За роки тимчасової окупації Криму чверть журналістів-кримчан або пішла з професії, або мусила змінити життя через тиск спецслужб Росії. Про це йшлося на вебінарі «Крим.Реалії: як журналістам працювати під повною забороною» (17.11.2021). Захід проведено в межах онлайн-курсу для журналістів «У фокусі – Крим» (проєкт Національної спілки журналістів України в партнерстві з Європейською федерацією журналістів). Основні спікери: Катерина Єсипенко, дружина журналіста-політв’язня; Володимир Притула – керівник проєкту Крим.Реалії української служби Радіо Свобода; Ольга Скрипник – голова правління Кримської правозахисної групи.
НСЖУ вимагає звільнення ув’язнених журналістів Криму, серед них Владислава Єсипенка – автора Крим.Реалії, якого з березня 2021 року тримають у СІЗО на півострові. До 2014-го сім’я Єсипенків мешкала в АР Крим, але згодом мусила виїхати на материкову частину України.
«Від нас усіх залежить життя та здоров’я кожного політв’язня»
Катерина Єсипенко, дружина політв’язня, зазначає, що для Владислава вимушений виїзд з Криму був особистою життєвою драмою:
– Він вирішив для себе, що не зможе прийняти окупацію. На його очах загарбали півострів, тому Влад вважав обов’язком допомогти бодай чимось своїй державі. Він вирішив висвітлювати події, які відбуваються в Криму, й розпочав співпрацю з Радіо Свобода. Ризикуючи життям і здоров’ям, він почав їздити у відрядження до Криму за завданням редакції. До своєї роботи ставився дуже відповідально, дотримувався стандартів професії. Але 10 березня цього року, коли він повертався з чергового відрядження, його затримала ФСБ Росії. На ділі його викрали, кинули до підвалу, де катували. У його автомобіль підкинули гранату, щоб звинуватити у виготовленні вибухових речовин та їх зберіганні. Це також дало привід працівникам ФСБ катувати, бо Владислав відмовився підписувати протокол про «вилучення гранати». Зрозуміло, що такі справи політично вмотивовані.
Владислав Єсипенко робив матеріали переважно соціально-екологічної тематики. Та це не врятувало від арешту й загрози до 11 років позбавлення волі. На затримання притягли пропагандистський канал «Крим 24» з так званим журналістом Олегом Крючковим. Владислава таки примусили «зізнатися», що граната йому була потрібна, щоб, мовляв, під час зустрічі з агресивними кримськими татарами мати змогу скористатися нею для самооборони. Це було б смішно, якби не було так сумно.
У листах він просить допомоги не так для себе, як для тих політв’язнів, з якими познайомився в ув’язненні. Вони не мають юридичної й матеріальної підтримки, зокрема харчів, ліків та нерідко навіть моральної підтримки рідних. Просимо активістів, правозахисників, журналістів долучитися до захисту цих людей. Треба нагадувати суспільству, що такі заручники в Криму є, що це наші українські громадяни, патріоти, які постраждали за свою принципову позицію, за жагу справедливості. Від нас усіх залежить життя та здоров’я кожного політв’язня. Знаю по собі, наскільки легше боротися за своїх рідних, коли ми гуртуємося, допомагаємо одне одному. Приміром, мені зараз допомагають багато організацій – українських і міжнародних. В Україні – це Кримська правозахисна група, Українська Гельсінська спілка з прав людини тощо. Я дуже всім вдячна!
Що таке окупаційна влада…
Володимир Притула, безпосередній керівник Владислава Єсипенка, вважає, що коли не згасатиме увага суспільства, колег, іноземних партнерів до справи Єсипенка, є шанс, що бранця звільнять:
– Крим.Реалії і його журналісти перебувають під постійним тиском російських спецслужб і окупаційної влади. Ми почали працювати ще в березні 2014 року: компанія Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа вирішила створити окремий майданчик для кримчан, назвавши його Крим.Реалії, тобто реалії Криму – те, що відбувається реально в Криму. Журналісти відразу відчули, що таке окупаційна влада. Спочатку ми остерігалися фізичного тиску, адже багатьох з нас знали в обличчя – і колаборанти, і представники спецслужб та силових структур, які перейшли на службу російській владі. Знали нас і бойовики так званої самооборони Криму. Тож справді була небезпека фізичної розправи. Тому ми намагалися не працювати поодинці, зайве не виходили в люди, в публічні місця, де нас могли впізнати. Звісно, це впливало на якість роботи.
