9 листопада, в День української писемності та мови, побачив світ останній номер газети «Козельщинські вісті», що 92 роки виходила в смт Козельщина на Полтавщині. Саме в цій газеті в 1933-1934 роках розпочинав свою творчу діяльність класик української літератури Олесь Гончар. Також тут працював український літератор та дослідник Голодомору Олесь Воля.
Про це в редакційній колонці повідомила головна редакторка видання Надія Литвин.
«Сумлінно й наполегливо, як ота працьовита бджілка, літала наша газета по району, збираючи новини у селах і селищах, розповідаючи про людей і події, – і цим самим створювала справжній літопис Козельщинського краю. Але нині наша «бджілка» втомилася. Не витримала напруги ринкових відносин, конкуренції з його величністю інтернетом і сучасними гаджетами», – пояснила редакторка.
За її словами, сьогодні випускати друковане видання – розкіш, яку редакція не може собі дозволити. Аби себе прогодувати, вона повинна забезпечити тираж видання не менш як 5000 примірників (проти нинішніх 800), а це нереально за наявної демографічної ситуації в громаді. До того ж, один примірник газети має коштувати сьогодні не менше тридцяти гривень. Натомість, надходжень від реклами практично немає, а просити коштів більше немає в кого.
«Останні шість місяців редакція трималася на голому ентузіазмі, – пише Надія Литвин. – Минулої зими доводилося працювати у холоді (та й нині сидимо у холодному приміщенні заради економії грошей і електроенергії), із затримками зарплати; але ми намагалися (за винятком півторамісячної перерви на початку війни) регулярно випускати газету, існуючи виключно на пожертви небайдужих друзів із-за кордону та місцевих підприємців. Зараз усі пожертви закінчилися, більше ніяких надходжень не передбачається».
Редакторка подякувала читачам та прихильникам газети, благодійникам, які допомагали газеті виходити у світ останнім часом, і колективу.
У коментарі НСЖУ Надія Михайлівна додала, що ніхто з чотирьох працівників, які працювали в редакції, не залишається у сфері медіа.
– Останнім часом видавати газету було дуже важко. Немає району, немає населення, немає поштових відділень, немає нормальної доставки… Немає для кого працювати. Пишеш наче в пустоту – не знаєш, прийде газета до когось чи ні. Ми довго борсалися… але нас добили. Ясна річ, жодних нових видань ми створювати не плануємо, – каже Надія Литвин. – Я втомилася від боротьби за виживання газети. Така боротьба дуже виснажує, та ще й під час війни. Дехто каже, що їм подобалися мої колонки, і вони на ними сумуватимуть. Але все закінчилося, і колонки – теж… Одна мрія – аби закінчилася війна.
Фотоальбом, у якому зібрано світлини колективу редакції з 1960-х років, історичний примірник газети 1940 року, 10-тисячний номер, що вийшов у 2009 році, диплом «Найкраща газета України», отриманий від НСЖУ у 2018 році, й останній номер буде передано до місцевого музею, а підшивки з 1949 по 2021 рік – до архіву.
