НЕСТАНДАРТНЕ КОМУНАЛЬНЕ ВИДАННЯ.
«Колгоспне село», «Соціалістичне село», «Радянське село» – усе це назви однієї районноїгазети, заснованої на Житомирщині в 1930 році. Нинішні покоління від 1997 року знають це видання під логотипом «Ружинська земля».
У червні газета відзначатиме своє 90-річчя. На святкування планують запросити колишніх сількорів і всіх колишніх працівників редакції. А серед тих, хто працював і ставав на професійне крило – нинішні завідувач кафедри соціальних комунікацій Інституту журналістики Київського університету Юрій Бондар, професор Київського університету – історик Володимир Сергійчук, відомий журналіст Валентин Трохимчук. Запросять і земляка, голову Житомирської журналістської організації Віктора Бойка, який, до речі, колись працював у сусідній з «Ружинською землею» попільнянській «Перемозі».
До реформування засновниками газети були, як і у багатьох районок, районна рада, райдержадміністрація, трудовий колектив. Але газета була не зовсім стандартним комунальним підприємством.
– Зі співзасновниками ми працювали на паритетних умовах, – зазначає директор газети Василь Кащук. – В жодних документах не було зазначено, що ми комунальне видання, ніяких дотацій з бюджету не отримували, не було й програм підтримки місцевих ЗМІ.З нашими співзасновниками завжди знаходили порозуміння, такого, щоб керівники вимагали писати про себе на кожній сторінці, не було. Навпаки: приходить новий керівник району і каже, щоб його в газеті було поменше, бо розуміє, що такий піар спрацьовує проти нього. І матеріали про владу вже давно з першої сторінки газети ми забрали.
Усталене взаєморозуміння стало добрим підґрунтям до того, що районна рада і райдержадміністрація до виходу із співзасновництва поставилися по-діловому, перепон у реформуванні не чинили.
– Ми з головами райради і райдержадміністрації народилися і виросли в Ружині, знаємо один одного багато років, і для нас важливо жити так, щоб не було соромно дивитися у вічіодин одному, – продовжує Василь Анатолійович. – Багато спілкувалися з приводу реформування з депутатами районної ради, роз’яснювали, що й до чого, щоб не залишалося недомовленостей. Тому голосування за вихід із співзасновництва пройшов спокійно. Затим редакцією було укладено угоду з юристом, котрий покроково супроводжував увесь процес реформування «Ружинської землі». Відчутною була допомога юристів Національної спілки журналістів України, співпрацювали з Національною Асоціацією Українських медіа.В результаті реформування пройшло спокійно, без особливих ексцесів.
НА ВЛАДУ СПОДІВАЙСЯ, А САМ НЕ ПЛОХУЙ.
ЦЕ ПРАВИЛО ЗАСВОЇЛИ ЩЕ В 90-Х.
Ветерани газети розповідають :
– Нині здається не реальним, як газета спромоглася вижити у 90-х роках минулого століття, тримаючи тиражі 7-8 тисяч на 40 тисяч населення. До чого тільки не вдавалися!
Щоб заробити на випуск газети і собі на зарплату, бувало, що й цукрові буряки журналісти сапали. Заробляли цукор, який самі ж і продавали. Бувало й таке, що з редакцією розраховувались борошном, маслом, пшеницею іншими продуктами і товарами. Наприклад, прийшов тодішній редактор до голови райдержадміністрації з проханням виділити кошти на підтримку газети. Той каже: «Грошей немає. Можемо дати борошно. Хочете – беріть». Привезли п’ять тон борошна, вивантажили в гаражі, знайшли, де його можна продати, щоб розрахуватися з видавництвом.
А траплялося, що і редакція з видавництвом розраховувалася бартером.
Коли купонна інфляція за кілька місяців з’їдала кошти, що були заплачені за газету на рік, доводилося навіть додаткові передплати організовувати. Люди розуміли і оплачували видання додатково, бо газета була потрібною.
