Головна редакторка газети «Апостолівські новини» (Дніпропетровщина) Вікторія Михальченко досі не може до кінця оговтатися після того, як у ніч проти 22 липня у 12 метрах від її будинку вибухнула російська ракета. Тривалий час журналістка страждала від наслідків контузії, а квартиру привести до ладу остаточно так і не вдалося.
– Фронт у нас поруч, обстрілюють щодня. Є жертви. Тієї ночі стріляли по школах, в будівлю найближчої влучило дві ракети, – розповідає Вікторія Володимирівна. – Вибухові хвилі звідти сягнули й нас. Але найбільше шкоди наробила ракета, що влучила у двір між нашими двоповерхівками. Від вибуху залишилася вирва метрів з 10 завширшки і метрів 3-4 завглибшки. Справжній армагеддон.
Весь двір закидало тротуарною плиткою. В будинку, де живе сім’я Вікторії Михальченко, повністю знесло дах, вибило вікна й двері разом з лутками та одвірками, з боку двору поруйнувало кімнати. Від повного знищення споруду, вочевидь, врятував масивний паркан, що стояв перед будинком.
Від ракетного удару постраждала й сама Вікторія Володимирівна. Внаслідок контузії два тижні вона практично нічого не чула, погано бачила, постійно відчувала нудоту. Крім того, ударом сильно пошкодило руку.
– Коли стався вибух, я була у залі. То мене просто винесло у коридор під ванну кімнату, де я й прийшла до тями… Чоловік вийшов надвір, подивився і каже: «Молися, дякуй Богу, що ми залишилися живі», – згадує Вікторія Володимирівна. – Що цікаво, зберіглися кухня і спальня, де в мене стоять дві Казанські ікони Божої Матері, які мій дід урятував, коли в нашому місті більшовики руйнували церкву. Напередодні обстрілу, 21 липня, як раз відзначали свято Казанської ікони…
Від жахливого російського обстрілу Апостолового того дня постраждала й домівка ветерана журналістики Олександри Кравченко – в ній побило шифер. Незабаром після обстрілу в місті пройшла шквальна злива з градом, яка ще погіршила ситуацію…
– Почали ремонт будівель. Скла в нас не дістати, тому у вікна повставляли ДСП-плити. Єдиний хто допоміг нам у скрутну годину – це НСЖУ, якій ми з Олександрою Григорівною дуже вдячні, – каже Вікторія Володимирівна. – Міська рада, куди я звернулася по допомогу, на жаль, не дала й копійки, тільки допомогла продуктами. На мої запити в міській раді відповідають, що я «не потребую допомоги» та радять звертатися по компенсацію в… російську федерацію, – крізь сльози додає журналістка. – Припускаю, що це – така помста за мої довоєнні критичні публікації.
Після того обстрілу Олександра Кравченко на певний час виїхала до сина в Дніпро. Натомість, Вікторія Володимирівна виїхати з Апостолового ніяк не може – неподалік живе її 90-річна мама, яка не здатна пересуватися.
– На початку війни брат пішов на фронт, залишив маму на мене. Ані залишити її саму, ані вивезти її немає ніякої можливості, – каже Вікторія Михальченко. – Хоча виїхати є куди: подруга з Києва запрошувала до себе, є родичі й на Буковині.
Газета «Апостолівські новини», редакційний колектив якої очолює Вікторія Володимирівна, не видається з початку війни – просто тому, що її нема де друкувати (до війни газету друкували в Херсоні). Не може налагодити нормальну роботу й пошта. Крім того, коли почалися постійні обстріли, про друк довелося зовсім забути.
– Куди тут видаватися! Буває цілими ночами не спимо, бо по нас луплять і гради, і міномети, і все, що хочеш. Так гупає, що думаєш тільки про виживання, – каже журналістка. – Однак, усе одно продовжуємо наповнювати фейсбук-сторінку свого видання.
Росіяни систематично обстрілюють Дніпропетровщину. Нагадаємо, днями внаслідок обстрілу Марганця постраждала квартира ветерана журналістики Світлани Сулаєвої.