Неоціненного досвіду виживання в скрутних умовах війни й економічної кризи набула редакція «Городоцький телерадіопресцентр» (Хмельниччина), котра, маючи штат із шести осіб, опікується чотирма медіа: друкованим паперовим виданням, інтернет-сайтом, телебаченням (ефірним і ютуб-каналом) і радіо.
– Найбільш затратним є випуск газети: друк останнім часом суттєво подорожчав, – розповіла пресслужбі НСЖУ головна редакторка Наталія Попович. – Це й зрозуміло з огляду на економічну ситуацію в країні.
Водночас, газету «Городоцький вісник» Наталія Попович вважає найціннішим ресурсом своєї редакції, навколо якого гуртуються й інші засоби масової інформації, котрі працюють завдяки зусиллям колективу, – сайт «Городок.City», телеканал «4TV Городок» і радіо «Городоцький телерадіопресцентр». Увесь час від початку російської агресії газета продовжувала виходити (не вдалося випустити тільки один номер наприкінці березня), хоч деякий час і в скороченому та чорно-білому варіанті.
– Зараз часто можна почути думку, що час друкованої преси минув, і треба повністю переходити в Інтернет, – зауважує Наталія Попович. – Ми теж створили свій сайт. Але я твердо переконана, що газета як форма медіа існуватиме й далі. Це як у будь-якій сфері виробництва: з’являються і зникають різні тренди, а хендмейд залишається завжди. Мода швидкоплинна. Я переконана, що рано чи пізно читачі захочуть знову взяти в руки газету. Ми не можемо зупинити випуск друкованого видання хоча б тому, що читачі вимагають цього не робити. Більше того, земляки, які захищають Україну від російської агресії, просять волонтерів привозити з собою і нашу газету, адже на лінії фронту не завжди є доступ до Інтернету. Тому ми намагаємося щотижня передавати «Городоцький вісник» на передній край. Цей інтерес до газети – ще один доказ, що друковані видання не відійдуть у минуле, а працюватимуть далі. Адже за будь-якої стабільності Інтернету ви зможете переглядати газету в будь-який момент, коли захочете. Або відкласти її до завтра, післязавтра. Думаю, за рік-два газета повернеться – і знов будуть великі тиражі. Просто треба перетерпіти цей важкий період.
На думку Наталії Попович, поява нових медіа не спрощує, а ускладнює і робить цікавішою роботу редакторів та журналістів, адже потрібно працювати в декількох напрямках. «Ситуація вимагає адаптовуватися і бути креативними», – каже вона.
Головна редакторка дуже пишається професійністю свого колективу. Всі працівники повністю взаємозамінні: кожен уміє робити все, причому в кожному із чотирьох ЗМІ, що їх наповнює редакція. Дехто має й вужчу спеціалізацію, але все одно поєднану: приміром, бухгалтерка водночас є радійницею. Проте, ці професіонали вже два місяці не отримують заробітну плату.
– Продовжуємо працювати, бо розуміємо, наскільки важлива наша робота. Звільнилася лише одна людина, працюємо вшістьох, – каже редакторка.
За її словами, наразі газета виживає тільки завдяки дуже гарним стосункам із друкарнею. Вже накопичився майже двомісячний борг за друк, і тільки завдяки тому, що керівництво друкарні це терпить, газета ще виходить у світ.
– Друкарня розуміє ситуацію, в якій ми опинилися, і просто чекає, коли ми виграємо грант або хтось нам допоможе, і ми погасимо заборгованість: на рекламу в нинішніх умовах годі сподіватися, – розповідає Наталія Попович. – Нам просто пощастило з друкарнею. Інші б уже давно сказали «до побачення».
На відміну від друкарні, яка допомагає газеті, Укрпошта своєю нестабільною роботою перешкоджає їй. Так, перший після початку війни випуск «Городоцького вісника» дійшов до читачів лише за два тижні.
– Таке враження, що пошта намагається вбити газети незалежно від того, йде війна чи не йде. Я вже давно думаю над тим, чи можна запровадити якусь альтернативу Укрпошті як розповсюджувачу. Так далі просто тривати не може, – переконана Наталія Попович.
2_5247007154333817068_compressedРедакторка каже, що вже має певні напрацювання щодо відмови від послуг Укрпошти в розповсюдженні друкованого видання: це і розширення роздрібного продажу, і пошук альтернативного розповсюджувача. Зараз під проєкт потрібно лише залучити грантодавця. Ймовірно, взятися за реалізацію доведеться після завершення війни.
– Передплатники є, але передплата падає, бо люди втомлюються не отримувати продукт, за який уже заплачено кошти, – каже Наталія Попович. – Коли ми приходимо в будь-яку службу доставки, сплачуємо за доправлення товару, то ми сподіваємося його отримати, так же? А коли не отримуємо, то не хочемо більше мати справу з цією структурою.
Головна редакторка каже, що навіть радіє тому, що люди телефонують їй і скаржаться на те, що не отримали газету. Бо коли вони перестануть скаржитися, то це означатиме, що пройдено «точку неповернення». На другий рік люди просто відмовляться від передплати. Тому пошук альтернативного способу доставки Наталія Попович вважає дуже важливим для себе.
А на запитання про те, які перспективи поліпшення фінансування газети в майбутньому вона вбачає, редакторка відповіла:
– Те, що держава не допомагає ЗМІ, для нас – найобразливіше. Думаю, зараз вижити можна тільки за допомогою грантів. Отже, єдиний спосіб – подавати заявки на гранти і молити Бога, щоб виграти хоч якийсь.