Так і виходили зі скрутних ситуацій.
***
У 2009 році газету очолив Василь Кащук, який виріс у цьому виданні у повному розумінні слова. Його тато працював відповідальним секретарем, і хлопець добре знав що воно таке – журналістський хліб. А від 1989 року і сам працює в «Ружинській землі» .
Коли він очолив редакцію, в Ружині чи не першими на Житомирщині розробили і ухвалили програму висвітлення діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування. Правда, до 2014 року за цією програмою виділяли буквально копійки (на бутерброд з маслом явно не вистачило б, жартують у редакції).
Тим часом, долар дорожчав, разом з ним дорожчав папір, дорожчали інші витратні матеріали, збільшувалися витрати на друк. Коли стало зовсім скрутно, редактор, пояснивши і обґрунтувавши причину, звернувся до керівництва району з настійливим проханням збільшити оплату за висвітлення діяльності. Інакше, сказав, друкувати офіціоз влади відмовляються.
З першого разу владні чиновники прохання редактора не зрозуміли. А от коли регуляторні акти райради залишилися не опублікованими і за їх публікацію все-таки довелося оплачувати по факту, серйозність намірів редакції відразу зрозуміли. Відтоді в річному бюджеті закладають кошти на висвітлення за пропозицією редакції.
Зокрема, в 2019, 2020 роках ця сума становить 200 тисяч гривень. Оплата – щомісяця, по факту публікації.
РЕКЛАМА І ТАБУ НА ВОРОЖОК ТА ПРОВИДИЦЬ.
У районі немає великих підприємств, які могли б давали свою рекламу. Але газета активно працює, щоб працюючі підприємці, установи, організації розміщували свою рекламу саме на її сторінках. Як результат, мають стабільних рекламодавців, з якими співпрацюють уже по вісім-десять років. По-перше, рекламодавці упевнились, що газета має широке коло читачів і розміщена в ній реклама дає свої результати. А ще, розповідають, що в газеті запроваджено систему гнучких знижок. І навіть, коли редакція вимушено, у зв’язку з подорожчанням витрат на випуск газети, піднімає вартість рекламних площ, все одно стабільна клієнтура залишається.
Привітання, оголошення «куплю-продам» також присутні. Щоправда, займають велику газетну площу, але відмовитися від них не виходить: читачі, як і в більшості локальних газет, просять не відмовлятися від таких публікацій.
А от якої реклами не зустрінеш на сторінках «Ружинської землі», так це все те, що стосується кредитних спілок, «Відгадай слово», різного толку ворожок та провидиць. Воліють втратити в коштах, але не втратити поваги до газети серед своїх земляків.
Ще одна можливість отримати більше реклами і грошей, звичайно ж, вибори. Цією можливістю не нехтують, але ні перед ким і не кланяються: усі претенденти ідуть на рівних умовах. Ніхто на першу сторінку зі своєю передвиборною агітацією не потрапить, перша сторінка – то для інформації з життя району.
Зазначають, що нинішні вибори були не такі щедрі на рекламу і заробіток від неї і згадують 2012 рік:
– У 2012 році у нас було 26 кандидатів у народні депутати, і всі – люди не прості, з великими амбіціями. Досить сказати, що балотувалися тоді шестеро діючих нардепів, троє чи четверо Героїв України, генпрокурор Святослав Піскун, кількаразовий народний депутат – уродженець Ружинського району Павло Жебрівський, голова Держмайна Валентина Семенюк-Самсоненко, також уродженка Ружинщини, кандидат від «Батьківщини» Анжеліка Лабунська. Всі – ваговики в політиці, всі прагли піару і знайти взаєморозуміння не завжди давалося легко.
Але ж, коли приїжджав депутат, запитував про тарифи і закуповував, наприклад, другу сторінку до завершення виборів, а наступного дня кошти поступали на рахунок редакції – то було приємно.
ПРО ЩО ПИШУТЬ.