З появою ФСБ з’явилася якась видимість законності в Криму. Наші журналісти поступово стали працювати відкрито, зникла фізична агресія і ще не було тиску спецслужб. Та коли ФСБ активізувалася, колаборанти передали їй списки журналістів. У тих списках були майже всі наші колеги, які співпрацювали з Крим.Реалії, зокрема й Микола Семена. По списках «відпрацьовували» кожного. Ще й колаборанти з журналістського цеху контактували з російськими спецслужбами, підказували, хто може ховатися за тим чи іншим псевдонімом. Саме тоді почалося й стеження. Спочатку тиск був моральний, згодом – правовий. Журналістів почали викликати на так звані бесіди. Зрештою, вирахувавши багатьох наших колег, які працювали в Крим.Реалії, російські силовики стали їм погрожувати – викраденням, зникненням… Нагадували про долю Андрія Щекуна, якого викрали й кілька тижнів тримали в підвалі, знущалися над ним. Розповідали й про інших зниклих журналістів.
Владислав Єсипенко багато знімав для Крим.Реалії, міг розговорити людей, їздив у найвіддаленіші точки Криму, щоб розкрити важливу тему. Не боявся цього робити попри «увагу» ФСБ. Його відеозаписи були на багатьох провідних телеканалах України, хоч глядачі й не знали, хто автор. Українці могли бачити, що відбувається в Криму – у цьому велика заслуга Владислава.
Відколи працює Крим.Реалії, з півострова мусили виїхати через тиск російських спецслужб до трьох десятків журналістів, які співпрацювали з нашим проєктом (останнім виїхав два місяці тому колега з Севастополя). Майже стільки журналістів мусили припинити співпрацю з нами. Дехто взагалі пішов з професії. Фактично це 60 наших колег! У Криму було зо дві сотні професійних журналістів – тобто понад чверть з них зазнала тиску лише за співпрацю з Крим.Реалії…
Сильним ударом по проєкту став квітень 2016 року, коли російські силовики прийшли до помешкання Миколи Семени – нашого активного, писучого, талановитого автора. Микола Семена метр, класик кримської журналістики. Він писав і для провідних українських та російських видань. Хоч в окупації він був дуже обережний, друкувався під псевдонімами, часто міняв електронну пошту тощо, та російські спецслужби не без допомоги колаборантів його таки вирахували. А його матеріали були надзвичайно популярні, писав він на актуальні теми, про те, що хвилювало і кримчан, і все українське суспільство. Коли одного дня йому відімкнули Інтернет, Семена зателефонував провайдеру, той прислав нібито майстрів для усунення проблеми. Насправді прийшли працівники ФСБ й установили шпигунські програми. Таким чином на нього назбирали «доказову базу». Закінчилося все тим, що до нього і ще до шістьох наших колег прийшли з обшуком. Мені зранку надійшли повідомлення з Севастополя, Бахчисарая, Чорноморського, Ялти, Сімферополя. Ми не були готові до такого розвитку подій, не знали, як діяти, максимум – могли залучити адвокатів до захисту затриманих колег. Звісно, це стрес, коли ти не знаєш, як допомогти своєму колезі, що потрапив у біду. У журналістів вилучили комп’ютери, телефони, фотоапарати, таким чином ФСБ намагалася паралізувати роботу редакції. На щастя, вирахували не всіх. Ми змогли й далі працювати. Тоді ФСБ спробувала заблокувати Крим.Реалії з допомогою прокурора Наталії Поклонської, яка примушувала провайдера не надавати доступ споживачам до сайтів програми. Це їй не вдалося, бо така вимога незаконна навіть за російськими мірками.
