Юл Касапі – один із небагатьох албанських журналістів, які працюють в Україні під час війни. Після початку повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року він у складі знімальної групи інформагенції А2 CNN прибув із Тірани до Львова. Вів репортажі для новинного порталу, який відвідують громадяни Албанії, Косова, Північної Македонії, Чорногорії та інших країн Балканського півострова. Через рік повернувся до України знов, щоб розповідати про життя українців під час їхнього найскладнішого випробування.
Юл – кримінальний репортер, має досвід роботи в країнах Європи, Азії, Південної Америки та Близького Сходу. Каже, працюючи в Сирії, Еквадорі, Туреччині, стикався з усілякими загрозами та небезпеками. Але побачене в Україні змусило відчути, чим є насправді війна без правил, коли ворогу байдуже, хто перед ним: військові, жінки, діти чи журналісти.
Своїми враженнями від нещодавнього відрядження до України Юл Касапі поділився з інформаційною службою НСЖУ.
Згадуючи перший досвід роботи в Україні, репортер розповів про торішню поїздку до Львова. По прибуттю він та його команда звернулись до Медіацентру Україна, який сприяє, в тому числі, іноземним колегам. Після погодження всіх необхідних процедур почали працювати.
– Для нас було цікаво все: як люди з підручних матеріалів виготовляли коктейль Молотова, як бібліотеки перелаштували на прийом вимушених переселенців та надавали гуманітарну допомогу постраждалим від війни, як суспільство налагодило допомогу українській армії. Ми побачили, як українці об’єдналися проти ворога. Це було дивовижно! – розповідає Юл.
У Львові він познайомився з жителькою Харкова, яка разом із 12-річним сином виїхала з-під обстрілів. Журналіст допоміг її родині переїхати до Албанії, де захист від війни отримали кілька тисяч українців.
Прибувши до України цьогоріч, Юл мав намір зняти якомога більше матеріалів безпосередньо про бойові дії та наслідки російського вторгнення. Але для початку необхідно було отримати прескартку за стандартною процедурою, яку Міноборони запровадило для представників національних та іноземних медіа під час дії воєнного стану. Довелося кілька днів провести в Києві в очікуванні відповіді. Юл зустрівся з українським колегою, який розповів про проєкт Victory Drones – команду волонтерів, які згуртувалися для відсічі російській навалі. Були й інші зустрічі, у тому числі з Київським міським головою Віталієм Кличком.
– Ми написали заяву до Міністерства оборони України, де обґрунтували свою мету. Через п’ять днів очікування отримали електронну прескратку та приступили до роботи, – розповідає Юл.
Він наголошує: без акредитації жоден журналіст не може потрапить на військові об’єкти та туди, де тривають бойові дії.
Албанські медійники скористалися допомогою фіксера, який показував дорогу та супроводжував знімальну групу протягом відрядження. Захисну амуніцію для поїздки в зону бойових дій взяли в тимчасове користування в українських колег. Для репортерів провели інструктаж, розповіли, як нею користуватись, та пояснили, як діяти під час обстрілу та інших позаштатних ситуацій.
Юл Касапі разом з оператором Жаку Мюфтарі об’їхали населені пункти Київщини, які пережили російську окупацію: Буча, Бородянка, Ірпінь. Потім відвідали Маріуполь, Краматорськ, Донецьк та інші місця неподалік від лінії фронту, зокрема, Часів Яр Бахмутського району Донецької області, який постійно обстрілюють росіяни.
– Ми спостерігали, як місцеві жителі виїздили з міста. Як на мене, найгарячіша точка нашого відрядження була у Краматорську. Там було по два бомбардування на день, – розповідає журналіст.
У Краматорську знімальна група опинилась в майже епіцентрі російського удару по житловому масиву.
– Ми приїхали о 21.00 та взяли ключі від квартири, де мали ночувати. Щойно оселилися, аж тут у будинок, розташований у 100 метрах від нас, влучила ракета «Іскандер». Я якраз робив пряме включення. Це було несподівано і дуже страшно, – розповідає Юл.
