Криза викриває слабкі місця стосунків, тому якщо в стосунках було багато критики або знецінення, то розлука все тільки ускладнить. Якщо ж близькі люди звикли розуміти одне одного, то в момент розлуки вони скажуть партнерові: «Мені важко, але я розумію, що тобі – теж!» І це може виправити багато негараздів.
Ця та інші важливі спостереження й поради прозвучали в четвер, 26 січня, під час вебінару психологині центру «Простір», кризової психологині Марини Бреславець «Розлука з близькими через війну: як зберегти психологічну рівновагу і сімейні стосунки». Захід відбувся на майданчику мережі Центрів журналістської солідарності НСЖУ.
Як зазначив, вітаючи учасників вебінару, голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, психологічна допомога журналістам, які опинилися в складній ситуації – один із пріоритетів діяльності Центрів журналістської солідарності.
– Залучаючи міжнародних донорів, ми активно поширюємо серед медійників знання, необхідні для виживання і ефективної роботи в умовах війни, – зазначив голова НСЖУ. – Психологічна стійкість не менш важлива, ніж фізична та економічна стійкість українських журналістів і медіа. Кожен журналіст – особистість, а отже має дбати про своє психологічне здоров’я, вміти правильно знімати напругу, якої в нашому сьогоднішньому житті – надміру.
Як наголосив Сергій Томіленко, тему навчального заходу обрано саме за запитами спілчан. Війна роз’єднала багато родин, у тому числі й журналістських, і показово, що значна частина учасників вебінару перебувають за кордоном.
За словами засновниці й очільниці мережі IN-Person Corporate Наталії Наливайко, яка виступила співорганізаторкою заходу, в нинішніх умовах періодичного спілкування з психологами, психотерапевтами потребують представники багатьох професій, серед яких і журналісти. Вона подякувала всім учасникам і учасницям вебінару, які зважилися на це.
Як зазначила тренерка вебінару, кризова психологиня, травмотерапевт Марина Бреславець, нині в Україні практично немає людей, яких не торкнулася війна. У когось один із членів родини на фронті, в когось – за кордоном, в інших регіонах України.
– Ми перебуваємо в стані постійного стресу, постійної тривоги, очікувань важких новин – і все це на нас впливає, – зазначила фахівчиня. – У роз’єднаних родинах чимало факторів, які можуть погіршити стосунки, адже в таких випадках ми погано уявляємо, що відбувається з нашою «половинкою», у нас різний емоційний і психологічний стан, ми не до кінця розуміємо, чому наша близька людина поводиться саме так, а не інакше, чому вона змінилася. Коли в нашому житті все гаразд, ми можемо легко долати сімейні негаразди. Натомість, коли ми переживаємо безсоння, тривогу, панічні атаки тощо, ми емоційно виснажені, і нам важко правильно поводитися в конфліктних ситуаціях.
За словами Марини Бреславець, важливо розуміти, який тип прив’язаності переважає в наших близьких людей: надійний (людина може легко залишатися сама), тривожний (людина нервує, коли залишається сама), уникаючий (людина удає з себе самодостатню і самовпевнену, не будучи такою) чи дезорієнтований (людина спочатку активно вимагає уваги, а потім відштовхує). У кризових ситуаціях тип прив’язаності виходить на поверхню, і його нерозуміння може дуже зашкодити.
Марина Бреславець також роз’яснила, в чому причина так званих «бур у склянці води».
– Коли ви реагуєте на якусь дрібницю надмірно емоційно, можливо, ви потрапили в ситуацію з вашого минулого… – каже психологиня. – Наприклад, якщо чоловік сказав жінці: «В нас не помито посуд», вона, перебуваючи в спокійному стані, може відповісти: «Так, я помию», або «Помий, будь ласка». А якщо жінка перебуває в кризовій ситуації, вона одразу згадає, як батьки казали їй, що вона – «не хазяйка» і її «заміж ніхто не візьме». Наслідок – емоційний вибух. У цей момент жінці – не 25 чи 30 років, а 5 чи 7, і вона, як дитина, потребує, щоб їй сказали, що з нею все добре, що вона має того, хто її захистить. Що «ми разом», «ми команда», ми можемо разом протистояти життєвим труднощам.
Марина Бреславець каже, що 80% тих, хто розлучаються, кажуть, що у шлюбі не почуваються важливими і вільними. Під час війни з’являються «чотири вершники», які руйнують стосунки: критика («Чому ти ніколи…? Чому ти завжди…? Знову в тебе…»), зневага («Що ти взагалі можеш?»), захисна реакція («Я роблю стільки всього, а ти не цінуєш!»), відсторонення (мовчанка, ігнорування). Усе це – варіанти агресії. У цих випадках об’єкт агресії відчуває весь той біль, який травмував його у дитинстві…
Долати конфлікти допомагають приємні сімейні ситуації, які були до кризи, і які тепер можна згадати, сподіваючись повернутися до них. Допоможе також розуміння мрій, бажань, очікувань одне одного. Корисним буде запитати близьку людину: що тобі необхідно для того, щоб ти відчув, що я тебе люблю? Коли ти відчуваєш себе важливим?