Зрештою Роскомнадзор вирішив заблокувати Крим.Реалії на території Росії, а отже – й анексованого Криму. Це тривало лише добу, бо спричинило дипломатичний скандал. Під тиском американських дипломатів незаконне рішення скасували. Тож попри шалений тиск, зокрема й на підконтрольних Москві телеканалах, на яких Крим.Реалії і його працівників весь час цькують і обпльовують, попри замовні статті в місцевих газетах, у яких «під роздачу» потрапляють навіть люди, які ніколи не співпрацювали з Крим.Реалії, проєкт працює і дає об’єктивну картину буття на півострові. (Зазнав наклепів і сам Володимир Притула. Олег Крючков, який змінив українське громадянство на російське і працює на російські окупаційні медіа в Криму, понаписував, що Притула був завербований ЦРУ, коли потрапив у полон до афганських моджахедів, а потім його, мовляв, перевербувала українська військова розвідка й тепер він шпигун на два фронти).
Цькувань зазнають експерти, всі, хто давав якісь коментарі Крим.Реалії, громадські журналісти. Приміром, зараз десятьох громадських журналістів з кримської «Солідарності», які співпрацювали з проєктом, звинувачують у тероризмі, кожному з них загрожує ув’язнення до 20 й більше років. Дуже важливо те, що Національна спілка журналістів України визнає їх журналістами, які виконували професійний обов’язок. Ми маємо допомагати їм, як і Владиславу Єсипенку, треба розповідати про них на всіх рівнях. Я згадав лише декілька фактів, а насправді їх безліч. Багатьох наших колег депортували й заборонили їм в’їзд до Криму. Однак багато хто ще працює й далі інформує і кримчан, і українське суспільство про те, що насправді відбувається на півострові.
Коли любиш свою роботу, стрес витримати легше
Володимир Притула півроку працював в окупації, має власний досвід, як витримувати психологічний тиск, коли весь час загрожує небезпека, зокрема й для родини:
– Насамперед, треба любити свою роботу, розуміти, для чого ти це все робиш, для чого ризикуєш. Якщо ти робиш це заради професії, заради своїх дітей, заради історичної пам’яті, заради своєї країни, якщо відчуваєш, що маєш заради чого працювати й витримувати цей тиск, то це допомагає. Дуже важливе й плече колеги, хоч і непросто знайти однодумців у окупованому Криму. На щастя, новітні надійні засоби зв’язку дають змогу підтримувати контакти віддалено, так можна спілкуватися безпечно. Але треба дбати про кібербезпеку: наші паролі мають бути достатньо довгими, їх слід часто міняти, стежити, щоб вони на різних платформах не повторювалися, щоби була двофакторна ідентифікація. Використовувати лише надійні майданчики зв’язку, наприклад, WhatsApp,Signal. Треба шифрувати свої повідомлення, налаштувати програми так, щоби повідомлення самоліквідовувалися після зв’язку. Коли ви спілкуєтеся з кимось – переконайтеся, що це саме той, з ким ви планували встановити зв’язок. Це базові речі – і технічні, і психологічні – але вони допомагають.
Знайдіть те, що вас відволіче від постійного напруження, бо витримати його важко. Коли я працював в окупованому Криму, щоранку прокидався з думкою: нарешті цей жахливий сон минув! І щоразу пересвідчувався – ні, цей жах триває. Деякі колеги, які й далі працюють у Криму, намагаються час від часу виїхати на материк, подихати повітрям свободи. Але ці поїздки можуть насторожити російських силовиків. Хтось ходить у гори, хтось фотографує квіти, рослини й так може розслабитися. У кожного щось своє.
Найважливіше усе-таки, напевне, спілкуватися одне з одним, поки ще працює Інтернет, читати різні ресурси, зокрема заборонені в Росії. Потрібні й психологічні тренінги – їх провадять правозахисні організації. Чому б і НСЖУ не провести для кримських журналістів тренінги з психологічного розвантаження?