Він зізнається, що його вразило життя в зоні бойових дій. Боляче було дивитись на наслідки російських обстрілів Харкова та інших міст. Однак не менш дивовижне враження справило на нього те, як люди адаптуються до надзвичайних умов у Києві.
– Вони купують генератори і продовжують жити, навіть коли немає світла, води, інтернету. Кияни навчились якось викручуватись і виживати в надзвичайних умовах. Люди живуть, розуміючи, що в кожного своя вдача. Будь-якої миті може прилетіти. Хтось залишиться живим, а хтось загине, – розмірковує албанський журналіст.
Він додає, що великі медіа, такі як Аль Джазіра, ВВС та інші мають значно більше можливостей для підтримки своїх знімальних груп.
– Ми ж були лише вдвох з оператором, та ще одна людина. Працювати в таких умовах значно складніше, – каже Юл.
Його команда подбала перед поїздкою в Україну про різні варіанти комунікацій. Знімальна група була забезпечена необхідним обладнанням, яке дозволяло мати постійний інтернет навіть там, де сигнал відсутній. Крім того, у Києві Віталій Кличко розповів про різні можливості тримати зв’язок із навколишнім світом. Тож у зону конфлікту їхали зі знанням справи. Але всюди, де працювали албанські медійники, був гарний інтернет і нормальний зв’язок, ділиться враженнями Юл Касапі.
За його словами, під час війни в Сирії його життя було набагато безпечнішим і спокійнішим. Журналісти жили в готелі, час від часу виїздили до місць, розташованих неподалік від лінії зіткнення, і були більш-менш захищені.
– В Україні ти не знаєш, що буде з тобою наступної миті, обстріли тривають постійно, весь час лунають сирени повітряної тривоги. Це, звичайно, викликає страх, – продовжує репортер.
Він поділився власним досвідом роботи в небезпечних умовах та дав кілька порад колегам. В першу чергу, нагадав правило, яке зазвичай розповідають журналістам під час тренінгів із безпеки: «Жоден репортаж не вартий вашого життя». Юл Касапі наполегливо радить не потрапляти в зони, які не контролюють Збройні Сили України.
– Навіть якщо біля вас немає російських військових, поруч можуть знаходитись сепаратисти, які передадуть їм ваші координати. Ракети летять звідусіль, і якщо вони розірвуться, вас не зможуть захистити ані шолом, ані бронежилет, ані напис PRES. Треба завжди пам’ятати про ризики, яким ти піддаєш своє життя. У таких ситуаціях треба покладатись на інстинкт самозбереження, – констатує Юл. Головне в такому відрядженні – повернутися з нього живим, підкреслює він.
Зазвичай журналісти попереджали один одного про небезпеку, коли мали відбутись обстріли.
– Але треба дбати самому про свою безпеку і життя. Жоден фіксер не візьме на себе відповідальність за ваші трабли і не гарантуватиме, що з вами все буде гаразд. Ви повинні усвідомлювати, що на війні може статись усе, і робити все для того, щоб не постраждати, – рекомендує албанський колега.
Він зізнається: після всього, що довелось пережити за роки професійної діяльності, він опанував певні прийоми психологічної саморегуляції.
– Після вибуху бомби в сирійському готелі, де ми перебували, та після кримінальних розборок в Гуаякілі (Еквадор) я навчився сам керувати своїм адреналіном і власними почуттями. З часом до всього звикаєш, – міркує Юл Касапі.
Він пробув в Україні десять днів, а потім подався до Туреччини, де стався потужний землетрус. Нині кримінальний репортер Юл Касапі повернувся до Тірани. В очікуванні наступного відрядження він збирає інформацію про доставку кокаїну з Латинської Америки до Європи. Каже: «Якщо в якійсь країні щось станеться, ми з оператором одразу зберемось і поїдемо туди».
Людмила Макей, Приштина