– Дружини чоловіків, які зараз на фронті, часто кажуть: я навіть не помічала, як багато він усього робив! і це все зараз на моїх плечах! Навіть якщо ви в різних країнах, ви можете подякувати одне одному за те, що було між вами. За ту побутову, емоційну підтримку, яку ви отримували. Увага – в дрібницях, у відчутті, що «ми можемо щось зробити разом» і відчувати, що ми – не самотні! Згадайте, що ви робили разом, що вам давало відчуття того, що ви – команда, – радить психологиня.
Вона також розповіла про правила розмови, які знижують стрес. Мета такої розмови – вислухати та надати емоційну підтримку. По-перше, розмова має бути обмежена в часі. По-друге, не слід поспішати з порадами («Тобі погано за кордоном? Повертайся!», «Начальник – дурень? Звільняйся!»), краще просто поспівчувати, емоційно підтримати. По-третє, слід виявляти інтерес, ставити уточнювальні запитання. По-четверте, варто демонструвати співчуття: «Зрозуміло тепер, чому ти такий засмучений!» По-п’яте, завжди приймати сторону партнера, а не критикувати його. «Адже ми – команда, ми разом проти інших!» По-шосте, підтверджувати емоції партнера: «Так, це сумно!», «Це справді обурює!»
– Наші реакції на важкі події війни можуть бути дуже різними. Нам може здатися, що нам гірше, ніж партнеру. Але в кожного – свій біль, і кожен, хто його проживає, потребує уваги і підтримки. І найгірше, що ми можемо зробити – почати міряти, чий біль більший – наш чи партнера, – підсумувала Марина Бреславець.
Відповідаючи на запитання учасників вебінару, психологиня наголосила, що сімей без конфліктів не буває. Важливо дотримуватися правил поводження в конфліктах, відокремлювати кохану людину від її вчинків, які можуть і не подобатися. А позбутися надмірної емоційної напруги можуть допомогти фізичні вправи або вивчення іноземних мов.
Перша секретар НСЖУ Ліна Кущ привернула увагу до проблеми розлуки з близькими, які перебувають у полоні. Їхні родичі часто перебувають у тяжкому емоційному стані, їм здається, що про їхнього полоненого родича всі забули, не приділяють його долі належної уваги. Іноді ці негативні емоції виплескують на журналіста, який саме звернувся по коментар…
За словами Марини Бреславець, агресія з боку таких людей є природним явищем, результатом внутрішнього болю і відчуття безсилля. І якщо журналіст стикається з виявом агресії, він повинен розуміти, що випадково став об’єктом її спрямування. В такому разі можна порадити у відповідь на агресію висловити співчуття: «Я розумію, як вам зараз боляче». Як додала Наталія Наливайко, журналіст може також дати зрозуміти людині, що її почули.
Відповідаючи на запитання одного з учасників вебінару, як позбутися панічних атак у разі, коли близька людина, що перебуває на фронті або на окупованій території, не відповідає на телефонні дзвінки, Марина Бреславець запропонувала застосовувати звичайні при панічних атаках вправи (вдих на 4 рахунки, видих на 6-8 рахунків, потупотіти ногами абощо), повернутися в «тут і зараз» (знайти в кімнаті 5 речей червоного чи зеленого кольору, у випадку сильних панічних атак – проговорювати, що бачиш у кімнаті, які звуки чуєш, які запахи, які на дотик поверхні довколишніх предметів). А Наталія Наливайко на додаток запропонувала проаналізувати свої страхи на предмет того, які з них реальні, а які – надумані.
Вебінар є складовою частиною співпраці Національної спілки журналістів України з IN-Person Corporate – провайдером програми «Служба Підтримки Співробітників» (EAP) в Україні.
Нагадаємо, Національна спілка журналістів України за підтримки ЮНЕСКО запустила програму із психологічної підтримки журналістів і членів їхніх родин. В рамках програми працює перша в Україні цілодобова «гаряча лінія» для медійників і відбуваються вебінари з психологами. Звернутися на «гарячу лінію» в режимі 24/7 та отримати допомогу від професійних психологів може будь-який журналіст або журналістка, а також їхні рідні. Сервіс є безкоштовним, конфіденційним та доступним із будь-якого регіону чи країни, де перебувають медійники. Зв’язатися з психологом можна телефоном 0800 501 594 або через Viber/Whatsapp +38067 861 97 92.
Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Про ЮНЕСКО
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