«Путін – це та людина, яка може стріляти в дітей»
Ольга Скрипник – ялтинка, викладачка, голова правління Кримської правозахисної групи, члени якої щодня моніторять і документують порушення прав людини та воєнні злочини в Криму (ще в часи Революції гідності почала формуватися в Ялті команда правозахисників):
– Уже тоді ми фільмували всі наші акції і збирали інформацію, як міліція намагається чинити тиск на учасників мирних протестів. Схоже, силовики відчували, що невдовзі почнеться окупація Криму. Я мала певний досвід роботи в зонах конфліктів, але не знала, що мені доведеться використовувати цей досвід у своєму рідному домі. Так сталося, що 2011 року я почала цікавитися конфліктами на Кавказі, там же познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Віссаріоном Асєєвим. Він родом з Осетії, з Беслана. Віссаріон – очевидець теракту в захопленій школі, він намагався врятувати людей у Бесланській трагедії. Власне, він довів, що це відповідальність Путіна і ФСБ. Його поранили, коли він рятував дітей. Після цих подій чоловік започаткував рух проти Путіна і має багатий досвід боротьби з режимом. Завдяки йому я познайомилася з постраждалими, жертвами конфлікту. Ми працювали з тими, хто втратив дітей у теракті, з тими, хто втратив батьків. Дотепер не можу спокійно про це говорити. Але той досвід безцінний, бо він допомагає мені зараз працювати з тими, хто постраждав від катувань, від незаконного позбавлення волі в Криму.
Ще після подій у Беслані, а потім у Північній Осетії, в Цхінвалі, мене вразило те, на що може піти російська влада. Я зрозуміла, що Путін – це та людина, яка може стріляти в дітей… Тоді це ще не стосувалося України, але за якийсь час ситуація змінилася й цей жах прийшов до Криму. Досвід Віссаріона Асєєва допоміг нам створювати, розвивати нашу Кримську правозахисну групу. Адже він уже документував військові злочини, розумів, що таке насильницьке зникнення тощо. Дуже важливо, що наша група складається безпосередньо з кримчан. Це наша особиста справа – говорити про злочини на півострові й документувати їх. І в більшості з нас у Криму залишилися рідні, як, приміром, у мене.
Я маю відеозаписи, на яких видно, що участь у проросійському мітингу в Ялті беруть переважно гастролери з Росії, зокрема байкери, так звані «Нічні вовки», представники спецслужб. Окупація – це не вибір кримчан. На акціях були люди з Москви, Краснодара, Ростова, не місцеві. Однак Росія на своїх телеканалах демонструвала картинку «прагнення кримчан до возз’єднання».
Усі правозахисники, журналісти, небайдужі активісти були відомі ФСБ, вона мала про нас багато інформації. Напередодні окупації Криму мене викликав до себе ректор вишу й показав досьє, яке зібрала на мене СБУ… У ньому задокументовані мої поїздки до Києва, Львова, участь у міжнародних семінарах. Мене здивувало, що для Служби безпеки – це «небезпечна діяльність». Тому можна лише уявити, який масив інформації передано ФСБ (есбівці ж у Криму в основній своїй масі зрадили Україну). Тому ми зараз бачимо так багато сфабрикованих кримінальних справ… На будь-яку людину, яка не влаштовує РФ, є досьє. І навіть якщо ця людина зараз не в Криму, почувається в безпеці – це не означає, що її не переслідуватимуть, як, наприклад, Влада Єсипенка. Тому так важливо дбати про безпеку. І в нас часто люди консультуються. Ми пояснюємо, як такі кримінальні справи порушують, які є ризики залежно від професії, наприклад, для колишніх військовиків, людей, що працювали на держслужбі, в бізнесі, чи безпечно їм відвідувати Крим. Скажімо, справа Андрія Щекуна й Анатолія Ковальського – яскравий приклад того, як РФ викрадає людей з політичних мотивів (когось згодом вдалося звільнити, а доля багатьох невідома донині).