Ружинський район – суто сільськогосподарський. Тож і пишуть про земляків, що живуть і працюють на селі. Василь Кащук у відповідь на запитання «Про що пишете в своїй газеті?» розповів:
–По-перше, не пропускаємо важливих подій у житті сіл району. Також стараємось побільше писати про молодь. Але, на жаль, об’єктивна реальність така, що люди роз’їжджаються на заробітки, і молоді в районі залишається не багато.
Зацікавили нашого передплатника консультативні матеріали. В газеті даємо не сухий текст закону, в якому не завжди легко розібратися, а спеціаліст управління праці дає роз’яснення основних його положень. Дехто з читачів, як нам розповідають, збирає підшивки газети з цими матеріалами.
Не залишаємо поза увагою учасників війни на Донбасі, яких у нас є багато. Розповідаємо і про сім’ї захисників. Як і повсюди в Україні, наша земля багата на талановитих людей. Звичайно, що розповідаємо і про них.
Не так активно, як було колись, приносять в редакцію матеріали жителі району. Їхні інформації, як правило, цікаві, бо порушують злободенні теми. Правда, іноді не можемо втиснути принесені вірші – не вистачає газетних площ, але стараємось працювати з авторами, роз’яснюємо, допрацьовуємо і потроху видаємо на сторінки.
ПРО САЙТ І КОЛІР – КОРОТКО.
Виходить «Ружинська земля» на восьми сторінках. В оформленні взяли за приклад моноколірні газети світового рівня, українські «Голос України» та «Урядовий кур’єр». Отже перша і восьма сторінки – двоколірні, всі інші – чорно-білі. Переходити на колір не поспішають, і не тому, що це дорого. На це у газети кошти є. Якщо робити газету цікавою, то й колір не важливий.
Друковану газету доповнює група у Фейсбуці, яка має такуж назву, як і газета. А це більше 8,5 тисяч учасників. Сьогодні працюють над розробкою сайту, де планують викладати газету на платній основі.
– Такий-сякий простенький сайт ми й самі могли б змайструвати, – зазначає Василь Анатолійович. – Але ми поставили за мету створити сучасний сайт, який відповідатиме кращим світовим зразкам: був би цікавим, дієвим, інформативним. Тому доручили його створення фахівцю високого рівня. Незабаром на гостину в Ружин зі Сполучених Штатів має приїхати колишній земляк-бізнесмен, що має там своє інтернет видання. Хочуть і з ним порадитись, як краще організувати сайт своєї газети.
УНІВЕРСАЛЬНІ ЖУРНАЛІСТИ.
Колектив – молодий і завзятий, – гордиться своїми колегами Василь Анатолійович. – Працюють зі мною самі жінки, і маючи за спиною 50 років, я тут самий древній (сміється). У ветеранах разом зі мною ще коректор, а всі інші – молоді, до 30 років. Всі тут виросли, працювали і вчилися заочно. Правда, редактор прийшла до нас, вже маючи журналістську освіту, – закінчила Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Видавнича справа та редагування».
***
Протягом останніх десяти років штат редакції залишається незмінним – це шестероспівробітників, один з яких – коректор – працює на півставки.
І всі без винятку – універсали, які однаково добре освоїли всі процеси випуску газети і в разі необхідності спокійно можуть підмінити один одного. До того ж, у кожного, окрім підготовки матеріалів, є й свої безпосередні обов’язки. Так, основне завдання директора підприємства – менеджмент: знайти кошти, організувати фінанси, забезпечити редакцію необхідною технікою. Редактор (за колишніми мірками, це відповідальний секретар) займається випуском газети – формує номери. Завідувачі відділів займаються ще й рекламою.
Верстальників як таких немає: за потреби кожен може зверстати сторінку та й увесь номер газети. І бухгалтер, коли потрібно, сідає за комп’ютер – верстає сторінку реклами, оголошень, привітань.
