бо, на жаль, COVID-19 продовжує поширюватись і статистика щоденно виявлених захворювань поки що не надто втішає. І хоча карантинні обмеження вже послаблюються, до повного відновлення економіки ще дуже далеко.
Все це не може не справляти вплив на роботу редакцій, зокрема, на їх фінансовий стан, адже падіння виробництва, призупинення роботи багатьох бізнесів негативно вплинуло на доходи від реклами. Тому немало редакцій опинились на межі виживання. І перед керівництвом нерідко постає питання про те, що робити далі: переводити працівників на скорочений робочий день чи тиждень, відправляти у відпустку без збереження заробітної плати чи скорочувати кількість працівників, оптимізуючи штат, або звільняти їх за згодою сторін тощо?
Зважаючи на наведені виклики та прохання НСЖУ проаналізувати можливі правові наслідки тих чи інших рішень, що б допомогти працівниками ЗМІ обрати найоптимальніше рішення, надаємо наступні роз’яснення.
І. Зміна режиму роботи, відпустка «за власний рахунок»
Необхідно звернути увагу на те, що у зв’язку з пандемією коронавірусної хвороби парламент прийняв Закони України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19», якими було внесено низку змін і доповнень до трудового законодавства України.
Зокрема, під час карантину роботодавцю дозволили давати своїм працівникам можливість працювати з дому, а за згодою працівника – надавати йому відпустку, в тому числі без збереження заробітної плати на весь період карантину (тривалість відпустки «за власний рахунок» не зараховується до строку, встановленого частиною 1 статті 26 Закону України “Про відпустки”, яка передбачає, що термін відпустки без збереження заробітної плати не може перевищувати 15 календарних днів на рік).
Дозволено також змінювати режим роботи підприємства, установи, організації, встановлювати гнучкий режим робочого часу (як протягом певного періоду, так і безстроково) або переводити працівників на дистанційну (надомну) роботу. При цьому, під час пандемії (епідемії) ці режими робочого часу можуть встановлюватися у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу, що прямо передбачено в оновленій редакції статті 60 КЗпП України.
Застосування гнучкого режиму робочого часу та виконання роботи дистанційно (на дому) не тягне за собою змін в оплаті праці (якщо при переході на дистанційну роботу сторони письмово не домовляться про інше) та не впливає на обсяг трудових прав працівників.
Зменшення витрат на оплату праці можливе у разі переведення працівників на неповний робочий день чи неповний робочий тиждень. В такому випадку виплати здійснюються пропорційно відпрацьованому часу[1]. Але такі зміни в організації праці дозволяються лише у разі наявності згоди сторін чи за ініціативою керівника за умови попередження про це працівників за 2 місяці[2] до впровадження таких змін.
Оплата простою під час карантину без вини працівника відповідно до вимог законодавства повинна оплачуватись з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу)[3].
Враховуючи наведені правила керівники ЗМІ можуть обрати найоптимальнішу в умовах карантину форму організації праці.
ІІ. Звільнення з роботи
Незважаючи на те, що наразі трудове законодавство дає можливість застосовувати гнучкі підходи до організації праці в колективі, на жаль, це не завжди допомагає розв’язати фінансові проблеми. І нерідко доводиться робити складний вибір: чи продовжувати перебувати у відпустці «за власний рахунок», бо грошей у редакції немає і невідомо коли вони з‘являться, чи просто звільнятись і шукати іншу роботу.
Перебування у відпустці без збереження заробітної плати допоможе зберегти місце роботи і, можливо, з часом працівник зможе заробляти, як і раніше, а можливо – навіть краще (чого ми всім бажаємо!).
Але, якщо такі перспективи видаються примарними, звільнення з роботи може виявитись не найгіршим рішенням. Це, принаймні, дає можливість звернутись до центру зайнятості, зареєструватись безробітним та отримувати від держави відповідну допомогу.
Варто зазначити, що в період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, діє особливий порядок реєстрації осіб безробітними. В цей час статус безробітного надається особам з першого дня реєстрації їх у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за їх особистою заявою без вимог до наявності підходящої роботи. Це означає, що для отримання статусу безробітного не потрібно 7 днів шукати роботу, відвідувати співбесіди з роботодавцями тощо. Державна служба зайнятості на своїй сторінці у Фейсбук оприлюднила роз’яснення про те, як необхідно діяти, що б отримати статус безробітного. Відповідні роз’яснення надало і Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути:
1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;
2) особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” та “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”;
3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників (див. статтю 43 зазначеного Закону).
Відповідно до статті 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» за загальним правилом право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування. Втім, з нього можуть бути й винятки. Вони також прописані в цій правовій нормі.
Частина 1 статті 23 зазначеного Закону передбачає, що розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб:
до 2 років – 50 відсотків;
від 2 до 6 років – 55 відсотків;
від 6 до 10 років – 60 відсотків;
понад 10 років – 70 відсотків.
Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
перші 90 календарних днів – 100 відсотків;
протягом наступних 90 календарних днів – 80 відсотків;
у подальшому – 70 відсотків.
Застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.
Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, – 180 календарних днів.
Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.
Допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 зазначеного Закону, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду.
Допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», і її виплата починається з 91-го календарного дня.
Водночас, звільнення працівника за угодою сторін дає йому право отримувати у центрі зайнятості за місцем проживання допомогу по безробіттю. Така допомога зазвичай призначається починаючи з 8-го дня (частина 3 статті 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III). Але в період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, діє особливий порядок реєстрації осіб безробітними. Відповідно до пункту 3-2 Прикінцевих положень зазначеного Закону на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:
– допомога по безробіттю
призначається з першого дня надання статусу безробітного;
–
виплата допомоги по безробіттю може здійснюватися без особистого
відвідування безробітним центру зайнятості, за умови підтвердження
безробітним наміру перебування у статусі безробітного будь-якими засобами
комунікації (телефонний зв’язок, електронні засоби тощо);
– для осіб, які втратили роботу в період карантину, не застосовуються вимоги щодо скорочення тривалості виплати допомоги по безробіттю, визначені пунктом 1 частини п’ятої статті 31 зазначеного Закону, при цьому загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю для таких осіб не може перевищувати 270 календарних днів.
У середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги по безробіттю включаються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески, які підтверджуються даними Єдиного державного реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України.
Допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом.
Одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги по безробіттю, нарахованої відповідно до цієї статті, у розрахунку на рік.
Відповідно до роз’яснень Мінекономіки, максимальний розмір допомоги по безробіттю наразі становить 8 408 грн (4 прожиткових мінімуми для працездатних осіб). Розмір мінімальної виплати допомоги по безробіттю, що виплачується застрахованим особам в залежності від страхового стажу, становить 1 800 грн, а особам, виплати яким призначались без урахування страхового стажу – 650 грн відповідно до законодавства. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів, а для осіб передпенсійного віку – 720 календарних днів.
Людмила Опришко, адвокатеса, медіа-юристка ГО «Платформа прав людини»
консультація підготовлена на прохання
Національної спілки журналістів України
[1] Див. статтю 56 КЗпП України
[2] Див. статтю 32 КЗпП України
[3] Див. статтю 113 КЗпП України