Власне, наша робота – збирати докази злочинів, документувати їх, щоб це можна було використати для захисту людей, або наблизити той день, коли Крим буде визволено. Це наша щоденна копітка праця, розпочата ще 2014-го. Тоді в квітні ми випустили перший щомісячний моніторинговий огляд, а зараз їх уже 89. Усі вони є на нашому сайті. Щомісяця випускаємо огляд трьома мовами, розсилаємо по широкій мережі контактів, зокрема й за кордон. Нині в нашій базі майже шість тисяч задокументованих справ, є також інформація щодо майже тисячі осіб, які постраждали від злочинів РФ, від порушень прав людини.
Кримська правозахисна група документує не лише постраждалих, а й тих, хто бере участь у гоніннях, хто порушує права людини. Зрозуміло, що правозахисники – не суд і не слідство, але вони можуть збирати і збирають докази про злочини цих людей, щоб згодом їх можна було притягти до відповідальності.
Прагнемо, щоб наша робота була максимально корисною для всіх, зокрема для журналістів. Тому цього року частину нашої бази ми зробили публічною. Завдяки їй будь-хто може дізнатися не лише про репресованих кримчан, а й, приміром, те, що до незаконного позбавлення волі Владислава Єсипенка й багатьох інших людей причетний слідчий ФСБ РФ Віталій Власов. Він знав, що Єсипенка катували, бо оформлював свідчення людей після тортур. Отож він до тортур причетний, бо покриває цей злочин. Він використовує катування, щоби сфабрикувати справу. Тож ми з Катериною Єсипенко, перебуваючи у Вашингтоні, просили застосувати санкції США до Віталія Власова. Ми задокументували дані про майже 600 суддів, причетних до порушень прав людини, про 120 силовиків, які переслідували людей.
Напрацювання правозахисної групи використовували Міжнародний кримінальний суд (ICC), Міжнародний суд ООН (ICJ), Європейський суд з прав людини. Деякі політично вмотивовані справи настільки одіозні… Наприклад, 64-річну Галину Довгополу з Севастополя засудили до 12 років позбавлення волі й відвезли в колонію у Володимирській області. На ділі це смертний вирок людині за проукраїнську позицію – жінку звинуватили в «шпигунстві» начебто на користь українських спецслужб.
– Дуже важливо, щоб політв’язні Криму не ставали для нас статистикою, – зазначив модератор зустрічі, голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Катерина Єсипенко показала нам Владислава живою людиною, ми побачили трагедію не лише його, а й родини. І таких родин, на жаль, уже сотні…
– Сто п’ятдесят учасників і учасниць вебінару написали свої побажання ув’язненому в Криму журналістові Єсипенку, зичили йому витримки, здоров’я та швидкого звільнення, – інформувала про деякі підсумки зустрічі перша секретар НСЖУ Ліна Кущ. – Ці побажання передадуть адвокатам Владислава та його родині. Підтримуймо й далі ув’язненого журналіста, тримаймо у фокусі кримську тему й Крим! Зло не може бути абстрактним, воно завжди конкретне – має своє обличчя, ім’я і прізвище. І від журналістів та правозахисників також залежить, щоб зло було покаране.
Катерина Єсипенко подякувала організаторам зустрічі, адже кожна акція, конференція, нагадування про політв’язнів – це крок до повернення бранців додому. Вона вдячна всім, хто передає слова підтримки й вітання Владиславу, і попросила робити це й надалі для всіх ув’язнених.
Онлайн-курс для журналістів «У фокусі – Крим» – це ініціатива Національної спілки журналістів України в партнерстві з Європейською федерацією журналістів. Курс із 10 зустрічей – про досвід і методику висвітлення проблем тимчасово окупованого українського півострова.
Презентація Ольги Скрипник
17-11-21-prava-lyudyny_skrypnyk-o_