Так було не завжди, ще кілька років тому кожен відповідав тільки за свій вузький сегмент. А потім життя змусило бути універсальними, і починав тодішній редактор – теперішній директор газети Василь Кащук з себе. «Я не можу примушувати щось робити інших, коли не вмію цього робити сам», – каже він сьогодні.
Коли редактор першим освоїв верстку, за ним потяглися і всі інші в колективі. Тепер ця універсальність не тільки економить кошти на оптимізації штату, а вносить спокійну упевненість в робочий процес.
ЩОБ НА РОБОТУ ЙТИ ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ.
Найперше, вважає Василь Кащук, – забезпечити комфортні умови для колег, щоб на роботу йшли із задоволенням. Тож, коли заробили грошей, поміняли на нові вікна, батареї опалення, бо взимку в кабінетах було холодно. Тепер у редакції тепло, краще думається і працюється.
Ще одне правило директора – щоб вимагати від журналіста якісної роботи, треба забезпечити його якісною, сучасною технікою. За першої можливості протягом минулого року (вибори допомогли) повністю оновили матеріальну базу редакції, а нещодавно закупили ще три потужних комп’ютери.
На сьогодні в розпорядженні кожного працівника редакційні комп’ютер, потужний ноутбук, мобільний телефон. Результат – ефективна комунікація, люди не прикуті до редакційного стільця, можуть працювати дистанційно. Важливо тільки, щоб матеріал був підготовлений вчасно, щоб газета вчасно була передана в друкарню.
Вимога: щоб усі співробітники на екстрений випадок були в межах доступності (так було заведено ще за попереднього редактора Заслуженого журналіста України Франца Грозовського (на жаль, нині уже покійного),так є і сьогодні).
Усе це дає хороший настрій, без якого не буде тієї газети«Ружинська земля», за яку читач голосує передплатою.
ЗАРПЛАТА.
Рішенням загальних зборів постановили: посадовий оклад директора – 10 тисяч гривень і ніяких надбавок та доплат за вислугу, інтенсивність тощо. Працівники, за тим же рішенням, мають оклади 6-6,5 тисячі гривень. Але вони мають доплати за виконання роботи, яка не обумовлена посадовими обов’язками.Премії до свят і визначних дат в житті редакції отримують всі працівники.
Директор вважає, що ці зарплати не зовсім відповідають інтенсивності праці співробітників і мають підвищуватись. Поки що наявні кошти цього не дозволяють, усе залежить від того, як спроможуться заробити.
ПРОБЛЕМИ – ЯК У ВСІХ.
Коли запитуєш, що ускладнює роботу, найперше називають загальноукраїнську – Укрпошта з її тарифами на доставку і скороченнями поштових відділень.
Ще одна проблема – також загальноукраїнська – тираж. І наголошують: поки що виходу, щоб її здолати не бачать. Біда в тому, що люди виїжджають на заробітки, кількість жителів району, а значить і передплатників, скорочується.Якщо в минулі роки ставили собі планку передплати 4 тисячі примірників, то планка-2020 була поставлена вже на 3 тисячі. Цю норму виконали, але ж тираж порівняно з минулим роком знизився.
На конкретних прикладах Василь Кащук пояснює, чому так:
– Сьогодні в Ружинському районі за офіційними даними зареєстровано 26,5 тисячі людей. Але дані недостовірні, і це підтверджують живі приклади: люди виїхали на заробітки, а залишаються зареєстрованими дома, у батьків. Є випадки, коли сім’ї взагалі виїхали повністю, а прописані в Ружинському районі. І таких прикладів є чимало.
З місцевими листоношами у редакції, на щастя, відносини складаються нормально: листоноші не відмовляються проводити передплату, а редакція заохочує їх матеріально. Усе відкрито і прозоро: встановлено винагороду за кожні десять передплачених примірників.
Редакційну передплату не проводять –вважають, що такої необхідності немає. Роздріб також поки що тільки планують і ведуть попередні перемовини з підприємцями, де можна організувати точки продажу газети.
Ольга ВОЙЦЕХІВСЬКА.
